ГАЇТІ: КРЕДИТОР, А НЕ БОРЖНИК
02/03/2010, 11:21 · Коментарів: 5
Наомі КЛЯЙН
Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.
Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти.
- Борг за рабство. Коли гаїтянці здобули незалежність від Франції 1804 року, вони мали повне право вимагати репарації від тих сил, які протягом трьох століть отримували зиск від вкраденої праці. Та Франція була переконана, що це якраз гаїтянці вкрали майно рабовласників, відмовившись працювати безкоштовно. Тож у 1825 р. король Карл Х на чолі військової флотилії, розташованої біля гаїтянських берегів, прибув для того, щоб, погрожуючи знову поневолити колишню колонію, отримати 90 мільйонів золотих франків – суму, вдесятеро більшу за тодішній річний дохід Гаїті. Не маючи змоги ані відмовитись, ані заплатити, молода країна була скута боргом, який довелось виплачувати протягом 122 років.
У 2003 р. президент Гаїті Жан-Бертран Аристид в умовах жорстокого економічного ембарго оголосив, що Гаїті судитиметься з Францією через цей давній грабіж. «Ми відштовхувались від того, що договір про виплату цієї суми був недійсною угодою, оскільки ґрунтувався на погрозі повторного закріпачення в той час, коли міжнародна громадськість вважала рабство злом», – розповів мені колишній адвокат Аристида Айра Курзбан. Французький уряд стривожився й відправив до Порт-о-Пренса посередника, щоб справа не дійшла до суду. Зрештою, проблему було вирішено: поки тривала підготовка до процесу, Аристида скинули шляхом перевороту. Судовий позов зник, але для багатьох гаїтян вимога репарацій залишається на порядку денному.
- Борг за диктатуру. У 1957-1986 рр. Гаїті керував відверто клептократичний режим Дювальє. На відміну від французького боргу, позов проти сімейства Дювальє розглядався в кількох судах, які відстежили перетікання гаїтянських грошей по детально розробленій мережі рахунків у швейцарських банках та перетворення їх на розкішне майно. 1998 року Курзбан виграв ключовий судовий процес проти Жана-Клода Дювальє («Бебі-дока»): американський окружний суд в Майямі виявив, що повалений правитель «незаконно заволодів більш ніж $504 000 000 з суспільних фондів».
Гаїтянці, звичайно ж, досі чекають на ці гроші – та це лише початок їхніх втрат. Протягом більш ніж двох десятиліть кредитори цієї країни наполягали на тому, що гаїтянці мають виплатити величезні борги, які набрали Дювальє: близько $844 млн., велика частка з яких належиться таким установам, як МВФ і Світовий банк. На одне лише обслуговування боргу гаїтянці щороку витрачають десятки мільйонів.
Чи мали право закордонні позикодавці збирати борги Дювальє, якщо величезна частина цих грошей не була витрачена в Гаїті? Цілком можливо, не мали. Як пояснив мені незалежний експерт ООН з питань зовнішнього боргу Сефас Луміна, «випадок Гаїті – один із найкращих у світі прикладів неправомірного боргу. Вже на одній цій підставі борг має бути безумовно скасований».
Та навіть якщо борги Гаїті буде повністю скасовано (а це велике якщо), це не позбавить її права на компенсацію вже виплачених незаконних боргів.
- Борг за кліматичні зміни. Вимоги, пов’язані з кліматичним боргом, були чітко сформульовані кількома країнами, що розвиваються, на Копенгагенському саміті. Багаті країни, які так відверто провалили намагання відвернути кліматичну кризу, яку вони ж самі і влаштували, заборгували країнам, що розвиваються, які мало чим завинили в кризі, але непропорційно багато страждають від її наслідків. Коротше кажучи, платить забруднювач. У випадку Гаїті аргументи особливо переконливі. Її участь у впливі на клімат настільки мала, що нею можна знехтувати: обсяг викидів СО2 на душу населення в Гаїті є лише 1% від показника США. Та по Гаїті криза вдарила чи не найсильніше: згідно з одним із джерел, ще більш уразливою до кліматичних змін є тільки Сомалі.
Вразливість Гаїті до кліматичних змін спричинена не тільки і не стільки географією. Так, вона потерпає від дедалі сильніших ураганів. Але слабка інфраструктура Гаїті перетворює виклики на стихійні лиха, а стихійні лиха на повномасштабні катастрофи. Найкращий приклад – останній землетрус, хоча він і не пов’язаний із кліматичними змінами. І тут усі ці виплати по незаконних боргах можуть справити найбільш руйнівний вплив. Кожна виплата закордонному кредитору – це гроші, не витрачені на будівництво дороги, школи, лінії електропередач. І саме цей нелегітимний борг дозволив МВФ і Світовому банку видавати кожну наступну позику під обтяжливими умовами, вимагати від Гаїті дедалі більшої дерегуляції економіки та скорочення громадського сектору. Невиконання цих умов було покарано ембарго на економічну допомогу в 2001-2004 рр., яке пролунало похоронним дзвоном по публічній сфері Гаїті.
Цю історію треба перервати зараз, бо вона може повторитися. Кредитори Гаїті вже використовують відчайдушну потребу в допомозі після землетрусу для того, щоб вимагати п’ятикратного збільшення обсягів виробництва в легкій промисловості – галузі з найвищим у країні рівнем експлуатації. Гаїтянці в цих переговорах не мають права голосу, їх розглядають як пасивних отримувачів допомоги, а не повноправних і поважних учасників процесу відшкодування й реституції.
Виплата боргів, які світ винен Гаїті, радикально змінила би цю отруйну динаміку. Справжній шлях до відновлення пролягає через визнання права гаїтян на репарації.
Мій партнер Аві Льюїс провів інтерв’ю з економістом Камілем Чалмерсом для детального репортажу, який сьогодні транслювала Англійська служба «Аль-Джазіри». Ця передача під назвою «Гаїті: політика відбудови» дає переконливе змалювання народу, в якого немає браку ідей про відбудову своєї країни на принципах суверенності та справедливості; ці люди аж ніяк не пасивні жертви, якими ми їх бачимо в численних інших ЗМІ. Сюжет підготовлений моїм колишнім колегою Андреа Шмідтом, одним із основних дослідників, які працювали для «Доктрини Шоку», має побачити кожен, занепокоєний тим, як уникнути повернення капіталізму катастроф на Гаїті.
Переклав Денис Горбач
Джерело: http://www.naomiklein.org/articles/2010/02/haiti-creditor-not-debtor
в общей сложности логика Кляйн классная. Но разговоры про климатические изменения как последствие антропогенного фактора – это. по-мойму, слабое звено. Особенно когда говорится про долг одних стран перед другими. Это уже похоже на манипуляции общественным мнением ради выгоды.
Не проще ли говорить про то что люди. не зависимо от их вины в климатических изменениях, должны планетарно скидываться рисурсами. шоб помогать людям, страдающим от катаклизмов??
как сказал, кажись Достоевский “Каждый человек несет ответственность за каждого, за всех и за все”? ну или типа того
“планетарно скидываться рисурсами. шоб помогать людям, страдающим от катаклизмов”
-звучит конечно то хорошо. Можна даже продолжить “от болезней, от голода (не из-за катаклизмов), от нищеты”
но как это сделать?
Однако, видя явный материальный перевес на стороне богатых развитых стран глобального Севера (или Запада), вполне справедливо, чтобы страны третьего мира требовали перераспределения средств на свою пользу
во-первых не “страны”, а государства. Государства – универсальные аппараты подавления локального действия.Никакой справедливости в тактической или стратегической деятельности этих аппаратов нет, только расчетливость.
И вот возникает вопрос – как левый мыслитель может усмотреть нечто позитивное в том что одни правительства пытаясь использовать весьма спорные, сложные научные (псевдонаучные) “климатические” аргументы пытаються развести другие правительства.
Да, эмансипированные люди должны отвечать не только за себя, но и друг за друга. Но эта логика противоречит логике государств. Логика государств – та же самая логика отчуждения человека от общественной, цивилизационной жизни (миссии, если хотите) что и у капиталистичесих предприятий.
конечно, государства – это мощные аппараты подавления. Однако, государства – также поставщики публичного добра, инфраструктуры (например дорог в какой-нибудь глуши, которые совершенно нет смысла строить частным фирмам), минимальной медицины, каких-нибудь минимальных соц. выплат. (конечно, есть и коррупция, и разбазаривание и т.д.)
Требуя денег за экологический ущерб, государства победнее таким образом пробуют отхватить кусман мирового капитала – в качестве статьи поплнения гос. бюджета, т.е. (хотя бы немного демократически) подотчетного фонда (конечно же, по идее и в идеале). Также, по идее капитал государству необходим для противостояния политикам “структурного приспособления”, диктуемым МФВ, ВТО и ВБ, которые всецело направлены на сметение полномочий государств (правительств) бедных стран и создание условий для полнейше свободного разгула капитала (в т.ч. это означает отсутствие хотя бы минимальной демократической подотчетности)… По сему, такие внешнеполитические предьявы от стран, которые потерпали столетиями – это нормально.
С другой стороны стоит также рассматривать следующее. Пускай даже не глобальное потепление, но какие-то из экологических проблем точно являются очень серьезными – например дисбалансы использования исчерпаемых ресурсов, загрязнение воды!!! (особенно в тех самых бедных странах) Подобную линию поведения бедных правительств на планетарных саммитах по вопросам экологических проблем – т.е. требования репараций (и т.п.), (вероятно) отказ тратить именно предложенную долю своего бюджета на экологические программы – многие комментаторы назвают “отказом бедных стран нести большее бремя в решении экологических проблем, чем предполагаемая ноша развитых богатых”. Такая тактика во многом послужила тому, что например в США не ратифицировали прошлый договор – Киотский протокол, потому что не согласились платить больше. Т.е. не исключено (хотя очень даже врятли, но все же), что в некотором идеальном математическом выражении для природной системы планеты было бы лучше уже сейчас, если бы янки выполняли Киотский протокол, а гуки и прочие из стран 3го мира согласились со всеми условиями сильных мира сего, т.е. отдавали бы прилично из своих бюджетов как минимум на ужесточение экологического регулирования промышленных отходов (заводов и фабрик, множество из которых вообще является заморскими и транснациональными), забивали бы на образование, медицину, соц. выплаты и т.д.
Возможно для экологии это было бы лучше, но это означало бы усиление гегемонии сильнейших из капиталистических сил, углубление неравенства, торможение уровней жизни (если не снижение), рост зависимости (немного) выборных правительств бедных стран от транснациональных элит – т.е. полное отчуждение демократии от людей из бедных стран.
Но раз уж мы не обладаем всеохватывающей математической рациональностью, а изначально исходим из ценности более равного распределения денег, ресурсов, работы, пота и крови, добра и зла, ответственности и помощи, то необходимо смотреть прямо на имеющуюся обстановку и поддерживать те выборы (choises), которые отвечают этому принципу.
ЩЩЩец! says:
“Логика государств – та же самая логика отчуждения от общественной, цивилизационной жизни”… “Никакой справедливости, только расчетливость”
Возможно, но только пока-что кроме государств нету никого, кто бы за нас поговорил с другими правительствами, заморскими элитами, дядьками и т. на всемирном саммите, где скажут, куда и какую часть платить наших денег (которые мы отдаем по средством налогов на благо всех). Также пока-что, кроме государства нет никого, кто бы оплачивал обучение такого множества студентов, давал стипендию, зарплату медсестре в сельской больнице (одной на 3 села, например) и т.д.
однако, альтернативы государству искать стоит. Продвигать самоорганизацию и т.д. Но также стоит искать альтернативы рынку. И конечно же, все это должно быть достижимо, мирно, реалистично, живуче
кто сказал, что государства потратят те деньги на благо? Какие гарантии?
Ониж не ради той медсестры одной на три села спорят с заморскими элитами и не ради полчищ студентов. Скорее это полчища студентов ломятся получить образование ради карьеры, а не ради знаний что б потом быть интегрированными в госапарат или в частный сектор.
Конечно, медсестры и студенты могут и надавить на госапарат или частный сектор, что б держава чего-нить новенького им отвалила. Но, как показал этот финкризис. как и предидущие, когда урвать капиталистам сложно, то и медсестрам со студентами выдавить из госапарат что-нить оч.непросто.
[WORDPRESS HASHCASH] The poster sent us ’0 which is not a hashcash value.