Comments on: Мають очі, щоб не бачити: Парадокси критичного мистецтва в Україні

By: NK

NK — Sun, 12 Jul 2009 16:54:46 +0000

“Жак Рансьєр – одна з ікон українського «соціально-критичного мистецтва» – достатньо сумнівне твердження для тих, хто знайомий з більшістю тих, хто робить це мистецтво (“мистецтво”?).

«Прогресивна ностальгія» є нічим іншим, як художнім оформленням ідеології зрілого путінізму”? кураторський жест є “цілковито афірмативним” по відношенню до російської влади? – звучить нісенітницею для тих, хто знайомий з проектом, .

Те, що автору вважається “влучною іронією історії”, є стабільною ситуацією – виставки критичного мистецтва повсякчас відбуваються паралельно з виставками мистецтва, комодифікованого в своїй основі (Герста варто вважати не найцинічнішим, а найщирішим представнком цієї течії). В Україні це внутрішнє протиріччя сучасної художньої сцени до недавнього часу не було виявленим – тому багато хто тут досі може вважати подібне випадком цікавого співпадіння. Але більше сенсу в тому, щоб зараз акцентувати це протиріччя, ніж опонувати політиці всіх місцевих інституцій без вийнятку – навіть бідне українське інституційне середовище не є гомогенним.

Це і подібні йому протиріччя інституційного ландшафту і були темою “Мистецтва як подарунку”, а зображення-фразу про мистецтво, освіту та прогрес не варто виймати з цього контекту та подавати як самостійне повідомлення.

Фрагментованість тексту непогано сприяє подібним перекрученням.

By: Тамара

Тамара — Fri, 10 Jul 2009 08:27:19 +0000

ну, вовка боятися – в ліс не ходити, тим більше, що уникнути все-рівно не вдалося.

але через колажність текст можна читати кілька разів, і щоразу мати про нього інше враження. навіть не знаю, добре це чи погано.

By: kyrrylo

kyrrylo — Tue, 07 Jul 2009 23:41:45 +0000

обожнюю просто це, в плані психічному, неймовірно самозакохане, в плані науковому, по-суті, гностичне, і разом з тим відверто мазохістське вчення про “політичну пасивність”. Мовляв, треба сидіти в бібліотеці зі слонової кістки та споглядати моральну чистоту власного пупа, чекаючи на прихід комунізму. І не доведи господи за межами бібліотеки палець об палець вдарити! Це ж Системі (?) одразу краще від того стане!
як на мене “пасивно політичним” можна бути чи то коли ти (насправді) усім задоволений, чи то внаслідок цілковитого відчаю (хоча й не виключені різноманітні покручі)

By: oleksiy

oleksiy — Fri, 26 Jun 2009 16:03:52 +0000

ну тоді не було б тексту)
текст-колаж в цьому випадку – це свідомий прийом, аби уникнути пастки висловлювання “власних” поглядів

By: Тамара

Тамара — Fri, 26 Jun 2009 09:19:33 +0000

та ні, просто “мова говорить” не лише художниками, але й тобою (мною звісно теж)

цікаво, що було б з текстом, якби свідомо блокувати її

By: oleksiy

oleksiy — Tue, 16 Jun 2009 19:18:43 +0000

а, ну звісно ж різні. але невже текст-колаж є річчю апріорі нижчого рівня, ніж “власний текст”?

By: Тамара

Тамара — Sun, 14 Jun 2009 18:52:45 +0000

Олексію, хтось думає, що власний текст, написаний на доброму теоретичному підгрунті (можливо, навіть у внутрішньому діалозі з цим підгрунтям), і текст-колаж – це різні речі

By: oleksiy

oleksiy — Wed, 10 Jun 2009 19:10:05 +0000

2zumka
невже хтось дійсно думає, ніби має свої власні думки?

By: polly

polly — Thu, 04 Jun 2009 10:34:46 +0000

…”некритичне сприйняття мистецтва як форми «діалогу», що базується на прозорій та непроблематичній комунікації між художником, твором мистецтва та публікою”

чому діалог для автора означає бездіяльність та обслуговування ідеології? а яка ж альтернатива – монолог до стіни? тоді отримаємо ситуацію, коли мова бореться з грошима. невже у ЦСМі завжди були тільки непроблемні мистецькі висловлювання?

By: Тамара

Тамара — Thu, 04 Jun 2009 05:27:03 +0000

personal is political
не можу абстрактно відповідати на філософські зауваження (хоча вони мені подобаються), скажу через рімейк

дуже не сподобалась фраза “беручи відповідальність на себе, споживачі частково знімають її з виробників.” – виходить, ніби є “монстрозні” виробники і “біліпухнасті ні в чому не винні” споживачі, хоча насправді виробники потакають людській же ліні

а усвідомлення необхідності системних змін може прийти лише через персональний споживацький аскетизм і розуміння, що сміття – це проблема. спробуйте повідмовлятись від кульочків, купуючи щось на базарі – одразу побачите, що проблемою, яку необхідно вирішувати, це ніхто не вважає. а ще якщо треба докласти до того якісь зусилля, то нашо воно мені треба!

рімейк, і медіа-розголос навколо слугує артикулюванню проблеми, а не її вирішенню. це не є мінусом – в проекту інші цілі, цілком адекватні контексту. зрештою, мистецький проект і не може вирішити цю проблему – тому працює у “своїй” сфері – символічній