Commons/Спільне

Анастасія РЯБЧУК

1.

Ось уже декілька років наша міліція «повертається обличчям до людей». Про це повідомляють на телебаченні і в газетах, а нещодавно до моєї квартири подзвонив дільничий, щоб сповістити мені про це особисто. Він простягнув візитівку зі своїми прийомними годинами і контактними телефонами й поцікавився, чи не стикаюсь я з якимись проблемами, які він може допомогти вирішити. Дещо спантеличена, я почала думати (проблем, звісно ж, вистачає) з якої почати? Але міліціонер напевно вирішив «допомогти» не лише з проблемами, але і з їхнім переліком:

– Може вас турбує, що по вулиці небезпечно ходити вночі, чи може бомжі у під’їзді ночують і вам надокучають?
– Та ні… але от, незважаючи на заборону суду, капітальні стіни руйнують і тріщини скрізь пішли – це надокучає… А ще машини на тротуарі паркуються і вже не раз на мене наїжджали – вони теж надокучають, ви можете якось допомогти?
– На жаль, це не в нашій компетенції, – зніяковів дільничий, швиденько попрощався й пішов повертатися обличчям до сусідів.

(more…)

Наомі КЛЯЙН

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти. (more…)

Андрій БОЖОК і Валентин ДЕГТЯР

Не так давно, у жовтні 2009 року в трущобах Ріо-де-Жанейро відбулася невеличка, проте кривава війна за контроль над торгівлею кокаїном. У сутичках між представниками влади та двома угрупуваннями бандитів було збито поліцейський гелікоптер, вбито декількох поліцейських та місцевих жителів, а також спалено щонайменше десять автобусів. Як повідомляє “The Guardian”, незважаючи на усі намагання місцевої влади покращити рівень безпеки у Ріо перед чемпіонатом світу з футболу 2014 та Олімпійськими Іграми 2016 року “більшість з фавел міста все ще контролюються членами трьох угруповань наркомафії, які володіють все складнішим арсеналом зброї, в т.ч. автоматами та навіть засобами протиповітряної оборони. Джерелами цієї зброї часто є запаси, що призначені для болівійської і аргентинської армії та, натомість, доставлені контрабандою в Ріо” [1]. “Проекти пацифікації”, за якими трущоби Ріо перманентно окуповані поліцією, не дають бажаних результатів “покращення безпеки”. Адже вони не торкаються ані запитання корумпованості поліції та інших державних органів, які є частиною проблеми (без цієї корупції, “наркомафія” не мала би доступу до зброї, призначеної для болівійської і аргентинської армій), ані соціо-економічних передумов “війни” у бразильських фавелах, що триває уже декілька десятиліть.

(more…)

Ян БРЕМАН

В репортажах об экономическом кризисе СМИ в основном говорят о том, как он сказался на богатых странах, при этом практически не уделяя внимания положению масс в том регионе, который раньше называли «третьим миром». Согласно весьма распространённой сегодня точке зрения, неудачи в развитии в странах с переходной экономикой могут быть менее тяжелыми, чем ожидалось. Высокие темпы экономического роста Индии и Китая снизились, но предсказывавшегося резкого спада не произошло. Однако в рамках данного подхода анализируется только влияние кризиса на страны в целом и умалчиваются различия в его влиянии на социальные классы. Если принять во внимание не только макроэкономические расчеты ВВП, но и характер распределения доходов, то становится очевидным, что экономический спад нанёс непропорционально большой ущерб наиболее незащищённым секторам: огромной армии низкооплачиваемых, малообразованных, неимущих рабочих, образующих переполненное дно мировой экономики.

Говоря об участии этих многих сотен миллионов трудящихся в процессе производства, можно отметить, что их труд официально не оформлен, а также то, что он характеризуется колебаниями занятости и сдельной оплатой, вне зависимости от того, работают ли они дома, на «потогонных» предприятиях или сами на себя. Также для их труда характерно полное отсутствие каких-либо трудовых соглашений и трудовых прав, как и отсутствие коллективных организаций. Каким-то случайным, пока ещё малопонятным образом такая организация труда стала в мире преобладающей. Международная организация труда подсчитала, что работники неформального сектора составляют более половины всей рабочей силы в Латинской Америке, более 70% – в Тропической Африке, более 80 % – в Индии (индийское правительство говорит о более чем девяноста процентах).[1] Оторванное от своих прежних социальных связей, большинство не в силах вырваться из трущоб городских окраин, окружающих города по всему Глобальному Югу.

(more…)

Майкл ПАРЕНТІ

Існує «таємниця», яку ми повинні пояснити. Як так стається, що з разючим зростанням корпоративних інвестицій, закордонної допомоги та міжнародних позик бідним країнам –так само разюче зростає і бідність по цілому світу? Кількість людей, які живуть у бідності, збільшується швидше, ніж населення світу. Як це зв’язати докупи?

Впродовж останніх півстоліття промисловість і банки США (та інші західні корпорації) масово інвестують у бідні регіони Азії, Африки та Латинської Америки, відомі як «Третій світ». Транснаціональних інвесторів приваблюють багаті природні ресурси, високий прибуток внаслідок низькооплачуваної праці, а також майже повна відсутність податків, природоохоронних правил, необхідності забезпечення соціальних гарантій для робітників тощо.

Уряд США субсидує цей відтік капіталу, надаючи корпораціям податкові пільги на їхні закордонні інвестиції, ба навіть сплачуючи частину витрат на переміщення бізнесу – часто викликаючи обурення профспілок вдома, які бачать, як їхні робочі місця випаровуються.

(more…)

Заява організації Rote Hilfe

Будьте готовими до екстрених протестів!

Вони хочуть вбити Мумія Абу-Джамала – разом ми можемо перешкодити цьому!

Афроамериканського журналіста та політв’язня Мумія Абу-Джамала ось уже 27 років  утримують у в’язниці смертників штату Пенсильванія (США). Процес над ним та вирок 1982-го року були взірцем расизму та класової юстиції. Голова суду відхилив клопотання про фінансування захисту та називав його „н…ром“, – вдаючись таким чином до найгидкішої за американськими стандартами расистської лайки. Натомість колегія присяжних, що їх добрав прокурор, складалась майже винятково з консервативних білих. Прокурор зобразив Мумія холоднокровним вбивцею-ліворадикалом. Від самого початку його було позбавлено навіть примарної надії на успіх. Унаслідок цього процесу, що вирізнявся расизмом та мав усі ознаки політичної репресії, колишньому речнику „Чорної Пантери“ винесли смертний вирок. Але нелюдським умовам ув’язнення в тюрмі смертників не вдалося ані зламати його, ані змусити замовкнути. Він не здався навіть в камері смертників, пишучи звідти тексти, в яких викриває несправедливість капіталістичного суспільства.

Чому ми підтримуємо Мумія Абу-Джамала:

Смертна кара в США має расистський характер – більше половини ув’язнених у місцевих в’язницях для смертників є афроамериканцями. Смертна кара спрямована проти бідних – більш ніж 90% цих в’язнів є бідняками. Мумія Абу-Джамал – лише один з багатьох. Саме бідність позбавила його захисту в суді. Так само він чорношкірий. До цього додається ще й те, що він – політичний активіст, а отже – більмо на оці можновладців. Усі ці роки Мумія бореться не лише за свою особисту свободу, але й встає на оборону всіх засуджених до смертної кари в усьому світі. Як „Voice Of The Voiceless“ (Голос Пригноблених), – так його називали ще в зв’язку з його роботою журналістом на радіо, він допомагає ув’язненим та всім тим, кого обійдено увагою ЗМІ, отримати власний голос та власне лице.

(more…)

Щопонеділка о 18:30 у Бурсі (9 корпус, 1 поверх, 13 кімната)
по вул. Набережно-Хрещатицькій 27
Вхід вільний. Після фільму – дискусія.

ОСІНЬ 2009

7/09 Документальний фільм «Кошмар Дарвіна» (Darwin’s Nightmare, 2004). Режисер: Хуберт Саупер.

Танзанія, 60-ті роки. В озеро Вікторія (найбільше тропічне озеро світу) впускають рибу-хижака – нільську щуку – яка знищує майже всю фауну озера. Екологічна катастрофа породжує прибуткову індустрію: біле мясо величезної риби експортується до Європи. Але ця торгівля, не покращила рівень життя місцевого населення, навпаки: за інтенсивним експортом йде не менш інтенсивний імпорт, на цей раз зброї…

(more…)

Александра ЖДАНОВСКАЯ

начало

ГАТС

Меморандум ВТО от 19 марта 2001 постановляет, что национальные законы и регулирование стран мож­но отменить, если ВТО посчитает их «более обременительными, чем необходимо». Это означает, что ВТО будет пересматривать уже принятые законы! При этом в суде ВТО, согласно этому меморандуму, нужно отклонять «контраргументы, указывающие на гарантирование общественного блага», вместо это­го на первом месте должен стоять принцип эффективности³⁵. Статья VI.4 соглашения ГАТС³⁶ предусма­тривает такую «проверку необходи­мости» для национальных законов. Это значит, что комиссия ГАТС по урегулированию споров обладает правом вето на решения любого парламента или любого правитель­ственного органа любой страны. Именно она решает, является ли тот или иной закон или правило «более обременительными, чем необходи­мо». Причем что такое «необходи­мо», тоже будет решать комиссия ГАТС, а не парламент страны³⁷. За­дача комиссии по урегулированию споров при ВТО — гарантировать, «чтобы правительства мира руко­водствовались не тем, что хорошо для их населения, а чтобы законы были как можно выгоднее для ино­странных инвесторов и торговых корпораций»³⁸. Каждое националь­ное постановление, касающееся защиты природы, должно в соот­ветствии с ГАТС ВТО пройти тест на «необходимость».

Кристиан Фельбер резюмирует: «Короче говоря, если даже защита окружающей среды, регулирование финансовых рынков, поддержка на­циональной экономики и социаль­ную защиту ГАТС относит к сфере своего регулирования, то можно сказать, что ни одному националь­ному закону не гарантирована без­опасность от ВТО»³⁹.

(more…)

Александра ЖДАНОВСКАЯ

История создания

Всемирная торговая организация (ВТО) не входит в ООН и, соответ­ственно, законы ВТО стоят для ТНК и стран-членов ВТО выше законов ООН (экологических, трудовых прав МОТ ООН и т.д.). Почему же ВТО не является частью ООН?

В 1948 году ООН приняла Устав ITO (International Trade Organization, Международная торговая организа­ция), который учитывал соглаше­ния по обеспечению занятостью, законы против монополий концер­нов, а также меры по защите вну­тренних рынков. Однако Конгресс США отклонил ITO, ссылаясь на недостаточную защиту инвестиций американских банков и концернов. И в том же 1948 году была создана другая организация и принято дру­гое соглашение — GATT (General agreement on tariffs and trade, Гене­ральное соглашение по тарифам и торговле, ГАТТ). Созданная как вре­менная организация, ГАТТ просуще­ствовала с 1948 по 1995 год, пока не была преобразована в ВТО. В ВТО входят следующие Соглашения:

• GATT (ГАТТ, Генеральное согла­шение по тарифам и торговле);
• GATS (ГАТС, Генеральное согла­шение по торговле и услугам);
• TRIPS (Соглашение по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности);
• TRIMS (Соглашение по инвести­циям);
• соглашение по сельскому хо­зяйству;
• текстильные соглашения;
• соглашения по субсидиям;
• антидеминговые меры;
• соглашения по финансовому рынку;
• SPS (Соглашение о санитарных и фитосанитарных мерах);
• ТВТ (Соглашение о технических препятствиях торговле).

Теория «свободной торговли» как идеология

Рассмотрим аксиомы ВТО.

Аксиома 1. Либерализация торговли была рычагом развития промышленности для ставших сегодня развитыми стран и для послевоенного развития в новых индустриальных странах.

(more…)