У суботу 17 вересня о 16 годині в рамках Львівського форуму видавців у ЛОІППО (вул. Огієнка, 18-а, Аудиторія) відбудеться спільна презентація літературно-мистецького журналу «Простори», часопису «Політична критика» та журналу соціальної критики «Спільне».

Протягом останніх років в Україні з’явилися три некомерційні друковані видання, що мають на меті ліву критичну рефлексію соціальних, культурних, політичних, економічних явищ дійсності. Презентуючи свою діяльність, редактори й редакторки журналів ініціюватимуть дискусію про необхідність роботи на перетинах літературного, політичного, наукового та мистецького полів, що передбачає усунення штучних поділів між даними сферами. Разом з тим, вони говоритимуть про активне втручання в публічні дебати та репрезентації альтернативного погляду на втілення суспільних змін.

Традиция непосредственного общения с читателями и читательницами нашего журнала сложилась уже давно. Понимая особую важность проведения живых дискуссий, интересных семинаров и вообще интерактивного общения, после выпуска каждого номера представители редакционной коллегии и активисты стараются представить новый номер в как можно большем количестве городов, распространяя информацию как о самом  журнале, принципах работы редколлегии, так и о проблематике каждого номера. С такими презентациями нам удалось объездить большую часть Украины, и после почти двух лет функционирования журнала закономерно назревала потребность налаживать связь и презентовать «Спільне» за границей. С дальним зарубежьем налаживать непосредственный контакт финансово накладно, а поездка в Беларусь – это всегда повод подробнее узнать о соседней стране, её политической ситуации,  о которой мы знаем не так уж много, и чаще всего находимся полностью во власти стереотипов.

Андрій МОВЧАН

Людей в цій країні треба замінити. Замінити на кращих: більш інтелігентних, з кращими манерами і смаками. Приблизно такий висновок напрошується після відвідин виставки «Жлоб-Арт», що днями відкрилась у Музеї сучасного мистецтва.

Люмпени, гопи, тіпочки, пацанчіки, – це про персонажів робіт арт-угруповання «Воля або смерть». Вони складають більшість народонаселення спальних гетто. Побачити їх можна переважно біля кіосків з пивом, не далі ніж за 200 метрів від власних будинків. Натрапити на «бидло» можна і у центрі, але тільки на День незалежності, День Києва, або після футболу. З ним не хочеться перетинатись в темних підворіттях. Люмпен викликає страх і огиду. Їх справді краще було б позбутись чи замінити. Завезти на їх місце чемних і вихованих швейцарців. Або, приміром, датчан — як варіант.

Чому виникає таке враження? Бо іншого — альтернатив, дискусії, критики – у «Жлоб-Арті» годі й шукати. Йдеться про те саме Інше, яке береться досліджувати актуальне мистецтво. Його тут немає як явища. Художники обмежуються констатацією: «бидло» посеред нас.

Дмитрий ЛИТВИН

Сожалеете, что больше не увидеть выставки дегенеративного искусства, которые устраивали нацисты? Всю жизнь мечтали посмотреть на дегенератов в клетке? Хотите почувствовать, что такое быть арийцем среди унтерменшей, упрятанных в гетто? Нет ничего сложного – вам в Музей современного искусства в Киеве на улице Глыбочицкой, 17.

Не представляю, что в голове у организаторов этой выставки вместо мозгов. Подозреваю, шнапс. Этим людям думать – нечем.

Потому-то у них и получилась выставка «жлоб-арта», по сути, являющаяся выставкой еврейского искусства в том смысле, какой в слово «еврейское» вкладывал Адольф Гитлер.

Вже декілька років поспіль крім традиційних першотравневих демонстрації офіційно зареєстрованих лівих партій в Україні проводяться альтернативі заходи радикальних лівих. Влаштовує ці заходи досить аморфна коаліція лівих політичних груп та профспілок, об’єднує яку не стільки спільна ідеологія, скільки несприйняття КПУ, СПУ та іншої «лівої» порослі української офіційної політики. Коаліція, яка виросла в основному з протестних кампаній проти нового трудового кодексу та реформи освіти, відмежовується від офіційної сцени саме через її опортунізм та угодовство, прихований саботаж та нездатність створити реальну опозицію неоліберальним реформам.

Вже давно відчутне для інсайдерів небажання СПУ та КПУ репрезентувати класові інтереси людей найманої праці стало цілком очевидним широкому загалу після послідовних входжень відповідних парламентських фракцій до правлячих коаліцій. Тепер жодна група чи організація, яка претендує на послідовність, наприклад, у боротьбі проти обмеження трудових прав робітників, вже не може собі дозволити йти в одній колоні з партіями, які завжди готові допомогти уряду прийняти відповідне «реформоване» законодавство. У попередні роки кількість учасників та учасниць альтернативних лівих заходів стабільно та відчутно збільшувалася. Цьогорічний першотравневий «Марш колективної дії» став, на жаль, винятком.