rebel jesus

Теологія визволення є  формою теології у християнстві, і зокрема в католицизмі, що зосереджується на Ісусі Христі не лише як Відкупителя, але й як Визволителя пригноблених. Вона наголошує на християнській місії надати справедливість убогим та пригнобленим – в основному через політичний активізм.

Виникнення теології визволення

Головним чиному розвиток теології визволення приписується католицькому священнику в Перу Ґуставо Ґуттьєресу (Gustavo Gutiérrez), що було його відгуком на недолю вбогих. У 1971 році він написав працю Теологія визволення”, котра стала основним підручникому такого руху. Ця тенденція набула широкого розголосу в Латинській Америці, як і в інших місцях, і до неї активно приєдналися також бразилійські богослови Л. Бофф (Boff), К. Бофф та теолог Х. Ассман та ін.

Що таке теологія визволення

“Теологія визволення” здебільшого займається пошуками прогресивних шляхів розвитку, зокрема місцевих зразків соціалізму. При цьому теологи визволення рішуче виступають проти викривленого тенденційного тлумачення марксизму та соціалізму. Великі утопії минулого, з їхньої точки зору, і перш за все марксизм у “знятому” вигляді будуть використані у новій життєздатній програмі тотальної емансипації людини. Пріоритету цьому процесі “теологія визволення” віддає соціальній ролі релігії. Саме релігія, очищена від пережитків минулого, в поєднанні з конкретною історією та соціальною практикою людей, за переконанням теологів визволення, в змозі запропонувати людині смисл, заради якого варто жити та помирати.

Густаво Гутьєррес

Основні ідеї

Слід виділити деякі ідеї, що характеризують “теологію визволення” в цілому. По-перше, вважають її представники , “Євангеліє” зовсім не застаріло. Бог є нашим сучасником. Відносини несвободи, гноблення, голод, бідність — це і його проблеми. Тому основним завданням нової теології є богословське осягнення феномену бідняків. По-друге, на їхню думку, в Латинській Америці існує дві полярні теології: традиційна, консервативна, орієнтована на захист домінуючих порядків, і нова, визвольна, що спирається на рух базових низових общин. Існує також інша лінія розколу теології: суперечність між західним стилем теологізування, сутність якого становить протиборство з невір’ям, атеїзмом, запереченням Бога і “місцевою” теологією, основні питання якої породжені не невір’ям та безбожжям, а бездушними, нелюдськими соціальними порядками. По-третє, в “теології визволення” по-новому висвітлюється сама структура церкви. Теологи визволення говорять про те, що церква не є “ангельською установою” на Землі, а відображає існуючі соціальні суперечності.

Реакції Ватикану

В наш час швидко відбувається процес зміщення центру уваги церкви на периферію, і клерикальна авторитарна церква поступово перетворюється на народну. Самі ці положення, які характеризують “теологію визволення” як своєрідну католицьку концепцію, критикувались офіційним Ватиканом. При цьому підкреслювалася хибність зведення теології до політики, однобічного трактування завдань євангельського вчення, посилань на ворожий християнству за своїми світоглядними основами марксизм. Папа Іоанн Павло II не раз говорив про те, що “теологія визволення” є антитеологією.

А попри все, хоч Ватикан вимагає, аби духовенство не втручалось у партійну політику, таки “приняв фундаментальний принцип теології визволення: християнське Євангеліє оправдує боротьбу вбогих за політичну свободу та контроль на своїм життям”.

Джерела

1. ↑ http://www.refine.org.ua/pageid-4492-1.html
2. ↑ Awake! 22.04.1987 року, стор. 6-19
3. ↑ Матвія 26:52, 53.

взято з української вікіпедії (трохи редаговано)