прем*єра нової муратової була на московському кінофестивалі. скоро має бути у нас.

Згадав, що один мій приятель якось прочтиавши книгу одного лаканіанця про Девіда Лінча, яка на нього враження справила, висловився в тому дусі, мовляв при читанні цієї книги зявляється таке враження, мовляв, Лінч знайомий з творчістю Лакана, і при тому не слабо. Насправді мого знайомого людиною наївною назвати важко. Та й взагалі, біографію Лінча, включно з тим, що Лінч читав і що він не читав, знає, – якщо не досконально, то принаймні непогано.

Це моя така приватна теорія (ну може не тільки моя), що деякі режисери особливо добре піддаються „т.зв. лаканівському кінознавству“, а деякі – ні. Здається навіть у такого непростого режисера як Роберта Олтмена можна накопати багато чого на підставі чого може виникнути враження, мовляв, і він з Лаканом „трошки“ знайомий. Просто, якщо його до якихось теоретиків редукувати, то доведеться не лише Лакана згадувати. Одно слово, „лаканівських елементів“ у нього вистачає. Та й сам Жижек, витягуючи той чи інший епізод, згадує Олтмена не злим тихим словом. Але мені дійсно хотілося б познайомитися з якоюсь вичерпною лаканівською працею по Олтмену (з книгою хоча б на двісті сторінок), яка була б з одного боку щиро лаканівською, а з іншого вичерпно подавала самого Олтмена „таким, який він єсть“… Я знайомий з (можливо) такою спробою в одній статті. Пишу „(можливо)“, бо по автору важко зрозуміти, чи він до лаканівської теорії кіно належить, чи ні. Можливо якраз тому, що „всього Олтмена“ намагається подати.

Можливо ви бачили фільм „Два в одном“ Кіри Муратової. Мені, коли я його вперше побачив, здалося, що цей фільм можливо є найгеніальнішим фільмом усіх часів і народів (досі це враження якось не полишило, тобто я ні в чому не винуватий, але воно якось не зникає). В жодному разі не хочу сказати, що мені аж просто і колеться і не можеться познайомитися з т. зв. лаканівським аналізом фільму Муратової. Хоча б тому, що якщо редукувати фільм до тієї літератури, яку режисерка могла читати, то доведеться мабуть так сотню теорій згадати, які знайшли „своє найадекватніше художнє втілення“ в фільмі Муратової (тобто фільмі взятому від А до Я і в його „найсокровеннішій суті“). Кажуть до речі, що у неї незабаром буде нова премєра, типу в Торонто. Її, не виключено, в Україні дивляться набагато менше ніж „Брюно“, не кажучи вже про Тарантино (можливо слід-таки на неї донос у комітет з вищої моралі написати), але тим не менше, „нашої“ реальності, (тобто культурно-історично-географічно-тощо конкретної реальності), наскільки мені здається, вона торкається, мяко кажучи, набагато безпосередніше, ніж Тарантино, чи Коен.

P. S. Я нікого не закликаю, писати статті про Муратову в лаканівському дусі. Навіть не можу сказати, що „дуже хотів би“ познайомитись з „лаканівським“ розбором Муратової (чи там наприклад „Людини без властивостей“ Музіля). Але тим не менше маю просте дуже запитання, чи може лаканівський аналіз кіно бути не лише „сильним“, цікавим, переконливим тощо але при тому зі всією „науковою строгістю“ вказувати саме на ті елементи та аспекти твору, які роблять його таким, яким він є, тобто не залишаючи поза увагою нічого з того, що є в фільмі насправді, і щоб у читача не виникало враження, що сам аналізований перед тим як знімати фільм уже проштудіював теорію, за допомогою якої його аналізуватимуть. Ну й, есетера, в тому ж дусі…

Пишу власне тому, що сьогодні зрозумів, що мій вчорашній коментар, мовляв, після статті аж фільм захотілося подивитися, не відповідає дійсності. Але це теж в жодному разі не закид. Просто дуже часто так буває (можливо в випадку з лакінівським кінознавством – особливо часто), що ознайомившись з аналізом чогось (фільму чи ще чогось), якесь неймовірне бажання ознайомитись з самим оригіналом (проаналізованим) не завжди зявляється, – тобто коли аналіз сам по собі дуже цікавий тощо, але бажання відповідне якось все-одно не зявляється. Або навпаки, знайомишся з оригіналом, і помічаєш, що для тебе він не такий цікавий, як його аналіз. Це й старих авторів (тобто про яких у сьогоднішніх читаєш) стосується, і екранізацій літературних творів, яких до того не читав (але з останнім феноменом ви й самі мабуть добре знайомі). А може це взагалі моє субєктивне враження.
Але не думаю, що це стосуватиметься фільма Тарантіно, принаймні нудних фільмів він досі не знімав. Судячи з відгуків – і «Бесславних виротків» це так само стосується.