Commons/Спільне

28 листопада в інституті „Нова демократія” відбудеться презентація мережевої спільноти „ukrevcult” – „Архів революційної культури України”.

Спільнота була утворена з метою збереження, пошуку та актуалізації забутої спадщини революційної соціалістичної культури України. Тут накопичуються поезії, есеї, оповідання, графіка, які булирепресовані разом із їх авторами,а в наш час або замовчуються, або ж цитуються у кастрованому вигляді. Багато творів з цього доробку репрезентовані у мережілише на сторінках „ukrevcult”.

Початок заходу о 15.00 Контактні адреси організаторів:

Андрій Манчук - kermanich@gmail.com
Павло Солодько - solodko@gmail.com
Георгій Ерман - institutenewdemocracy@gmail.com

Телефони: +380504455168
+38(044)2382473

Адреса інституту „Нова демократія” – м. „Політехнічний інститут”, вул. Ванди Василевської 7, оф.704

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Ще кілька тижнів тому, коментуючи переїзд в Україну сервера одного з найбільших у світі піратських трекерів Demonoid, комерційний директор компанії Colocall, що надала прихисток цьому сайту, міг дозволити собі безтурботно посилатися на українське інтернет-законодавство: «В українському законі «Про зв’язок» чітко прописано, що провайдер не відповідає за контент своїх клієнтів. А те, чого хочуть власники прав – це їх приватна думка, вони не є законодавчими органами. Нехай куплять собі депутата і пролобіюють такий закон, тоді ми його виконаємо. Поки такого закону нема – вони нам ніхто і ми їм теж».

Минуло зовсім небагато часу, й такий закон з’явився і навіть був проголосований Верховною Радою у двох читаннях. Число 404 швидко перетворилося з традиційного коду відсутності доступу до веб-сайту на гасло кампанії проти цензури в інтернеті. Саме 404 депутати проголосувало за внесення змін до закону «Про телекомунікації», що зобов’язує інтернет-провайдерів зберігати інформацію про всі ресурси, відвідувані користувачами, й у разі порушення законодавства інформувати відповідні органи. Причому останній пункт так само стосується звичайних користувачів: побачивши в мережі «незаконний контент» (мабуть, найбільш слизьке й сумнівне формулювання в історії українського законодавства), вони також змушені будуть проінформувати правоохоронців. Покарання за саботаж цієї норми, як не дивно, законом не передбачено.

(more…)

Дмитрий КОЛЕСНИК

В Крыму, в окрестностях Демерджи, есть небольшой родник. Возле него постоянно образуется очередь из туристов и местных жителей с баклажками, в ожидании целебной водички убивающими время досужими разговорами. Пожилая парочка туристов внезапно проявляет свое возмущение тем, что родник никем еще не приватизирован: «Здесь же можно было бы организовать такой бизнес – народу много, местные жители тут тоже «пасутся». Такая золотая жила – и течет себе бесхозно, никому прибыли не принося, обидно».

Хотя они и осознают, что приватизирован родник был бы не ими лично, их это не пугает. Им самим приватизация данного объекта не пошла бы на пользу, и убежденность в том, что «частное» всегда лучше, обожествление частной собственности, является как бы «идейной» жертвой. Идеология – не лучший помощник в экономике, жесткой, скупой, которой плевать на личные предпочтения и «выстраданные идеалы и ценности».

Это присказка. Дело в том, что в экономике последнее время господствовал монетаризм, экономические рыночные теории Милтона Фридмана и его последователей. И когда в этом году присуждалась Нобелевка, то за экономику ее вообще сначала думали не присуждать никому, так как текущий экономический кризис является не в последнюю очередь результатом следования экономическим теориям предыдущих лауреатов.

Но, в конце концов, Нобелевский Комитет решил присудить ее Элинор Остром и Оливеру Уильямсону.

Сразу же последовали вопросы на манер «who is Мrs. Ostrom?». Почему именно ей, первой женщине-нобелевскому лауреату по экономике, достался этот джек-пот?

(more…)

Луї Альтюссер

Олексій ВЄДРОВ, Кирило ТКАЧЕНКО

…Навіть найбагатші академії та університети не завжди були тими, в яких із науками обходилися найглибше та найнатхненніше

Вільгельм фон Гумбольдт

Універ палає!

Протестне гасло

Студентські вимоги

Хвиля студентських захоплень великих лекційних залів, народившись у Відні, прокотившись через невеликі університетські міста спочатку Австрії, а потім Німеччини, поглинула нарешті й найбільші німецькі міста – Берлін, Мюнхен і Гамбурґ.

Коли двоє членів президіуму Вільного університету Берліна ввечері 11 листопада прийшли до захопленої студентством авдиторії – мовляв, аби засвідчити свою відкритість і конструктивність, – на своє запитання про вимоги протестувальниць і протестувальників вони почули, що останнім потрібен… лекційний зал на цілий тиждень, аби сформулювати вимоги. То чого ж насправді хочуть студентки та студенти? Просто протестувати? Просто показати, що вони «за все добре» і «проти всього поганого»? Безумовно, і це також – як і належить енергійним і прогресивним молодим людям, вони приймають петиції та виголошують гасла за демократію, справедливість і рівність, проти примусу, сексизму, расизму та ісламофобії… Але є в протесту й цілком конкретні підстави. Освітня система в Європі змінюється настільки швидко, що люди встигають помічати суттєві зміни уже протягом п’ятирічного терміну навчання у вищій школі. Це і є перетворення, що мають загальну назву «Болонського процесу» і про які в Україні більшість знає тільки, що то якась забаганка Міносвіти, нібито потрібна для євроінтеграції.

(more…)

One of our editors, Volodymyr Ishchenko, interviewed by British newspaper “The Commune”

What was the society that existed before 1989-91, and was its collapse the historic victory of capitalism over communism?

There are a lot of rather boring discussions in the left-wing movement on “class nature” of USSR, whether it was “state capitalism”, a “degenerated workers’ state” or anything of this kind. Often a specific position on this question becomes a basis for founding political organisations and sectarian rivalry; often such discussions substitute for the real political actions necessary here and now. This is not to ignore this discussion at all, but to point out that it is not so important what exactly we call the Soviet society but what we think should and could have been done to improve it.

Was revolutionary action necessary or was it possible to push the Soviet nomenklatura to some progressive reforms? The answer to this question largely determines our attitude to the 1989 protests. With hindsight we can say that the 1990s neoliberal reforms were disastrous for the Ukrainian economy, culture and society in general. But should we consider the 1989 mass protests as just legitimating cover for privatising property by the part of the old Soviet elite? I would say no. Many people in Ukraine and in the USSR in general genuinely aspired towards some kind of democratic socialism with a “human face”, some even for a self-governing, libertarian socialism.

(more…)

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

(more…)

Валерий ПАУЛЬМАН

Учитывая особую роль США в возникновении и развитии современного кризиса, представляется необходимым более подробно рассмотреть процессы, происходящие в самом сердце глобального капитализма.

На долю Соединенных Штатов, где проживает 5 % населения планеты, приходится 40 % потребляемых ресурсов, – и это, собственно, говорит об их месте в мировой экономике всё. Пальма первенства принадлежит США не только в потреблении (его удельный вес в ВВП страны до кризиса был равен 70 %), но и в производстве товаров, мировой торговле. Доллар до сих пор – главная мировая валюта. Основная масса ТНК и международных банков находится в этой стране. Штаты занимают ведущее место по военному потенциалу, а также продаже оружия третьим странам и т.д. и т.п.

США задают тон в развитии глобального капитализма, диктуя свои условия другим государствам в различных международных структурах (МВФ, МБРР, ВТО, ОЭСР, G-8, G-20).

США лидировали в политике неолиберализма, дали ей название «рейгаэкономика». Именно американцы показали пример в сокращении реальных доходов трудящихся в навязывании им различных форм потребительского кредита, создавая тем самым иллюзию процветания и благополучия. Однако за фасадом общества изобилия подчас скрываются не только неслыханная роскошь, но и ужасающая нищета. Разве не парадокс, что в самой богатой стране мира в 2008 году 28 миллионов граждан пользовались продовольственными талонами? Или то, что десятки миллионов граждан не имеют доступа к медицинским услугам? Или то, что миллионы взрослых американцев функционально неграмотны? Или то, что миллионы нелегальных иммигрантов по существу являются рабами? Или то, что США опережает все страны по числу преступлений? Пожалуй, ни в одной стране мира не существует такой пропасти между богатыми и бедными. По данным журнала Forbes, 45 % в списке богатейших людей планеты – граждане США, которые владеют более чем 40 % состояния клуба миллиардеров, оцененного в 2,4 триллиона долларов. И в этом нет ничего удивительного: 96 % доходов в США попадает в руки 10 % богатейшей части общества.

(more…)

Джонатан ДЕРБІШИР

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов’язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно – так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає – ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють – така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм – чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту.

(more…)

Джей ВОЛДЖАСПЕР

«Ми часто не беремо до уваги те, що здатні робити громадяни, а також важливість справжньої залученості».
- Елінор Остром

Нобелівський лауреат з економіки Елінор Остром довела, що люди можуть управляти і управляють ресурсами спільної власності, не руйнуючи їх.

Найбільшу перешкоду на шляху до визнання важливості спільного було подолано, коли професорка університету Індіани (США) Елінор Остром здобула Нобелівську премію в галузі економіки.

Гарет Хардін описав «трагедію спільного» через гіпотетичний приклад загального пасовища: якщо всі пастухи приймуть індивідуальне раціональне в економічному плані рішення збільшити поголів’я корів на пасовищі, то сукупний ефект виснажить або знищить спільне майно.

Впродовж багатьох десятиліть Остром збирала дані стосовно того, як різні спільноти управляють загальними ресурсами – пасовищами, лісами, зрошувальними системами, рибним господарством – справедливо та у спосіб, що не шкодить навколишньому середовищу. Визнання її роботи з боку Нобелівського комітету розвінчує популярні теорії «трагедії спільного», відповідно до яких приватна власність є єдиним ефективним методом, що здатен запобігти виснаженню та руйнуванню вичерпних ресурсів. (more…)