журнал
Наше завдання — аналіз соціальної дійсності у вітчизняному та світовому масштабі.
Tag Archives: мистецтво
П’ЄР БУРДЬЄ: «МЕНЕ МОЖНА ОБ’ЄКТИВУВАТИ, ЯК І БУДЬ-КОГО ІНШОГО…»
Питання не у захисті мене самого, моєї особистості, моєї приватності, а у захисті автономії мого дискурсу та відкриттів – якщо їх можна так назвати – відносно випадку поодинокої особи, якою я є. Це не означає, що я – конкретний індивід П’єр Бурдьє – можу уникнути об’єктивації: мене можна об’єктивувати як і будь-кого іншого і як будь-хто інший я маю смаки та уподобання, які відповідають моєму статусу та соціальному простору. Мене можна соціально класифікувати і я знаю, яку позицію займаю у соціальній класифікації. Маючи розуміння моїх праць, можна з легкістю встановити низку речей про мене зі знання цієї позиції та того, що я пишу. Я дав чимало інструментів, необхідних, аби це здійснити; решту залиште мені…
ХУДОЖНИЦІ І КАПІТАЛІЗМ
Те, що почалось як інтерв’ю із арт-критикинею та мистецьким дуетом, вилилось у дебати стосовно становища жінок-діячок культури, які є доволі активними на сучасній мистецькій сцені Румунії. Коріна Л. Апостол, історикиня мистецтва, та The Bureau of Melodramatic Research (Бюро мелодраматичних досліджень. Надалі – BMR ) – організація, заснована 2009 року Іриною Георге та Аліною Попа, вирішили
НЕ ЖАДАН. НЕ ФОНТАН. ТРАГІФАРС «ГІМН ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОЛОДІ» У ТЕАТРІ ІВАНА ФРАНКА
Поета, письменника і перекладача Сергія Жадана можна сміливо назвати чи не єдиним революціонером з сучасних величин української літератури. На тлі просякнутого «мідл-класівькою» зверхністю, містечковістю, націоналізмом та дріб’язковим антикомунізмом «сучукрліту» він не боїться говорити про соціальні проблеми і засуджувати штучне розділення людей за національною ідентичністю.
Журнал «СПІЛЬНЕ», № 4: Класова експлуатація та класова боротьба
На продовження традиції аналізу замовчуваних соціальних проблем, 4-й випуск журналу «Спільне» присвячено теорії й реаліям класової експлуатації та класової боротьби в сучасному світі та, в першу чергу, в постсоціалістичних країнах, нестандартній зайнятості як формі класової експлуатації, проблемам і обмеженням робітничих протестів і профспілкових організацій.
ПРОДАТИ ФЕМІНІЗМ ЗА КІЛОГРАМ ВИНОГРАДУ, ДВІ СЛИВИ, МАЛЮНОК ЇЖІ ТА ФОТО БЛОШИНОГО РИНКУ
Насамкінець, хочу поставити запитання – наскільки і де саме працює ця ситуація творення нового знання про процеси виробництва і обміну у суспільстві? У критичному дискурсі (моїх реакціях, Веди, інших арт-критикинь та художників), чи у досвіді усіх учасників/учасниць – як той власник фабрики, з яким я розмовляла? Чи аналізуватимуть вони, що робили, постфактум? Чому намагались зібрати побільше ґудзиків, чому дівчата одразу ж стали цілувальницями? Чи став цей досвід для них також і само/освітнім?
НОВІ УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛИ ЛІВОЇ КРИТИКИ НА ФОРУМІ ВИДАВЦІВ У ЛЬВОВІ
У суботу 17 вересня о 16 годині в рамках Львівського форуму видавців у ЛОІППО (вул. Огієнка, 18-а, Аудиторія) відбудеться спільна презентація літературно-мистецького журналу «Простори», часопису «Політична критика» та журналу соціальної критики «Спільне».
Протягом останніх років в Україні з’явилися три некомерційні друковані видання, що мають на меті ліву критичну рефлексію соціальних, культурних, політичних, економічних явищ дійсності. Презентуючи свою діяльність, редактори й редакторки журналів ініціюватимуть дискусію про необхідність роботи на перетинах літературного, політичного, наукового та мистецького полів, що передбачає усунення штучних поділів між даними сферами. Разом з тим, вони говоритимуть про активне втручання в публічні дебати та репрезентації альтернативного погляду на втілення суспільних змін.
ОДИН З НАС: ФІАСКО СТРАТЕГІЙ НОРМАЛІЗАЦІЇ
Коли «фріки» вивертають навиворіт виплеканий буржуазією наратив «таких як ти і я», перетворюючи його на «один з нас», коли вони дисонують з ідентифікаційнми бажаннями середнього класу, тим самим їх підриваючи і проблематизуючи, глядач 1932 року навісніє.
ВИСТАВКА РАСОВОГО МИСТЕЦТВА
Людей в цій країні треба замінити. Замінити на кращих: більш інтелігентних, з кращими манерами і смаками. Приблизно такий висновок напрошується після відвідин виставки “Жлоб-Арт”, що днями відкрилась у Музеї сучасного мистецтва.
Люмпени, гопи, тіпочки, пацанчіки, – це про персонажів робіт арт-угруповання “Воля або смерть”. Вони складають більшість народонаселення спальних гетто. Побачити їх можна переважно біля кіосків з пивом, не далі ніж за 200 метрів від власних будинків. Натрапити на “бидло” можна і у центрі, але тільки на День незалежності, День Києва, або після футболу. З ним не хочеться перетинатись в темних підворіттях. Люмпен викликає страх і огиду. Їх справді краще було б позбутись чи замінити. Завезти на їх місце чемних і вихованих швейцарців. Або, приміром, датчан — як варіант.
ВЫСТАВКА «ЖЛОБ-АРТА» В КИЕВЕ
Сожалеете, что больше не увидеть выставки дегенеративного искусства, которые устраивали нацисты? Всю жизнь мечтали посмотреть на дегенератов в клетке? Хотите почувствовать, что такое быть арийцем среди унтерменшей, упрятанных в гетто? Нет ничего сложного – вам в Музей современного искусства в Киеве на улице Глыбочицкой, 17.
Не представляю, что в голове у организаторов этой выставки вместо мозгов. Подозреваю, шнапс. Этим людям думать – нечем.
ЧАЙНА МЬЕВИЛЬ: ФЭНТЕЗИ, ФАНТАСТИКА И ПОЛИТИКА
Чайна Мьевиль – социалист, специалист по международному праву и писатель-фантаст. Совсем недавно по-русски вышел его роман «Железный совет». В своих произведениях Мьевиль смешивает стимпанк, фэнтези и хоррор. Политические взгляды автора оказывают влияние на его книги: в созданных им мирах, далеких от стандарта «меча и магии», происходят забастовки и революции. Но он пишет не политическую фантастику, а пишет фантастику политически. О связи политики и литературы читайте в интервью с писателем.
2010 - 2013 • Cпільне: журнал соціальної критики