Артем ЧАПАЙ

Сучасний капіталізм потребує витрати значних ресурсів на керування як власне бізнесом, так і масами. У зв”язку з цим утворюється великий клас людей, які займаються відносно простими функціями адміністрування або створення “пролетарського корму”. Це дозволяє ефективніше умиротворити як тих, хто безпосередньо займається виробництвом або розповсюдженням виробленого – так і власне тих, хто має формально вищу освіту і займається управлінням у широкому розумінні цього слова. Ці останні шістки капіталізму, через схильність системи до централізації, найбільш поширені у великих містах. У пост-радянських країнах їх – вас – уже з десяток років називають офісним планктоном. Ці люди – ви – часто схильні погоджуватись із фразою професора Преображенського “я не люблю пролетаріат”, хоча самі є лише його специфічною частиною. Оскільки ви читаєте цю статтю в робочий час – скоріш за все, вона про вас. 

Як визначити, що ви – офісний планктон

Про офісний планктон чудово написано на Луркморі та на Вікіпедії. Але якщо ви вважаєте, що це не про вас – не лестіть собі. Там просто написано не зовсім серйозно і кагбе відсторонено, ніби від третьої особи. Але спробуємо зробити це трішки серйозніше.

1) Майже кожен представник офісного планктону вважає, що поняття “офісний планктон” – це не про нього. Якщо ви займаєтеся роботою, яку вважаєте в чомусь розумовою, і отримуєте за це зарплату або гонорари – ви і є офісний планктон. Я сам офісний планктон.

2) Офісний планктон зверхньо ставиться до “пролетаріату”. Звичайно ж, ви не робите фізичну роботу. Ви, мабуть, не торгуєте на базарі чи в магазині. Ба у вас, можливо, є вища освіта. І можливо, ви навіть вважаєте свою професію престижною.

3) Ви намагаєтеся бути в курсі культурного життя. Ходите на виставки й читаєте “розумні” книжки, може навіть не художні, а популярно-філософські. В Україні це може бути сучукрліт, якщо ви україномовні.

4) Дехто з вас намагається розбиратися в політиці й обговорювати її. Багато хто зневажає владу – але зневажає і тих, хто намагається хоч якось їй протидіяти.

5) Ви читаєте цю статтю і, якщо не побоїтеся засвітитися під нею, пишете під нею нищівні і надзвичайно дотепні коментарі.

Ви – офісний планктон, якщо ходите в офіс із певною періодичністю. І навіть якщо виконуєте подібні функції з дому, як це довгий час робив, наприклад, я сам.

Навіщо потрібен офісний планктон

Луркмор пише, що офісний планктон не робить нічого корисного. Це лише стьоб. Якщо подивитися на справу серйозно: хто б у капіталізмі платив людині, яка не приносить прибутку?

Офісний планктон опосередковано виконує дуже корисні функції – корисні для капіталістичної системи. Як було згадано у врізі, сучасному капіталізму дуже потрібна функція управління. Це може бути як керування бізнесом – підрахунки прибутків, планування розвитку, пошуки способів втюхування непотребу тощо.

Або це може бути керування людьми. Таку функцію виконують, наприклад, ті види планктону, до якого належу я сам: перекладачі, журналісти-редактори, працівники мас-медіа. Або інший вид планктону, близький мені – соціологи, які перетворюються на маркетологів.


Функція цього виду планктону полягає по суті в забезпеченні розваг – того, що Оруелл називав prolefeed, “пролетарський корм”. Навіть якщо при цьому “піднімаються важливі проблеми”, для більшості нагодованих це означатиме максимум бурчання в коментарях, трохи цікавіше проведення часу на робочому місці, обурення “на кухнях”. Але аж ніяк не дію, а тим більше не організовану дію.

Функція всього класу офісного планктону також полягає в самоумиротворенні. Адже всі ці люди – всі ви – вважають себе чимось кращими за “пролетарів”. А отже, потребують – потребуєте – чогось більшого: кращих шмоток, кращого пролетарського корму (скажімо, Доктора Хауса замість Дикої рози). А для цього потрібна трохи більша зарплата за трохи “вищу” працю.

Чому офісний планктон – це пролетаріат

Ми вже розглянули той факт, що офісний планктон – ви – не вважає себе офісним планктоном. Офісний планктон – це майже завжди хтось інший. Хай навіть сусід по офісу. Ви не такий, ага.

Не менш цікавий факт – офісний планктон не вважає себе пролетаріатом. Хоча має всі ознаки пролетарів.

Офісний планктон працює або за зарплату, або за “відсотки”, “гонорари” тощо. Пролетаріат працює або за зарплату, вирахувану від часу (timewage), або за зарплату, вирахувану від виробітку (piecewage).

Офісний планктон, так само, як і пролетарі фізичної праці, вимушений продавати свою робочу силу, аби жити.

Офісний планктон, як і інші пролетарі, не має засобів виробництва. Якщо у вас (як у мене), є, скажімо, комп”ютер для виконання своїх функцій – вам необхідно продавати результат своєї праці тим, хто має інші засоби виробництва, які можуть безпосередньо принести прибуток: фірму, якій потрібні ваші підрахунки, або власне ЗМІ, яке може принести прибуток. Це абсолютно так само, як коли швачка працює на дому і продає сорочки, щоб на них поставили лейбл. Саме так зараз працюють багато фабрик у третьому світі.

У офісного планктону є, теоретично тільки одна відмінність. Принаймні у теорії, йому дещо легше перейти у клас дрібної буржуазії: з менеджера середньої ланки перетворитися самому на дрібного підприємця. Тобто замість того, щоб пахати на когось, завдяки вищій зарплаті і (припустімо) освіті, почати щось своє і своєю чергою змушувати когось пахати на себе. Але це для тих, кому важлива тільки власна шкура й більш нічого. Саме для тих, хто може викликати тільки зневагу.

Ітогі подвєдьом (с)

То чим офісний планктон відрізняється від пролетаря? Тільки понтами.

Одне з найбільш поширених заперечень недавно знову прочитав у знайомого:
“- Такие как ты… вот уж истинные новые пролетарии – без капли социалки, 12-часовики, без полноценных выходных… поднимай революцию и убивай своих буржуев.
- Ну почему, никто же не мешает уйти в неоплачиваемый отпуск) навсегда гг

На це можна відповісти лише одне: “учітє матчасть”. Те саме можна було сказати ще про “найкласичніших” пролетарів 19 століття. Ніщо не заважало їм звільнитися назавжди. Окрім матеріальної необхідності.

Давно відомо, що багато “звичайних”, класичних пролетарів також не вважають себе пролетарями.
Тепер цілий підклас пролетарів – офісний планктон – не вважає себе пролетарем. Виходить що? Пролетарі класичні зневажають офісний планктон. Сам офісний планктон зверхньо ставиться до класичних пролетарів. І зневажає сам себе.

Результат? Замість солідарності ми маємо роздрібленість. А саме це й потрібно капіталізму як системі, аби продовжити своє існування.

Тож особисто я краще визнаю перед собою чесно:
Я – офісний планктон.
Я – пролетар.

І все, що з цього випливає – включно з повагою до себе як людини, включно зі структурними причинами свого становища, включно з почуттям солідарності як з підкласом офісників, так і з класом пролетаріату, включно з необхідністю соціальної дією, яка випливає з усього попереднього.

Правда, врешті-решт, може зробити вас вільними.

Інфопорн


Comments
14 Responses to “ОФІСНИЙ ПЛАНКТОН – ПРОЛЕТАРІАТ МЕГАПОЛІСІВ”
  1. Тамара says:

    чому підприємці викликають виключно зневагу? “замість того, щоб пахати на когось, завдяки вищій зарплаті і (припустімо) освіті, почати щось своє і своєю чергою змушувати когось пахати на себе. Але це для тих, кому важлива тільки власна шкура й більш нічого. Саме для тих, хто може викликати тільки зневагу”.

    людям усе ж необхідні товари і послуги, комусь потрібно їх виробляти, і бізнес, особливо дрібний – важка праця. Після таких коментарів хочеться порекомендувати “революціонерам” заснувати власну справу, спробувати робити її чесно, надавати якісні послуги (а не втюхувати непотріб), гарантувати своїм працівникам пристойну зарплату і соціальний захист – і все це в Україні.

    А потім написати враження від такого експерименту, – може перестане заносити у стиль “Поліграфа Поліграфича”.

  2. Jerzy says:

    В першому реченні ти плутаєш виробництво і надання послуг з бізнесом. А далі тебе заносить в утопію.

    “Після таких коментарів хочеться порекомендувати “революціонерам” заснувати власну справу, спробувати робити її чесно, надавати якісні послуги (а не втюхувати непотріб), гарантувати своїм працівникам пристойну зарплату і соціальний захист – і все це в Україні.”

    Саме тому, що це настільки нереально, що навіть звучить як фантастика, такий аргумент в контексті цієї статті не має сенсу. Дрібний бізнес в ідеологічно-лубочній апологетиці може викликати захоплення. А реалії дрібного бізнесу викликають зневагу.

  3. Тамара says:

    я дуже добре розумію, наскільки утопічним є запропонований шлях. але вочевидь системні та законодавчі умови, які породжують “реалії дрібного бізнесу” мають викликати обурення, а не моральні характеристики людей, які ним займаються.

    як на мене, стаття і її тон – безвідповідальні (при всій повазі до чапая)

    Основна думка – що офісні працівники загалом є таким ж пролетаріатом, як і заводські, – цінна. Однак вибудовування колективної ідентичності на основі протиставлення Великому Іншому – Працедавцеві, зі збереженням типових характеристик Іншого у будь-якому ксенофобському дискурсі – демонізація, невизначеність, не реалістичність, виключна негативність – не є продуктивним шляхом до системних змін.

    Вартує пам”ятати, що будь-яке дуалістичне мислення “ми-вони” властиве і зумовлене тим символічним ладом, в якому ми живемо, та лише підкріплює його, а не підриває.

  4. chapeye says:

    так, можливо, це протиставлення було зайвим.

    суто особиста дилема: або ти пашеш на інших, або змушуєш інших пахати на себе.
    ні те ні інше не подобається, і для себе другий варіант відкидаю. попри морально-особисті якості дрібного підприємця.

    а висловлено невдало, так.

  5. chapeye says:

    до речі не знаю де як, а мені жодного соц.захисту ніхто ніде не забезпечував :) ))
    не те що соц., а жодних гарантій будь-чого взагалі…. півроку без зарплати – і пішов на “вел.підприємців” працювати.

    але це так, стосовно реалізму.

  6. Jerzy says:

    а от чи можлива класова свідомість без протиставлення робітників капіталістам?

  7. Jerzy says:

    точніше, вона-то можлива, але чи сприяє така форма класової свідомості усвідомленню антагонізму класових інтересів?

  8. Тамара says:

    зараз читаю одну феміністичну статтю, в якій критикується розклад “або або”, і обгрунтовуються усілякі “але”, “також”, “і”, й пропонується подумати про передумови, які оце “або або” породжують й змушують вважати антагонізм єдино можливим розкладом.

    У випадку “робітник або капіталіст” також доречно про це мислити, тим більше, що неясно, що ж саме ці туманні категорії означають – офісний планктон чи шахтарів, дрібних підприємців чи ради директорів транс-національних корпорацій…..

  9. Тамара says:

    Чапаю: “або ти пашеш на інших, або змушуєш інших пахати на себе”.

    знову “або або”
    буває ще “працювати на себе” – наприклад, робити ремонти
    і ще “пропонувати іншим виконувати роботу за адекватну платню”
    і багато чого ще буває

  10. Jerzy says:

    На відміну від постмодернізму, марксизм прагне до чіткості і строгості. І в марксизмі поняття “робітник” і “капіталіст” зовсім нетуманні категорії. Найважливіший фактор розрізнення – власність на засоби виробництва. Як би не відрізнявся офісний планктон від шахтарів, найважливіша риса в них спільна – для того, щоб виживати, вони мусять найматися на роботу і цей простий факт структурує більшу частину їхнього життя. Приватна власність на засоби виробництва об’єктивно створює антагонізм інтересів. Це не “єдиний можливий розклад”, але всі ці “але”, “також”, “і” його нікуди з реальності не усувають. Антагонізм усувається лише доланням капіталістичних відносин, усуспільненням власності, демократизацією економіки, радикальним розширенням сфери commons. Питання, які форми свідомості якнайкраще дозволяють цього досягти і чи можливі вони без дуального мислення. Це вже складна дискусія. Як мінімум вона потребує аналізу конкретних прикладів вдалих і невдалих революцій.

    “працювати на себе” – це називається дрібна буржуазія

    “пропонувати іншим виконувати роботу за адекватну платню” – це називається неефективний капіталіст :)

  11. chapeye says:

    буває ще “працювати на себе” – наприклад, робити ремонти

    це не на себе, а на когось.

    “пропонувати іншим виконувати роботу за адекватну платню”

    от якщо ти почитаєш той же Капітал, то таке не казатимеш.

    я розумію про що ти – але це зовсім інший дискурс.

    і якщо я неправильно висловився у цій статті стосовно зневаги – то пом”якшувати, там де треба залишати жорсткість, не згоден. як каже Єжи, то постмодернізм.

    і взагалі можна дійти до того що “всі по-своєму мають рацію а тому боротися ні до чого”.

  12. Тамара says:

    боротися до чого :) ) але такі правильні марксистські вододіли видаються дуже проблематичними в реальності – реалізатори і власники торгових точок на ринку мають більше спільного між собою, ніж реалізатори з менеджерами чи торговці з Білом Гейтсом

  13. Akula says:

    Об офисном планктоне – в офисно-социальной пьесе “Три шага в бреду”
    http://isolodchenko.blogspot.com/

  14. Maxpro1986 says:

    Один вопрос: как строить социализм?

Leave A Comment