Commons/Спільне

Бурдьє: Набуття мистецьким світом автономії супроводжується відмовою від певних функцій, зокрема політичних. Ваша мета, схоже, навпаки полягає у поверненні цих функцій. На них Ви поширюєте ту свободу, яку художники отримали в ході історії і яка була обмежена лише формою. Це веде до проблем у сприйнятті Ваших творів. З одного боку є ті, кого цікавить форма і хто не помічає критичної функції, а з іншого – ті, кого цікавить критична функція і хто не помічає форми. Насправді, естетична необхідність твору полягає у тому, що Ви висловлюєте певну ідею, але через форму, яка є такою ж необхідною і такою ж підривною, як і зміст.

Хааке: Я вважаю, що аудиторія того, що ми називаємо мистецтвом, майже ніколи не буває гомогенною. Завжди є тертя між людьми, яких понад усе цікавить, що «говориться», і тими, хто зосереджується на тому, як «говориться». Жодна з цих двох сторін не може повністю оцінити твір мистецтва. «Форма» говорить, а «зміст» вписаний у «форму». І ця цілісність завжди переповнена ідеологічними значеннями. Це стосується і моїх творів. Є ті, кого приваблює предмет і інформація…

(more…)

“Підпілля” – так називаються мемуари Марка Радда, що нещодавно вийшли у світ та стали загальнодоступними в мережі обміну лінками на літературу – Гігапедія. Марк Радд - голова осередку SDS (Студентів за демократичне суспільство) у Колумбійському університеті, найчисельнішій організації нових лівих США у 1960-х років. Один з лідерів легендарного захоплення п’яти будівель Колумбійського університету 1968 р. та “Днів гніву” у Чікаго, 1969 р. Співзасновник фракції “везерманів”/”синоптиків” (Weathermen) у SDS, що згодом трансформувалася в підпільну організацію The Weather Underground. Після семи років підпілля він здався владі у 1977 р. і лише зараз вирішив викласти спогади про свою політичну діяльність.

Скачати книжку можна тут (для отримання лінку необхідна реєстрація), а нижче пропонуємо читачам невеличку, але елегантну рецензію на відому документальну стрічку присвячену “везерманам” – «The Weather Underground»; режисери – Сем Грін і Біл Сігіл; 2002 рік. Автор - Ромашка.

You don’t need a weatherman to know which way the wind blows… (Тобі не потрібен синоптик, щоб знати куди дме вітер) – Bob Dylan, співак.

There’s no way to be committed to non-violence in one of the most violent societies that history has ever created. I’m not committed to non-violence in any way. (Неможливо бути відданим ненасильницькій тактиці в одному з найбільш насильницьких суспільств в історії людства. Я жодним чином не вірю в ненасильство). – Bernardine Dohrn, член Weather Underground.

(more…)

Тамара ЗЛОБІНА

“Сучасні художники бурхливі, епатажні, – як сталось, що премію отримали Ви, така тиха …?”

(запитання лауреатці премії Малевича-2008 Алевтині Кахідзе)

На фоні економічних та суспільних змін останніх років мистецтво в Україні усе більше зводиться до позиції “товару”, сприймається як розвага, прикраса чи статусний атрибут, навіть якщо мова йде про концептуальні сучмистецькі твори (характерним прикладом може бути специфіка ПінчукАртЦентру як іміджевої інституції українського олігарха). Премія Малевича, заснована Польським інститутом у Києві, покликана зупинити ці загрозливі тенденції та привернути увагу до критичних, вдумливих і не “видовищних” проектів. Вона присуджується за особисті досягнення, претенденти висуваються культурними установами, а великий фінансовий приз легітимує подію в очах (обивательського?) суспільства. Премія також передбачає зворотній зв’язок – художник має витратити певну її частину на реалізацію проекту, спрямувавши ці гроші на спільну користь. Така альтернативна стратегія дуже на часі, адже більшість українських галерей орієнтуються на “продавабельне” мистецтво та не мають звички платити гонорари художникам і кураторам, навпаки, часто вимагають “орендну” плату за приміщення, позиціонуючи авторів як виробників, а виставки – як спосіб продати/рекламувати свій товар (а не як можливість озвучити/критикувати певні суспільні проблеми). В цьому контексті перемога Алевтини Кахідзе не випадкова: художниця вважає, що мистецтво товаром не є, що митці – це “соціальні робітники”, які допомагають суспільству осмислювати себе, а не працюють заради збагачення. Її послідовна проектна творчість (про яку нижче), а також критична[1], редакторська[2], кураторська[3] робота покликана компенсувати недоліки сучасної мистецької інфраструктури.

(more…)

Тамара ЗЛОБІНА

Проект Лади Наконечної “Місце” було презентовано протягом кількох годин 3 березня 2009 року, за підтримки Фундації Центр Сучасного Мистецтва.

Протягом одного березневого вечора 2009 року в залі колишнього ЦСМ при НаУКМА художниця презентувала результат тривалої праці – заповнення білих стін штрихами олівця. Вона зафіксувала певне місце, прагнучи вловити невловиме – ті зміни значення проекту, які відбуваються після його інсталяції, зв’язок художника й інституції, їхню взаємну залежність та взаємний вплив. Однак, попри симпатичність авторського тексту, в якому Лада розмірковує про “життя” твору мистецтва, особливості української художньої ситуації, її проект наштовхнув радше на роздуми/питання щодо співвідношення форми й змісту мистецького твору, про чистоту та ясність авторського висловлювання.

(more…)

Час брати своє (відео)

Час брати своє

Бертел ОЛЛМАН

О серьезном с юмором? Марксизм в комиксах? Бертел Оллман, известный американский марксист, предлагает своим читателям вместе поразмыслить над важными социально-философскими проблемами, — и посмеяться!

(more…)

Как всегда радует Глеб Андросов

(more…)