Commons/Спільне

Кирило ТКАЧЕНКО

Жижек пише дуже багато, – лише в цьому році він видав три книги, одній з яких і присвячено цю статтю (“Violence”, London 2008). Важко сказати, коли саме ця праця буде перекладена українською або російською мовами, але, скажімо, певне уявлення про перший, чи не найважливіший, розділ “Насилля” можна отримати і в статті Жижека “Никто не должен быть отвратительным”.

Для початку я хотів би пояснити специфіку цієї статті, яка початково планувалась як рецензія на одну з останніх книг Славоя Жижека “Violence”. Лише під час роботи над статтею я зрозумів, що для адекватної оцінки праці Жижека доведеться робити наголос на двох специфічних темах. Перша тема виходить з досить таки популярного питання про те, що таке “Жижек”, – успішний бренд, чи оригінальний філософ? Я спробую показати, що в даному разі така постановка питання є дійсно виправданою, що її не редукувати до лише продукту, можливо, не зовсім здорового, але старого як світ, інтересу до тих людей, які перебувають в центрі уваги (її не пояснити умовами екзистенції жовтої преси). Другу, безпосередньо пов’язану з першою, тему ми можемо охрестити як “відношення марксизму до постмодернізму”, “постмодернізму” в найгіршому значенні цього слова. Цю тему ми, звісно ж, братимемо лише в плані марксизму/“марксизму” Жижека. Перший розділ статті буде присвячений головним чином загальним характеристикам мислення Жижека, тоді як зміст самої книги буде представлений в другому розділі. Наголос на вищезгаданих двох темах буде радше імпліцитним, але я сподіваюсь що суцільні дерева в даному не заважатимуть побачити ліс.

(more…)

Поки в Україні освітній істеблішмент намагається переконати людей у необхідності впровадження Болонського процесу, німецькі студенти вже встигли відчути наслідки припасовування освіти до «законів ринку».

17 червня десятки тисяч студентів і школярів по всій Німеччині провели демонстрації в межах масштабного освітнього страйку. За різними даними, на вулиці вийшло від 240 до 270 тисяч людей.

За нової системи навчання студенти мають менше часу на виконання програми; їм ставлять жорсткі часові межі. Тому ті студенти, що змушені водночас працювати, опиняються в гірших умовах. Наслідок – більше соціальне розшарування.

Гасло «конкурентоспроможної» освіти де-факто означає, що на зміст освіти, на запропоновані абітурієнтам альтернативи впливають насамперед запити ринку. Студентів така ситуація не влаштовує – зміст освіти має визначати суспільство, включно з самими студентами, а не роботодавці. Крім того, специфіка Німеччини полягає в доволі сильному розведенні суто професійної та університетської освіти, тому коли з університету намагаються створити щось на кшталт фахової вищої школи, це викривлює цілу освітню систему.

(more…)

master-genie

Рынок земли в Украине еще не открыт, а землю уже начали скупать иностранные государства и корпорации. Компрадорская буржуазия приветствует неоколониальных «инвесторов» из Ливии, Саудовской Аравии и Китая

Землю феллахам

25-26 мая сего года премьер-министр Юлия Тимошенко посетила Великую Социалистическую Народную Ливийскую Арабскую Джамахирию, где достигла ряда договоренностей с местным руководством. В частности, вместе со своим ливийским коллегой Аль-Багдади Али Аль-Махмуди она утвердила проект «100 тысяч гектаров», предусматривающий выделение на украинской территории земельного участка соответствующего размера, на котором будут выращивать зерновые для нужд Ливии и других стран африканского континента. Эту землю передадут в аренду ливийской стороне. Кроме того, на правах аренды ливийцам будут переданы элеваторы для хранения зерна, а в одесском порту будет построена специальная зона, которая позволит транспортировать урожай по морю. (more…)

Нарешті в Києві з’явився “Скепсис” – один з найкращих лівих журналів на російськомовному просторі. Останній випуск присвячений неоліберальній глобалізації та формам антинеоліберального опору. Нижче пропонуємо вступну статтю редакції і зміст випуску. Придбати журнал можна  в колективу Commons/Спільне (e-mail: commons.ed [] gmail.com] або в книгарні contr.info

Предисловие редакции

Глобализация» — слово удобное, обтекаемое. Скажите его — и сразу возникнут приятные ассоциации: становятся прозрачными государственные границы — и вы можете закончить школу в Москве, институт — в Англии, а работать — в штате Иллинойс; развивается интернет — и вы общаетесь с коллегой из Новой Зеландии в реальном времени, не выходя из своей рязанской квартиры, или можете играть на бирже, лёжа на дачном шезлонге. В общем, глобализация — это почти как коммунизм, только уже здесь и сейчас.

(more…)

Багато хто з лівих і лібертарних активістів України та Росії хоч раз та й зустрічався з Мартіном Кремером Ліном, веселим худорлявим німецьким анархістом з обов’язковим зошитом для малюнків “на ходу” і такою ж неодмінною трубою.  Досить несподівано ми знайшли згадку про Мартіна у нещодавньому випуску “товстого” журналу “Україна Модерна”, а саме, рецензію на його незакінчене дослідження. Написана хоч і з постмодерністських позицій,  вона, тим не менш, дає уявлення про те, яку цікаву роботу пише наш товариш. 

Володимир СКЛОКІН

Рецензія на Martin Krämer Liehn. Revolutionary Collectives.
Warszawa: Instytut książki і prasy, 2008. 48 p. (=Agitatorka № 5, ClioCommune)

Радянська історіографія, як відомо, своєю головною метою проголошувала дослідження історії «трудящих мас», тобто насамперед робітництва та селянства. Втім, якщо дивитися з перспективи сучасности, радянські дослідження додають дуже мало до нашого розуміння як історії робітничого класу, так й історії селянства. Утвердження в СРСР 30-х років XX століття «сталінської моделі історичної науки» [1], яка передбачала, що головним завданням історіографії є легітимація радянського режиму, призвело до зникнення плюралізму та багатовимірности в історичних дослідженнях. Завдання істориків зводилось насамперед до підтвердження тез, висловлених «чотирма класиками» марксизму-лєнінізму, знайденими в джерелах конкретними прикладами. Це призводило, з одного боку, до дуже вибіркового використання джерел і свідомого фальшування їхнього змісту, а з другого – до нав’язування людям минулого поглядів та уявлень, що не були їм властиві, наприклад, нав’язування українському селянству XVIII століття спільної класової свідомости та інтенції боротьби з «феодально-кріпосницьким» режимом.

(more…)

Бурдьє: Набуття мистецьким світом автономії супроводжується відмовою від певних функцій, зокрема політичних. Ваша мета, схоже, навпаки полягає у поверненні цих функцій. На них Ви поширюєте ту свободу, яку художники отримали в ході історії і яка була обмежена лише формою. Це веде до проблем у сприйнятті Ваших творів. З одного боку є ті, кого цікавить форма і хто не помічає критичної функції, а з іншого – ті, кого цікавить критична функція і хто не помічає форми. Насправді, естетична необхідність твору полягає у тому, що Ви висловлюєте певну ідею, але через форму, яка є такою ж необхідною і такою ж підривною, як і зміст.

Хааке: Я вважаю, що аудиторія того, що ми називаємо мистецтвом, майже ніколи не буває гомогенною. Завжди є тертя між людьми, яких понад усе цікавить, що «говориться», і тими, хто зосереджується на тому, як «говориться». Жодна з цих двох сторін не може повністю оцінити твір мистецтва. «Форма» говорить, а «зміст» вписаний у «форму». І ця цілісність завжди переповнена ідеологічними значеннями. Це стосується і моїх творів. Є ті, кого приваблює предмет і інформація…

(more…)

Борис Куприянов – директор открывающегося 11 июня в Центральном Доме Художника Международного книжного фестиваля. Он известен как организатор трёх книжных магазинов для интеллектуалов («Фаланстер», «Фаланстер на Винзаводе» и «Гараж»), как издатель и публицист,  с завидной энергией постоянно затевающий всё новые и новые гуманитарные проекты. Его лицо можно видеть как на страницах крайне элитарных альманахов для высоколобых эстетов, так и в самых гламурных глянцевых журналах. Ему одинаково интересно, как в компании Ксении Собчак, так и на лекции Олега Аронсона. При этом Куприянов никогда не скрывал своих крайне левых взглядов и анархистских представлений о справедливости. Эти взгляды и представления он не просто исповедует, но и претворяет в жизнь. Корреспондент Рабкор.ру Андрей Ямщиков встретился с Борисом Куприяновым и подробно обсудил всё это.      

Про «Фаланстер» в прессе часто пишут, что это «магазин-коммуна», или называют её «анархистским кооперативом», или просто «единственным в России левацким книжным европейского типа». Какова ваша собственная концепция магазина?

(more…)

Досвід південноафриканських рухів протесту доводить, що свої інтереси можна захищати, не сподіваючись на владу та всілякі “широкі коаліції”.

Авторизований переклад: Артем Чапай

Після того, як режим апартеїду впав, і Нельсон Мандела в 1994 році став президентом, бідняки Південно-Африканської Республіки (ПАР) сподівалися на реальні зміни на краще.

Справді, Хартія Свободи – програмний документ Африканського Національного Конгресу (АНК) від 1955 року – обіцяла перерозподіл земель і національного багатства на користь біднішої (чорної) більшості населення країни. В часи апартеїду ця більшість політично усунена від отримання справедливої частки. Однак уже через кілька років після перемоги Мандели стало зрозумілим: обіцянки виконані не будуть.

На кого залишалося сподіватися простим людям, коли навіть АНК, який був найбільшою силою в боротьбі з апартеїдом, “зрадив ідеали” африканського Майдану? Тільки на самих себе: на власну організовану дію. (more…)

"Не розумію, яке відношення має зйомка кота до громадянської журналістики?"

Денис ГОРБАЧ

Украинские чиновники и капиталисты так и не поняли разницы между свободной прессой и собственными пиар-отделами

Приближается День журналиста – в Украине его отмечают 6 июня. Предвкушая дежурные поздравления из разнообразных пресс-служб, хотелось бы напомнить, чего на самом деле журналисты ждут от власть имущих. Например, вместо панегириков «пишущей братии» получить хотя бы такую мелочь, как нормально функционирующее правовое поле для деятельности журналиста.

Ч. 3 ст. 277 действующего Гражданского кодекса гласит: «Негативная информация, распространенная о лице, считается недостоверной, если лицо, ее распространившее, не докажет обратного». Пользуясь презумпцией невиновности (которая, кстати, в гражданском праве, в отличие от уголовного, вообще-то не действует), фигурант любого мало-мальски нелестного материала имеет полное право подавать в суд на автора и СМИ, в котором тот работает. Суд, как правило, признает факт нанесения ущерба чести, достоинству и деловой репутации, а редакция нередко ставится таким решением на грань выживания. Казалось бы, в чем проблема, если журналист располагает убедительными доказательствами того, что, например, условный чиновник Павел Иванович – вор и растратчик? Дело в том, что в Украине установлены ненормально высокие ставки судебных пошлин, к тому же с прогрессивной шкалой. Это приводит к следующей ситуации: «Какая-нибудь тварь подает иск на миллион баксов и платит пошлину, продажный суд удовлетворяет иск, а у журналиста банально нет денег на то, чтобы подать апелляцию: за право это сделать надо заплатить несколько десятков тысяч гривень», – объясняет киевский юрист Татьяна Монтян. Казалось бы, вопрос решается достаточно просто: максимально упростить и удешевить все судебные процедуры (от этого выиграют не только журналисты, а и все население). Но вот правительство Юлии Тимошенко как раз на днях решило зачем-то в восемь раз повысить сбор по делам о защите чести и достоинства. Это значит, что теперь журналисты в восемь раз неохотнее станут поднимать какие-то острые вопросы, рискуя обидеть сильных мира сего. (more…)

Джонатан СВІФТ

“Скромна пропозиція” – сатиричний памфлет, який прославив Джонатана Свіфта не менше, ніж цикл книг про Гуллівера (також соціально-сатиричних, геть не дитячої літератури). Це класична пародія на поширені в той час прожекти “поліпшення життя”, просякнуті меркантилістським духом раннього капіталізму: соціальне вимірюється кількісними показниками, а до уваги береться лише один аспект (наприклад, гола економіка) “в вакуумі”. Нагадаємо, що саме тоді, наприклад, Джеремі Бентам придумав свій “Паноптикум”. Такий гіпертрофовано раціоналістичний стиль мислення, що виник разом із епохою Просвітництва та капіталістичним соціальним устроєм, на жаль, актуальний і зараз: саме ним керуються сьогоднішні неоліберали та праві лібертаріанці. Жахливі наслідки, до яких може привести подібна логіка, викривали багато критиків: від Вольтера до “Бората Согдієва”. Але Свіфт започаткував цю традицію.
(more…)