Commons/Спільне

Анастасія РЯБЧУК

1.

Ось уже декілька років наша міліція «повертається обличчям до людей». Про це повідомляють на телебаченні і в газетах, а нещодавно до моєї квартири подзвонив дільничий, щоб сповістити мені про це особисто. Він простягнув візитівку зі своїми прийомними годинами і контактними телефонами й поцікавився, чи не стикаюсь я з якимись проблемами, які він може допомогти вирішити. Дещо спантеличена, я почала думати (проблем, звісно ж, вистачає) з якої почати? Але міліціонер напевно вирішив «допомогти» не лише з проблемами, але і з їхнім переліком:

– Може вас турбує, що по вулиці небезпечно ходити вночі, чи може бомжі у під’їзді ночують і вам надокучають?
– Та ні… але от, незважаючи на заборону суду, капітальні стіни руйнують і тріщини скрізь пішли – це надокучає… А ще машини на тротуарі паркуються і вже не раз на мене наїжджали – вони теж надокучають, ви можете якось допомогти?
– На жаль, це не в нашій компетенції, – зніяковів дільничий, швиденько попрощався й пішов повертатися обличчям до сусідів.

(more…)

ПРОSTORY запрошують на дискусію, присвячену актуалізації поняття «війна», його сьогоднішньому локальному українському контекстові.

Ґете-Інститут, Київ (вул. Волоська, 12/4; актова зала, 4-й поверх)

Четвер, 8.10.2009

19.00

 У центрі дискусії:

-  зростання ксенофобії і можливості відкритої дискусії – обговорення нещодавніх київських подій;

- «активізм», культурний і політичний;

-  протестні рухи, що виникають і діють в Україні;

- чи можливе в Україні ефективне лобіювання цілей протестного руху через офіційні інститути? Якими є успіхи у цій сфері?

- перспективи мережевих журналів та міждисциплінарних проектів, які опрацьовують питання соціальної критики;

- про що потрібно писати сьогодні?

У ході зустрічі буде представлено мережевий проект «Сommons» (Володимир Іщенко), центр «Соціальна дія» / проект «Без кордонів» (Максим Буткевич), регіональний інформаційний і правозахисний центр «Наш мир»; також буде про анонсовано друге видання газети «Простори».

Запрошуються учасники активістський ініціатив, міждисциплінарне об’єднання «Худрада», літератори, перекладачі, усі бажаючі.   

(more…)

Переклала: Оксана Дутчак

джерело – Єврозін

Девід Гребер – американський антрополог, професор Лондонського університету. Викладав у Єльському університеті, звідки звільнений за свою активну політичну позицію. Відомий своїм активізмом, брав активну участь у протестах проти економічного форуму в Нью-Йорку, член міжнародної спілки «Індустріальні робітники світу» (IWW.org), відомої своєю войовничою позицією

***

За п’ять тисяч років історії існування боргів, за ними завжди стояли певні інституції – чи то «священні» правителі Месопотамії, чи іудейські Ювілеї, закон шаріату чи християнське канонічне право. Ці інституції намагалися контролювати борги, щоб уникнути потенційно катастрофічних наслідків для суспільства. І тільки в наш час, за словами антрополога Девіда Гребера, люди почали усвідомлювати, що перша ефективна глобальна структура управління створена за великим рахунком  в інтересах кредиторів.

***

Ця стаття є фрагментом значно більшого дослідницького проекту про борги і боргові гроші в історії цивілізації. Перший і найбільш загальний висновок цього проекту можна сформулювати наступним чином: досліджуючи економічну історію, вчені схильні ігнорувати роль насильства, абсолютно центральну роль війни і рабства в створенні й розвитку базових інститутів того, що ми сьогодні називаємо «економікою». Більше того, це джерело створення має велике значення. Насилля може бути невидимим, але воно вписане в саму логіку нашого економічного мислення, в безсумнівно очевидну природу інститутів, які просто б ніколи не існували і не могли існувати поза сучасною державною монополією на насильство.

(more…)

Щопонеділка о 18:30 у Бурсі (9 корпус, 1 поверх, 13 кімната)
по вул. Набережно-Хрещатицькій 27
Вхід вільний. Після фільму – дискусія.

ОСІНЬ 2009

7/09 Документальний фільм «Кошмар Дарвіна» (Darwin’s Nightmare, 2004). Режисер: Хуберт Саупер.

Танзанія, 60-ті роки. В озеро Вікторія (найбільше тропічне озеро світу) впускають рибу-хижака – нільську щуку – яка знищує майже всю фауну озера. Екологічна катастрофа породжує прибуткову індустрію: біле мясо величезної риби експортується до Європи. Але ця торгівля, не покращила рівень життя місцевого населення, навпаки: за інтенсивним експортом йде не менш інтенсивний імпорт, на цей раз зброї…

(more…)

Кирило ТКАЧЕНКО

Жижек пише дуже багато, – лише в цьому році він видав три книги, одній з яких і присвячено цю статтю (“Violence”, London 2008). Важко сказати, коли саме ця праця буде перекладена українською або російською мовами, але, скажімо, певне уявлення про перший, чи не найважливіший, розділ “Насилля” можна отримати і в статті Жижека “Никто не должен быть отвратительным”.

Для початку я хотів би пояснити специфіку цієї статті, яка початково планувалась як рецензія на одну з останніх книг Славоя Жижека “Violence”. Лише під час роботи над статтею я зрозумів, що для адекватної оцінки праці Жижека доведеться робити наголос на двох специфічних темах. Перша тема виходить з досить таки популярного питання про те, що таке “Жижек”, – успішний бренд, чи оригінальний філософ? Я спробую показати, що в даному разі така постановка питання є дійсно виправданою, що її не редукувати до лише продукту, можливо, не зовсім здорового, але старого як світ, інтересу до тих людей, які перебувають в центрі уваги (її не пояснити умовами екзистенції жовтої преси). Другу, безпосередньо пов’язану з першою, тему ми можемо охрестити як “відношення марксизму до постмодернізму”, “постмодернізму” в найгіршому значенні цього слова. Цю тему ми, звісно ж, братимемо лише в плані марксизму/“марксизму” Жижека. Перший розділ статті буде присвячений головним чином загальним характеристикам мислення Жижека, тоді як зміст самої книги буде представлений в другому розділі. Наголос на вищезгаданих двох темах буде радше імпліцитним, але я сподіваюсь що суцільні дерева в даному не заважатимуть побачити ліс.

(more…)

Артем Чапай

Час від часу зустрічаються статті на кшталт “Чи мав Оруелл рацію?” або “А може, все-таки правий був Гакслі?” Імхо, ця постановка питання надто спрощена. Звичайно ж, жодна антиутопія не справдилася повністю. Кожна з антиутопій – це лише модель, доведена до логічного завершення. В житті існують не ідеали (в тому числі негативні), а поєднання взаємозаперечних рис. Але так само очевидно, що в житті існують риси багатьох антиутопій – не тільки Оруелла чи Гакслі. Існує й боротьба проти цих рис. Давайте глянемо, які саме; які антиутопії ще не написано, але ознаки їх є у суспільстві – і спробуємо визначити, “яка ж розумная цьому альтернатива”.

(more…)

“Підпілля” – так називаються мемуари Марка Радда, що нещодавно вийшли у світ та стали загальнодоступними в мережі обміну лінками на літературу – Гігапедія. Марк Радд - голова осередку SDS (Студентів за демократичне суспільство) у Колумбійському університеті, найчисельнішій організації нових лівих США у 1960-х років. Один з лідерів легендарного захоплення п’яти будівель Колумбійського університету 1968 р. та “Днів гніву” у Чікаго, 1969 р. Співзасновник фракції “везерманів”/”синоптиків” (Weathermen) у SDS, що згодом трансформувалася в підпільну організацію The Weather Underground. Після семи років підпілля він здався владі у 1977 р. і лише зараз вирішив викласти спогади про свою політичну діяльність.

Скачати книжку можна тут (для отримання лінку необхідна реєстрація), а нижче пропонуємо читачам невеличку, але елегантну рецензію на відому документальну стрічку присвячену “везерманам” – «The Weather Underground»; режисери – Сем Грін і Біл Сігіл; 2002 рік. Автор - Ромашка.

You don’t need a weatherman to know which way the wind blows… (Тобі не потрібен синоптик, щоб знати куди дме вітер) – Bob Dylan, співак.

There’s no way to be committed to non-violence in one of the most violent societies that history has ever created. I’m not committed to non-violence in any way. (Неможливо бути відданим ненасильницькій тактиці в одному з найбільш насильницьких суспільств в історії людства. Я жодним чином не вірю в ненасильство). – Bernardine Dohrn, член Weather Underground.

(more…)

Влад СОФРОНОВ

Ривка Бар Зохар «Вальс с Баширом»: показательный случай соучастия израильской культурной индустрии в израильском апартеиде.
Ryvka Bar Zohar
Waltz With Bashir: A Case Study on the Complicity of the Israeli Cultural Industry with Israeli Apartheid

Rethinking marxism

В статье проводится параллель между расистской и милитаристской политикой государства Израиль и его же культурной дискриминацией палестинского меньшинства. Рассматривается собравший много международных призов анимационный фильм израильского режиссера Ари Фольмана «Вальс с Баширом» и показывается как там за видимостью изображения драмы израильского солдата скрыт один из видов государственной пропаганды (пусть даже не сознаваемой самим режиссером). Для нас пример анализа такой связи искусства и государственной пропаганды в последнее время становится все актуальнее – в связи с все чаще появляющимися махровыми образчиками такого «искусства» в пространстве российской культуры.

(more…)

Роберт ФІСК

Як почуваються ізраїльтяни, які пережили Голокост, коли їх називають нацистами?

Перебільшення завжди мені допікало до живого.

Я почав їх ненавидіти ще в 70-ті, коли Тимчасова ІРА стверджувала, що табір для інтернованих Лонг Кеш «гірший за Бельзен». Не те, щоб щось хорошого було у Лонг Кеші – чи у в’язниці Мейз, як його потім ввічливо називали – просто він не був таким поганим, як Бельзен. І ось знову почалось. (more…)