журнал
Наше завдання — аналіз соціальної дійсності у вітчизняному та світовому масштабі.
Спільний простір
ЧТО ПОСЛЕ КЛЕНОВОЙ ВЕСНЫ? Судьба прямой демократии в Монреале
Студенческие протесты повлекли за собой дальнейшую мобилизацию. В районах Монреаля возникли общественные автономные районные собрания (Assemblee populaires autonomes de quartier, APAQ). Студенческая мобилизация повлияла и на старшие анархистские группы, активные на протяжении многих лет. Основная идея заключалась в разработке прямой демократии на уровне районов. Николя ван Калун, один из организаторов собрания граждан района Пуант-сен-Шарль (Pointe-St-Charles) и один из основателей проекта Documentaire Semences (серии фильмов на тему повстанческих альтернатив в Латинской Америке), знал людей, состоящих в подобных структурах в Аргентине и организовавших протест в результате кризиса 2001 года, от которых и получил советы по организации собраний. Во-первых, следует позаботиться о том, чтобы эти собрания были с самого начала признаны постоянными структурами. Во-вторых, важно сформулировать свою долгосрочную программу, а не только реагировать на события. В районе Пуант-сен-Шарль организаторы вдохновлялись либертарным, антиавторитарным видением общества. Некоторые организаторы раньше уже знали работы Букчина и его концепцию либертарного муниципализма, системы ротации и прямой демократии. Три человека при помощи других активистов из Pointe Libertaire опубликовали в июне манифест на тему прямой демократии. По подсчетам Николя ван Калуна (одного из главных авторов текста), около 30 тысяч человек прочитали этот манифест (счетчик на веб-странице показывает, что пост был просмотрен 20 411 раз). Из бесед с активистами других районов он сделал вывод, что этот документ вдохновил многих на организацию районных собраний. Например, в одном из районов манифест в начале первого собрания зачитали вслух. Следует обратить внимание на этот случай, так как он представляет собой редкий пример попытки воплотить в жизнь прямую демократию, которая по-прежнему остается скорее теорией, нежели практикой.
ТАНЦІ ПРОТИ НАСИЛЛЯ НАД ЖІНКАМИ: ВАРШАВА
Спочатку я скептично поставилася до всесвітньої ініціативи «Один мільярд повстає» 14 лютого. Але вирішила не робити висновків доти, доки сама не проживу цей досвід, адже енергетичні вихори і емансипуючі відкриття через теоретичні засновки не побачиш. Лівацький скепсис бурмотів: що можуть змінити колективні танці у жорстокому патріархатному капіталізмі? Сумнівно, щоб вони вплинули на куплених політиків чи
БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА
Я розгляну питання креативності як питання боротьби, і не лише в Амстердамі. Всі цитати, якщо окремо не зазначено іншого, походять із цього проекту. Отже, я хочу зосередитися на двох рушійних силах креативного міста: (а) ролі міських соціальних рухів (тобто активістів-сквотерів) та загрозі кооптації неоліберальною міською політикою, яка поступово втілюється в життя; (б) ролі ринку нерухомості та тимчасового житла, так званих «антисквотерських угод», які витісняють сквотерів та заміняють цю практику малобюджетними програмами, що не надають жодних житлових прав.
ТВОРЕННЯ МІСЬКОГО СПІЛЬНОГО
У містах люди всіх типів та класів (хай як неохоче й антагоністично) збираються для спільного, хоч і минущого та змінного життя. Віддавна урбаністи всіх мастей висловлюються щодо цієї спільності, а її численні репрезентації (в романах, кіно, образотворчому мистецтві і т. д.) намагаються розкрити характер цього життя (або специфічний характер життя у конкретному місті в певний час) та його глибше значення. Коли Хардт і Негрі заявляють, що ми повинні розглядати «метрополіс як фабрику з виробництва спільного», вони подають це як відправну точка для антикапіталістичної критики та політичного активізму. Подібно до «права на місто», ця ідея вабить та інтригує, однак що вона може означати? І як її можна пов’язати з довгою історією суперечок та дискусій щодо створення та використання ресурсів у спільній власності?
НЕВРАХОВАНІ ГОЛОСИ
Починаючи з січня 2011 року за сприяння профспілкових активістів, дослідників, журналістів, митців і усіх зацікавлених в рамках дослідницького проекту і формування архіву “Праця і робітничий рух в Україні. Архів і дослідження” збираються і аналізуються матеріали, що стосуються становища робітничого класу, змін, що відбулися у класовій структурі, а також форм класової експлуатації після розпаду СРСР. Окрім формально зайнятих робітників у традиційних секторах економіки (індустріального пролетаріату) ми звертаємося також до таких категорій робітників як: трудові мігранти, неформально зайняті вуличні торговці у кіосках, базарах, блошиних ринках, переходах, робітники мереж супермаркетів та закладів громадського харчування, будівельники, нестабільно зайняті офісні працівники нижчих ланок (т.зв. “офісний планктон”, що влкючає зокрема і “гручку” чи “нестандартну” зайнятість, стажування тощо), працівники у сфері освіти, охорони здоров’я (“бюджетники”), фрілансери у сферах науки і культури, працівники громадського транспорту, небезпечна і/або нелегальна робота.
МІСТО, КРИЗА І СОЦІОЛОГІЯ
Критичний урбаніст Дейвід Гарві, подібно до кожного другого викладача, схильний ставити предмет свого зацікавлення в центр всесвіту. У нього урбанізація – це і найважливіший наслідок, і одна з головних передумов накопичення капіталу, тобто без капіталізму не було б сучасного міста, а без сучасного міста – капіталізму. У нього революція має будуватися навколо проблем міського простору, тобто він чекає на революцію не тільки в місті, а й через місто та заради нього.
ВИЗИТ В «ОККУПИРУЙ ЛОНДОНСКУЮ БИРЖУ»
Хотя по историческим меркам противостояние в виде чистого и подчеркнуто мирного палаточного городка выглядит безобидно, в Англии он вызвал довольно бурное обсуждение. Безобидность протеста и, как следствие, толерантность властей к нему, похоже, объясняются отсутствием четких, или даже концептуальных, требований. В недавних демонстрациях против коммерциализации образования были и четкие требования протестующих, и жесткий ответ полиции. Здесь же, национализировать финансовую систему или, скажем, лишать крупного потомственного землевладения никто не предлагает. Потому спешащие через площадь на биржу финансисты не проявляют озабоченности.
РЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ
В сучасній східноєвропейській урбаністиці як на державному, так і на громадському рівнях почав панувати дискурс ревіталізації, накинутий згори Євросоюзом в т.ч. в контексті проведення Євро-2012. Про яку політичність свідчить сьогодні риторика ревіталізації чи регенерації міського простору? Який ідеологічний комплекс спонукає говорити в такому словнику?
«Ревіталізація» є свого роду намаганням оживити мертвого, це десоціалізація, капіталізація і корпоративізація міського простору, урбаністичний менеджмент, спрямований проти альтернативної соціальної культури. Долаємо кордони – культурні, релігійні, етнічні – які завгодно, тільки не економічні.
ПРАВО НА МІСТО
Девід ГАРВІ
Ми живемо в часи, коли ідеали прав людини зайняли центральне місце і в політичному, і в етичному сенсі. Багато зусиль витрачають на просування ідеї про їхню важливість для побудови кращого світу. Але вони здебільшого не ставлять під питання засади панівної ліберальної та неоліберальної логіки ринку чи домінуючих режимів законності і дій держави. Врешті-решт, ми живемо у світі, де право приватної власності і норма прибутку мають перевагу над будь-якими іншими правами. Я ж хочу дослідити тут інший різновид прав людини – право на місто.
«Хороший архітектор – не той, хто робить будинки, а той, хто займається суспільним простором»
Інтерв’ю за Владом ГОЛДАКОВСЬКИМ Андрія МОВЧАНА
«Група предметів» – чи не єдина формація сучасних українських архітекторів, що продукує критичний погляд на міський простір та його філософію. Про місто майбутнього, архітектурну утопію і простір гри розповідає ідеолог групи Влад Голдаковський.
2010 - 2013 • Cпільне: журнал соціальної критики