Commons/Спільне

Кирилл Медведев – признанный поэт и переводчик, неоднократно получавший литературные премии и лестные отзывы самых влиятельных критиков. Несколько лет назад он перестал публиковать свои новые стихи, создал Свободное марксистское издательство и стал участвовать в акциях леворадикалов. Специально для Рабкор.ру Алексей Цветков встретился с Кириллом Медведевым и задал ему несколько стратегически важных вопросов. 

Кирилл, ваша издательская деятельность – это тот случай, когда маргинальность неразличима с элитарностью. Вы делаете безупречно стильные маленькие книжки с продуманным макетом, шрифтами, цветовой гаммой, отличные переводы. Но одновременно эти артефакты, которые интересно держать в руках, весьма полезны как левым, так и интересующимся, политически функциональны. Какая задача изначально ставилась перед издательством и как она менялась в процессе? 

Хочется, чтоб издательство совмещало просвещенческую функцию с активистской. Представляло те теории, события, авторов, которые либо не известны у нас вообще, либо известны, но в искаженной – вульгарно-советской или антисоветской – версии.И чтобы это, с одной стороны, было поводом для диалога левых друг с другом, а с другой – постепенно изменяло все те дурные представления о социалистической истории и культуре, которые сложились в последние десятилетия. Кстати, для меня лично – это еще и самообразовательный проект. Техническая задача – минимизировать затраты, не впадая при этом в полное эстетическое убожество. Это, кстати, очень интересная творческая задача. Отсюда и внешний вид. 

(more…)

Артем ЧАПАЙ

Сучасний капіталізм потребує витрати значних ресурсів на керування як власне бізнесом, так і масами. У зв”язку з цим утворюється великий клас людей, які займаються відносно простими функціями адміністрування або створення “пролетарського корму”. Це дозволяє ефективніше умиротворити як тих, хто безпосередньо займається виробництвом або розповсюдженням виробленого – так і власне тих, хто має формально вищу освіту і займається управлінням у широкому розумінні цього слова. Ці останні шістки капіталізму, через схильність системи до централізації, найбільш поширені у великих містах. У пост-радянських країнах їх – вас – уже з десяток років називають офісним планктоном. Ці люди – ви – часто схильні погоджуватись із фразою професора Преображенського “я не люблю пролетаріат”, хоча самі є лише його специфічною частиною. Оскільки ви читаєте цю статтю в робочий час – скоріш за все, вона про вас. 

(more…)

Владимир ИЩЕНКО

Старый и новый средний класс

Заводя речь о «среднем классе», следует понимать, что это очень противоречивое понятие, хотя и часто используемое. Под одним термином объединяются довольно разные группы и даже классы (в более строгом значении этого слова). Прежде всего, выделяют «старый» и «новый» средний класс. «Старый средний класс» – это мелкие торговцы, лавочники, ремесленники, фермеры, то есть традиционная мелкая буржуазия, сами себе хозяева, которые не нанимаются ни к какому работодателю. Но и сами они чаще всего не имеют наемных работников, работая своими руками либо используя труд членов семьи, помогающих семейному предприятию или хозяйству.

Карл Маркс предсказывал, что с развитием капитализма мелкая буржуазия будет сокращаться: меньшая ее часть перейдет в крупные собственники, а большая часть, не выдерживая конкуренции с более эффективными крупными предприятиями, пополнит ряды пролетариата. В общих чертах этот прогноз оправдался. В странах Первого мира доля самозанятых в обществе неуклонно сокращалась, в особенности после Второй мировой войны и вплоть до последней четверти ХХ века. (Возобновившийся рост числа «старого среднего класса» после неолиберального поворота 1970-х гг. – результат, прежде всего, массового применения аутсорсинговых схем, по которым наемных работников переводили на положение самозанятых. Лишенная социальных гарантий и защиты профсоюзов эта «мелкая буржуазия» в некоторых отношениях оказывается даже более угнетенной, чем рабочий класс).

(more…)

Тамара ЗЛОБІНА

Після усіх статей та обговорень (публічних і приватних), присвячених “Поглядам”, писати коментар суто про виставку дуже складно. Тому не обмежуватимусь експозицією – цей текст також і про дискусійне поле проекту, про зміст та характер окремих реплік щодо нього.

Один мій приятель-”постмодерніст” вважає, що в творчості уже не можна сказати нічого нового, можна лише маніпулювати цитатами та алюзіями. Така позиція розглядає мистецтво як відлучений від суспільства об’єкт, який може бути інтелектуально “цікавим” чи “не цікавим”[1] і зводить його у ранг декору чи специфічної розваги, відмовляючи у політичності. У категорію цієї критики потрапляють усілякі “на Заході це вже пройшли”, “ідеї/форма не нова”, “не красиво”, “твори зроблені нашвидкуруч”, “художник – конструктор об’єктів”[2] тощо. Ця позиція вочевидь парадоксальна – з одного боку, заперечується сама можливість “новизни”, з другого – художників звинувачують у плагіаті та вимагають якості. Переважно йдеться про неординарність і технічну досконалість виконання. Іншими словами, мистецтво (коли вже воно представлене в галереї) має виглядати як коштовна річ – в сенсі ціни використаних матеріалів, затраченого часу, віртуозної майстерності, оригінальності.

Тексти у просторі експозиції, екскурсії, дискусії були покликані подолати такий фетишизм (а не “легітимувати” твори, які нібито не зрозумілі без пояснення). Однак роботи, представлені у проекті, не є лише закликами чи гаслами, тому деякі “якісні” зауваження стосовно взаємозв’язку форми та змісту, кураторських рішень при монтажі експозиції доречні. (more…)

Дмитрий КОЛЕСНИК

Стены, заборы, заборы, стены. Дорога к благодатному морю на ЮБК зачастую превращается в длительный марш-бросок на выживание. Петляя зигзагами под палящим солнцем, вы идете вдоль сплошных стен, направляющих вас лишь по одному заданному пути.

Есть в этом что-то тоталитарное a-la the Wall – все потоки передвижения граждан могут происходить лишь по строго установленному маршруту. Жесткий вариант диктатур предполагает запрет на шаг влево. Он потенциально возможен, но за него расплачиваются кровью.

Мягкий либеральный вариант предполагает скорее физическую или техническую невозможность такого шага. Владельцы дач, окруженных заборами, на ЮБК – это совершенно различные люди. Но вместе, каждый преследуя собственные интересы, они, тем не менее, делают общее дело – возводят новый “железный занавес”.

(more…)

Анна ЗАЙЦЕВА

Ольга Аксютина. «Если я не могу танцевать, это не моя революция!» DIY панк/хардкор сцена в России. Москва, «Нота-Р», 2008.

Эта давно ожидавшаяся книга – безусловно, первое столь подробное и хорошо иллюстрированное произведение про самоорганизующуюся DIY (do it yourself – «сделай сам») панк/хардкор сцену в России и на пост-советском пространстве. Она написана активной участницей описываемых практик и сообществ и представляет собой слегка дополненную и исправленную кандидатскую диссертацию по культурологии. Отдав во введении дань формальным признакам научности (разбор терминов, историографический обзор, методологическая база), автор искренне признается, что «участие в сцене» для нее важнее, чем ее изучение, а далее между делом оговаривается: «Я описываю, в общем, идеальную ситуацию». Эти две констатации во многом определяют содержание ее работы, теоретическую упаковку, способ подачи и отбора материала. Они же обусловливают и трудность в выборе подхода к ее оценке.

В книге нет ни слова ни о том, кому она адресована, ни какова позиция автора в научном сообществе и цели публикации этой работы. Мы очень мало узнаем и об отношениях автора с изучаемыми практиками и представленными людьми. Складывается впечатление, что автор намеренно избежала самопозиционирования и саморефлексии. Как мне кажется, это замалчивание объясняется пропагандистской программой, заложенной в книге : 1) доказать всему окружающему миру (в том числе, академическому, в котором представлялась диссертация и написанные по той же теме статьи и выступления), что панки – это не только вульгарный стереотип нигилистских грязных и пьяных подростков, у которых «нет будущего», панки бывают еще и вот какими (политически сознательными, без вредных привычек, создающими, а не разрушающими, подающими «пример», самоорганизующимися, борющимися с фашизмом, и т.п.); 2) следуя «политике примера», описываемыми образцами позитивных панков обеспечить приток в среду молодой крови, в частности, из числа «типа панков».

(more…)

Apelianer

Місто стало осердям активного життя людини не одне тисячоліття тому. Від міського оточення залежить, що люди думають, відчувають і роблять – але думки, дії та почуття людини теж впливають на те, як виглядає простір навколо її помешкання. Можливість визначати вигляд міста і способи використання публічного простору є, отже, однією з найважливіших умов справді самостійного життя. Тому соціальні теоретики говорять про особливе «право на місто».

Щоправда, сьогодні це право в мешканців міст дедалі частіше забирають – частково через мізерний зв’язок між владою та громадянами, частково через вплив на життєсвіт ринкової економіки, яка розвивається за своїми власними законами. За переможного всесвітнього маршу неоліберальної політики, якому активно сприяють уряди, система влади та система грошей діють заодно, посилюючи одна одну. Влада стає інструментом отримання прибутку, гроші стають засобом боротьби за владу, застосування влади та її втримання. Разом вони змінюють наші життєві обставини значно сильніше, ніж коли діють поодинці, складаючи одне одному противагу.

Визначний приклад того – стрімкі зміни великих міст по всьому світові: посеред історичних пам’яток, як гриби, під грошовим дощем виростають однакові в Києві, Шанхаї та Франкфурті хмарочоси; трущоби в передмістях «компенсуються» елітними будинками в центрах. Нині подібні зміни можна спостерігати навіть у тих містах, яким досі вдалося зберегти придатний для гідного життя людини вигляд. З цього погляду просто-таки симптоматичною виглядає боротьба за майбутнє колишнього аеропорту Берлін-Темпельгоф і близьких до нього районів. Він знаходиться майже в центрі Берліна й займає площу десь у 525 футбольних полів. До появи тут аеропорту 1923 року це було улюблене місце відпочинку мешканців. Минулого року, 31 жовтня, аеропорт остаточно вивели з користування. Рішення ухвалювали за підтримки плебісциту, адже мешканці прилеглих районів, страждали від шуму й почувалися в небезпеці. Сьогодні, однак, ця величезна ділянка опинилася в центрі запеклої суперечки.

(more…)

Іммануїл ВАЛЛЕРСТАЙН

Я створив у 1970-х роках термін «антисистемний рух», щоб мати формулювання для об’єднання двох історично й аналітично різних і, багато в чому, протилежних видів народних рухів – тих, які називалися «соціальними», й тих, які були «національними». Соціальні рухи розумілися передусім як соціалістичні партії та профспілки; вони прагнуть розвитку класової боротьби у кожній державі проти буржуазії чи роботодавців. Національні рухи – це ті, які борються за створення національної держави, або через поєднання окремих політичних одиниць, які вважаються частиною однієї нації (як, наприклад, в Італії), або відокремлюючись від держав, які певною нацією вважаються імперіями та гнобителями (наприклад, колонії в Азії й Африці).

Обидва типи рухів виникли в якості значних, бюрократичних структур у другій половині дев’ятнадцятого століття та посилились із часом. Обидва вони, загалом, приписували своїм цілям пріоритет над будь-якою іншою політичною метою – й особливо над цілями свого національного чи соціального супротивника. Часто наслідком цього було гостре взаємне засудження. Два типи рідко співпрацювали між собою в політичному плані, а якщо й робили це, то розглядали таку співпрацю як тимчасову тактику, а не ґрунтовний союз. Тим не менш, історія цих рухів від 1850 по 1970 виявляє ряд спільних рис.

(more…)

Влад СОФРОНОВ

Ричард Йорк, Бретт Кларк, Джон Беллами Фостер
Капитализм в стране чудес
Richard York, Brett Clark, and John Bellamy Foster
Capitalism in Wonderland
Monthly Review

Сравнивается подход к экологическим проблемам мейнстримных экономистов и ученых-естественников. Для экономистов характерно понимание природы как ресурса, призванного приносить прибыль. В противоположность этому естественники постоянно указывают на исчерпаемость природных ресурсов.

Разбираются доводы как тех так и других. Отмечается, что экономисты ни по складу мышления, ни по образованию не осознают всю сложность экологической проблемы – например, они склонны считать, что экологические вопросы будут решены в будущем новыми технологиями, поскольку «зеленая экономика» станет более прибыльной, чем сегодняшняя. В то же время именно экономисты сегодня оказывают определяющее влияние на правительства и другие инстанции, принимающие решения, что делает их мировоззрение предельно опасным для планеты.

(more…)

Иммануил ВАЛЛЕРСТАЙН

Депрессия началась. Еще журналисты осторожно спрашивают экономистов, вступили ли мы просто в рецессию. Не верьте. Мы уже в начале полнокровной всемирной депрессии с большой безработицей почти везде. Она может иметь форму классической номинальной дефляции со всеми негативными последствиями для простых людей. Или примет форму безудержной инфляции, что есть лишь другой способ дефляции ценностей, что еще хуже для простых людей.

Все, конечно, спрашивают: чем вызвана эта депрессия? Деривативами, которые Уоррен Баффитт назвал “финансовым оружием массового уничтожения”? Или игрой с ипотекой? Или спекуляцией на нефти? Это все бессмысленная игра в виноватого, концентрация на пыли, по словам Фернана Броделя, от краткосрочных событий. Если мы хотим понять, что происходит, нужно посмотреть на два других временных измерения, это дает гораздо больше. Одно из них – среднесрочные циклические колебания, другое – долгосрочные структурные тренды.

(more…)