журнал
Наше завдання — аналіз соціальної дійсності у вітчизняному та світовому масштабі.
Житло
ВИЗВОЛЬНЕ ХРИСТИЯНСТВО У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ: Сучасність та критика сучасності у теології визволення
Як теологія визволення і соціальний рух, який вона породжує, ставиться до сучасності? Цей розділ здебільшого присвячено католицькій теології визволення, яка має кілька особливостей, що відрізняють її від протестантського аналога.
Суперечність між традицією та сучасністю часто використовують у суспільних науках, особливо коли йдеться про країни Третього світу, як головний ключ для інтерпретації економічної, соціальної, політичної та культурної реальності. Корисність цих категорій важко заперечувати, але слід уникати спокуси редукувати весь соціальний аналіз до дихотомії, нездатної пояснити глибоко амбівалентний чи полівалентний характер подібних явищ. Сучасність та традиція далеко не завжди суперечливі, їх часто проговорюють, пов’язують та поєднують так, що вони доповнюють одна одну — в такому разі елементи традиції не обов’язково лежать мертвим вантажем (як «релікти минулого»), натомість стають активними складовими культурного оновлення. Більше того, не слід забувати, що сучасність сама по собі не однозначна, пронизана суперечностями між спадком Промислової та Французької революцій, між лібералізмом та демократією, між інструментальною та посутньою раціональністю.
Деякі європейські автори наполягають, що всередині теології визволення існує непереборна внутрішня суперечність між її сучасним виміром та критикою сучасності. Моя ж гіпотеза полягає у тому, що оригінальність теології визволення випливає саме з синтезу, що знімає (дехто скаже: «діалектично») класичне протистояння між традицією та сучасністю. Теологія визволення та визвольне християнство водночас і займають провідну позицію сучасної течії всередині Католицької Церкви, і успадковують традиційну — або непримиренну, якщо вживати термінологію Еміля Пола — католицьку недовіру до сучасності. Коротко розглянемо ці два аспекти.
ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ
Увага до внутрішніх психологічних мотивів та міжособистісних взаємин, характерна для терапевтичної культури, стає важливим елементом соціальної стратифікації, що дозволяє стерти будь-які натяки на політику та економіку. Якщо за старими класовими схемами, заснованими на процесі виробництва матеріальних благ, мало сенс страйкувати і вимагати кращих умов праці та вищої зарплатні — та навіть за схемами, заснованими на споживанні, можна було купувати на турецьких ринках підробки дорогих брендів чи підпалювати елітні магазини — то з поширенням терапевтичної культури єдиним виходом є визнання неспроможності самостійно змінити своє життя і покірне слідування порадам терапевта. Самоконструювання зосереджується на стилі життя (зовнішній вигляд, кулінарні навики, проведення вільного часу та облаштування помешкань), а особлива роль євроремонту у цьому процесі пояснюється тим, що можливість мати житло як приватну власність зявилася у громадян пострадянських країн лише після розпаду СРСР, тому конструювання ідентичності просто не може обійтися без облаштування свого життєвого простору.
Тож у контексті терапевтичної культури євроремонт на пострадянських теренах виконує схожу ідеологічну функцію, що й інші схеми та шаблони, що їх наданють доброзичливі експерти в телешоу та спеціалізованих журналах. Вони вказують на «правильне» рішення всіх проблем і гарантують соціальне визнання та приналежність до спільноти. Адже коли з переходом до капіталізму на індивіда покладають усю відповідальність за свої рішення, за успіхи та невдачі, так страшно помилитися і лишитися на узбіччі і так хочеться хоч якоїсь гарантії, що ти живеш правильно, як усі.
БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА
Я розгляну питання креативності як питання боротьби, і не лише в Амстердамі. Всі цитати, якщо окремо не зазначено іншого, походять із цього проекту. Отже, я хочу зосередитися на двох рушійних силах креативного міста: (а) ролі міських соціальних рухів (тобто активістів-сквотерів) та загрозі кооптації неоліберальною міською політикою, яка поступово втілюється в життя; (б) ролі ринку нерухомості та тимчасового житла, так званих «антисквотерських угод», які витісняють сквотерів та заміняють цю практику малобюджетними програмами, що не надають жодних житлових прав.
ДІВЧИНА НА ЗАМОВЛЕННЯ
З поглибленням прірви між класами класична поза підкорення крадькома повертається. «Ми натираємо Вашу підлогу в традиційній позі, — вихваляються у своїй брошурі «Веселі покоївки» (Merry Maids), найбільша служба прибирання з тих, що повиникали протягом останніх двох десятиліть, — колінно-ліктьовій». Жодна самостійна покоївка не прийме цієї пози добровільно: як і більшість людей, що самі прибирають у себе вдома, покоївки надають перевагу швабрі, якою належить оперувати стоячи. У своєму повному довіднику з домашнього господарства «Домашній затишок» (Home Comforts, 1999) Шеріл Мендельсон попереджає: «Ніколи не просіть найнятих прибиральниць мити підлогу рачки; це прохання можуть сприйняти як приниження». Однак у суспільстві, де 40 відсотками всіх багатств володіють 1 відсоток сімей, а видатки 20 відсотків сімей з найнижчих прошарків перевищують їхні прибутки, на приниження інших є попит. Наколінники стали відомими в американському політичному дискурсі як атрибути сексуальних рабинь. Але робітниці «Веселих покоївок», «Покоївок» (The Maids International) та інших корпорацій, які надають послуги з прибирання помешкань, щодня годинами стоячи на цих чудернацьких пристроях підбирають крихти, які падають із заможних столів.
ТВОРЕННЯ МІСЬКОГО СПІЛЬНОГО
У містах люди всіх типів та класів (хай як неохоче й антагоністично) збираються для спільного, хоч і минущого та змінного життя. Віддавна урбаністи всіх мастей висловлюються щодо цієї спільності, а її численні репрезентації (в романах, кіно, образотворчому мистецтві і т. д.) намагаються розкрити характер цього життя (або специфічний характер життя у конкретному місті в певний час) та його глибше значення. Коли Хардт і Негрі заявляють, що ми повинні розглядати «метрополіс як фабрику з виробництва спільного», вони подають це як відправну точка для антикапіталістичної критики та політичного активізму. Подібно до «права на місто», ця ідея вабить та інтригує, однак що вона може означати? І як її можна пов’язати з довгою історією суперечок та дискусій щодо створення та використання ресурсів у спільній власності?
МІСТО, КРИЗА І СОЦІОЛОГІЯ
Критичний урбаніст Дейвід Гарві, подібно до кожного другого викладача, схильний ставити предмет свого зацікавлення в центр всесвіту. У нього урбанізація – це і найважливіший наслідок, і одна з головних передумов накопичення капіталу, тобто без капіталізму не було б сучасного міста, а без сучасного міста – капіталізму. У нього революція має будуватися навколо проблем міського простору, тобто він чекає на революцію не тільки в місті, а й через місто та заради нього.
ПОЛИТИЧЕСКИЙ ВЫЗОВ ТРУЩОБ
“Вызов трущоб” следует понимать как вызов политический – это и вызов для левых, но он же может стать частью вызова капиталистической системе. Дэвис ставит вопрос о том, способны ли жители мегатрущоб к самоорганизации и есть ли у них прогрессивный потенциал? Ведь когда жители трущоб разного этнического происхождения и религиозной принадлежности организуются, то они в некоторых случаях поддерживают правые реакционные организации, как, например, действующую в индийском мегаполисе Мумбаи индуистскую националистическую Шив Сена. В статье же пойдет речь о типологически сходных организациях, имеющих прогрессивный, отчетливо левый характер. Их борьба – это прежде всего борьба за то, что Анри Лефевр и вслед за ним Дэвид Харви называют «правом на город» – право на доступ к жилью, земле, воде, электричеству.
ПРОБЛЕМЫ НАМИБИИ
Спустя двадцать один год с момента достижения независимости Намибии, ее правительство демонстрирует значительные успехи в развитии и поддержании инфраструктуры. Хорошие дороги, функционирующий водопровод, бесперебойная работа систем электроснабжения, дорожные пробки практически отсутствуют даже в столице Виндхуке, райская чистота, роскошная растительность. Короче говоря, чистота и порядок в Намибии, превосходят все ожидания – учитывая то, что речь идет об африканской стране! Однако, редактор журнала «New African» Бафур Анкома, посетивший в апреле эту страну во второй раз, обнаружил, что под всем этим благополучием кроются глубокие проблемы, изложенные в его отчете.
ПОЛІТИКА ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
В Україні реставрацію капіталізму супроводжували реформи, загальний напрямок яких визначав глобальний неоліберальний порядок денний [1]. Характеризуючи неолібералізм як політекономічну теорію, висновки якої стали широко застосовувати на практиці, Девід Гарві зазначає: Згідно з цією теорією, індивід може досягти благополуччя, застосовуючи свої підприємницькі здібності в умовах вільного ринку, хоча і в певних інституційних межах – жорсткого, непорушного
Жилищное и экологическое движения в России: природа, динамика, перспективы
На последние годы, примерно начиная с 2004-го, пришелся бурный – по российским меркам – рост социальных движений. Практически во всех городах России сформировались и сейчас активно действуют координационные советы протестных действий, однако занимаются они преимущественно жилищными вопросами. Большинство из них возникло после известных выступлений пенсионеров против монетизации льгот в 2004—2005 годах. Однако основу этих координационных протестных структур в большинстве случаев составляют движения жителей общежитий и жителей, борющихся против точечной застройки.
2010 - 2013 • Cпільне: журнал соціальної критики