Commons/Спільне

Наомі КЛЯЙН

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти. (more…)

«Citius, Altius, Fortius!».

У многих, как я заметил, волна протестов против Олимпиады в Ванкувере вызывает некоторое недоумение. «Зачем они это делают?» – многие задаются таким вопросом. Олимпиада, вроде бы, не тусовка лидеров государств, не бизнес-форум.

Одни с ностальгией вспоминают улетающего мишку Олимпиады 80, другие завидуют возможности канадцев наблюдать живьем за ходом игр, третьи – открывшимся возможностям заработать на Олимпиаде. Тем не менее, нынешняя Олимпиада в Ванкувере, вероятно, войдет в историю как «провальный проект». Не в последнюю очередь – благодаря массовым протестам местных жителей.

На меры безопасности выделено больше миллиарда долларов (из 6 потраченных на игры). Задействованы 16500 полицейских плюс подразделения армии, а сдержать протесты все труднее. Пока полиция разгоняет одну толпу, возникает стихийный бунт в другом районе. Автобусы со спортсменами попадают под обстрел камнями, а зрителей с олимпийской символикой периодически атакуют протестующие. Если в конце 2009-го года половина жителей Британской Колумбии отрицательно относились к Олимпиаде, то с началом игр количество недовольных резко увеличилось до 70%.

И причин тому достаточно предостаточно.

(more…)

Мет ТАЙБІ

Президент набрав у свою економічну команду людей з Уолл-cтріт, головним прагненням яких є перетворити порятунок банків на постійну роздачу грошей

Доленосної осені 2008 року, коли світова економіка падала вниз, Барак Обама ішов у президенти як людина з народу, яка протистоїть Уолл-cтріт. Він агітував за податкову реформу, яка стопить жир з багатіїв, таврував НАФТА за те, що цей договір шкодить середньому класу, а також торпедував Джона Маккейна за підтримку закону про банкрутство, який допомагав багатим американцям «за рахунок тих американців, які тяжко працюють». Мабуть, Обама був не лівішим за Семюела Гомперса або Сесара Чавеса, але не те щоб під час виборів обабіч нього стояли банкіри з Citigroup і Goldman Sachs. Виборців, які принесли йому історичну перемогу, надихало передчуття того, що до ексклюзивного клубу нарешті вдирається справжній аутсайдер, що руйнуються стіни, що речі, за браком кращого або точнішого терміну, міняються.

Потім його обрали.

Те, що відбулося протягом року з тих пір, як Обама став президентом, стало одним із найбільш драматичних поворотів у нашій історії. Обраний у розпалі руйнівної економічної кризи, викликаної десятиліттям оргіастичної дерегуляції і нічим не стриманої жадібності, Обама мав чіткий мандат тримати в шорах Уолл-cтріт і переробити всю структуру американської економіки. Натомість він відправив усіх хоча б мінімально прогресивних радників, які були з ним під час виборів, на бюрократичну Камчатку, а на ключові економічні посади в Білому домі призначив тих самих людей, які й спричинили цю кризу. Тоді ця нова команда колишніх банкірів, розжирілих на спекулятивних пузирях, і інтелектуалів-риночників продовжила всіх нас розпродавати, влаштовуючи масову роздачу коштів від бідних багатим і систематично руйнуючи регуляторну систему зсередини.

(more…)

Роберт КУРЦ

Часто говорят об уникальности Освенцима как преступления против человечества. Это верно постольку, поскольку Освенцим воплощает уникальный масштаб преступления, который выходит за рамки как простой жестокости и варварства, так и массового убийства исходя из расчетов политико-экономической выгоды. Но это понятие уникальности служит одновременно идеологам западной демократии для того, чтобы с помощью мифотворчества исключить Освенцим из германской истории, демократии, капитализма и разума Просвещения. «Уникальность» начинает здесь означать уже не уникальные масштабы иррационализма на почве самого же современного буржуазного рационализма, а порыв некоей «чуждой», внешней и, в известной мере, «внеземной» силы Тьмы, которая не может иметь вообще ничего общего с чистой душой демократического капитализма.

С известным крестьянским лукавством Эрнст Нольте использовал это очевидное невежество демократического представления об «уникальности» для того, чтобы, занимаясь апологетической историзацией, отмыть национал-социализм, поставив Освенцим в ряду обычных преступлений модернизации и даже преуменьшить его как некое «второстепенное» злодейство. Как и в случае с национал-социалистической кризисной диктатурой в общем политико-экономическом смысле, так и в случае с Холокостом и его особым качеством, следует, в противовес Нольте, изменить перспективу с тем, чтобы, не отрицая уникальности масштабов, предпринять негативную, а не позитивную историзацию Освенцима. Тогда Холокост превращается в генеральное обвинение против Просветительского разума, капитализма и германской национальной истории: в этом смысле Холокост был не «чуждым» деянием, а особым германским следствием самой истории модернизации, корни которой уходили в общую почву буржуазно-либеральной и демократической мысли современности.

(more…)

Олексій РАДИНСЬКИЙ

“Це все для них. І Демієн Хьорст, і все інше. Щоб знали як треба. І як не треба”, – промовляє Віктор Пінчук, вказуючи на юного художника – учасника групи Р.Е.П. під час прийому у власному мистецькому центрі.

Цей епізод, переказаний однією московською критикесою, є взірцевою ілюстрацією того, що відбувається в українському мистецтві, поставленому на службу великого бізнесу. Багатії думають, ніби знають, “як треба”, а художникам здається, ніби дуля в кишені врятує їх від остаточного перетворення на дизайнерів олігархічних інтер’єрів. І ті, й інші глибоко помиляються.

Цього року головний арт-майданчик країни – вищезгаданий ПінчукАртЦентр – нарешті виразно продемонстрував свою стратегію в мистецькому полі. Якщо раніше йому доречно закидали відсутність чіткої кураторської програми та повний різнобій у виставковій діяльності, то тепер функціонери центру чітко сформулювали своє гасло: “Найкраще мистецтво – це найдорожче мистецтво”.

(more…)

Джонатан СВІФТ

“Скромна пропозиція” – сатиричний памфлет, який прославив Джонатана Свіфта не менше, ніж цикл книг про Гуллівера (також соціально-сатиричних, геть не дитячої літератури). Це класична пародія на поширені в той час прожекти “поліпшення життя”, просякнуті меркантилістським духом раннього капіталізму: соціальне вимірюється кількісними показниками, а до уваги береться лише один аспект (наприклад, гола економіка) “в вакуумі”. Нагадаємо, що саме тоді, наприклад, Джеремі Бентам придумав свій “Паноптикум”. Такий гіпертрофовано раціоналістичний стиль мислення, що виник разом із епохою Просвітництва та капіталістичним соціальним устроєм, на жаль, актуальний і зараз: саме ним керуються сьогоднішні неоліберали та праві лібертаріанці. Жахливі наслідки, до яких може привести подібна логіка, викривали багато критиків: від Вольтера до “Бората Согдієва”. Але Свіфт започаткував цю традицію.
(more…)