Commons/Спільне

Наомі КЛЯЙН

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти. (more…)

Славой ЖИЖЕК

Рецензия на книгу: Peter Hallward. Damming the Flood: Haiti, Aristide and the Politics of Containment. London: Verso, 2008. 480 p.

Ноам Хомский как-то заметил, что “безопасное введение демократических форм возможно только после преодоления угрозы народного участия“. Тем самым он указал на “пассивизирующее” ядро парламентской демократии, которое делает ее несовместимой с прямой политической самоорганизацией и самоутверждением народа. Открытая колониальная агрессия или военное нападение – это не единственный способ утихомирить “враждебное” население: до тех пор, пока они имеют за своей спиной достаточные силы принуждения, международные “стабилизационные” миссии способны справляться с угрозой народного участия при помощи менее спорной тактики “содействия демократии”, “гуманитарного вмешательства” и “защиты прав человека”.

Это и делает случай Гаити столь показательным. Как пишет Питер Холлуард в своей книге “Остановить потоп“, этом подробнейшем описании “демократического сдерживания” радикальной политики на Гаити на протяжении двух последних десятилетий, “нигде набившая оскомину тактика „содействия демократии“ не применялась с более разрушительными последствиями, чем на Гаити в 2000 - 2004 годах“. Нельзя не отметить иронии того обстоятельства, что освободительное политическое движение, которое вызвало такое международное давление, называлось Lavalas, что по-креольски означает “потоп”: потоп экспроприированных, заливающий закрытые сообщества тех, кто эксплуатирует их. Именно поэтому название книги Холлуарда оказывается необычайно точным, вписывая события на Гаити в глобальную тенденцию к возведению новых дамб и стен, которые появились повсюду после 11 сентября 2001 года, обнажив перед нами внутреннюю истину “глобализации”, глубинные водоразделы, поддерживающие ее.

(more…)

Андрій БОЖОК і Валентин ДЕГТЯР

Не так давно, у жовтні 2009 року в трущобах Ріо-де-Жанейро відбулася невеличка, проте кривава війна за контроль над торгівлею кокаїном. У сутичках між представниками влади та двома угрупуваннями бандитів було збито поліцейський гелікоптер, вбито декількох поліцейських та місцевих жителів, а також спалено щонайменше десять автобусів. Як повідомляє “The Guardian”, незважаючи на усі намагання місцевої влади покращити рівень безпеки у Ріо перед чемпіонатом світу з футболу 2014 та Олімпійськими Іграми 2016 року “більшість з фавел міста все ще контролюються членами трьох угруповань наркомафії, які володіють все складнішим арсеналом зброї, в т.ч. автоматами та навіть засобами протиповітряної оборони. Джерелами цієї зброї часто є запаси, що призначені для болівійської і аргентинської армії та, натомість, доставлені контрабандою в Ріо” [1]. “Проекти пацифікації”, за якими трущоби Ріо перманентно окуповані поліцією, не дають бажаних результатів “покращення безпеки”. Адже вони не торкаються ані запитання корумпованості поліції та інших державних органів, які є частиною проблеми (без цієї корупції, “наркомафія” не мала би доступу до зброї, призначеної для болівійської і аргентинської армій), ані соціо-економічних передумов “війни” у бразильських фавелах, що триває уже декілька десятиліть.

(more…)

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

(more…)

Багато хто з лівих і лібертарних активістів України та Росії хоч раз та й зустрічався з Мартіном Кремером Ліном, веселим худорлявим німецьким анархістом з обов’язковим зошитом для малюнків “на ходу” і такою ж неодмінною трубою.  Досить несподівано ми знайшли згадку про Мартіна у нещодавньому випуску “товстого” журналу “Україна Модерна”, а саме, рецензію на його незакінчене дослідження. Написана хоч і з постмодерністських позицій,  вона, тим не менш, дає уявлення про те, яку цікаву роботу пише наш товариш. 

Володимир СКЛОКІН

Рецензія на Martin Krämer Liehn. Revolutionary Collectives.
Warszawa: Instytut książki і prasy, 2008. 48 p. (=Agitatorka № 5, ClioCommune)

Радянська історіографія, як відомо, своєю головною метою проголошувала дослідження історії «трудящих мас», тобто насамперед робітництва та селянства. Втім, якщо дивитися з перспективи сучасности, радянські дослідження додають дуже мало до нашого розуміння як історії робітничого класу, так й історії селянства. Утвердження в СРСР 30-х років XX століття «сталінської моделі історичної науки» [1], яка передбачала, що головним завданням історіографії є легітимація радянського режиму, призвело до зникнення плюралізму та багатовимірности в історичних дослідженнях. Завдання істориків зводилось насамперед до підтвердження тез, висловлених «чотирма класиками» марксизму-лєнінізму, знайденими в джерелах конкретними прикладами. Це призводило, з одного боку, до дуже вибіркового використання джерел і свідомого фальшування їхнього змісту, а з другого – до нав’язування людям минулого поглядів та уявлень, що не були їм властиві, наприклад, нав’язування українському селянству XVIII століття спільної класової свідомости та інтенції боротьби з «феодально-кріпосницьким» режимом.

(more…)

Відзначаючи 50-у річницю Кубинської революції британський часопис “Red Pepper” запропонував обмінятися думками, наскільки й досі ця подія важлива залишається актуальною для сучасного лівого руху. Що собою являє Куба? Нову, хоч і не безпроблемну, модель демократії чи жорстку однопартійну диктатуру? Яким чином вона розвиватиметься? Піде шляхом китайської моделі капіталізму, чи продовжуватиме надихати прогресивні ліві рухи Латинської Америки? Пропонуємо читачам Commons/Спільне переклад цієї цікавої дискусії.

Чому Куба – це важливо

Діана Рейбі

Сьогодні багато хто захоплений  досягненнями Куби в галузі охорони здоров’я, освіти та спорту, проте стверджує, що вона має бути демократичнішою й провести ліберальні політичні реформи. За всього захвату, викликаного народно-революційними процесами в Венесуелі, Болівії та Еквадорі, а також творчим ферментом інших латиноамериканських суспільних рухів, Кубу відкидають, наче старий капелюх, нерелевантний або й (не приведи Господь!) сталіністський.

(more…)

rebel jesus

Теологія визволення є  формою теології у християнстві, і зокрема в католицизмі, що зосереджується на Ісусі Христі не лише як Відкупителя, але й як Визволителя пригноблених. Вона наголошує на християнській місії надати справедливість убогим та пригнобленим – в основному через політичний активізм.

Виникнення теології визволення

Головним чиному розвиток теології визволення приписується католицькому священнику в Перу Ґуставо Ґуттьєресу (Gustavo Gutiérrez), що було його відгуком на недолю вбогих. У 1971 році він написав працю Теологія визволення”, котра стала основним підручникому такого руху. Ця тенденція набула широкого розголосу в Латинській Америці, як і в інших місцях, і до неї активно приєдналися також бразилійські богослови Л. Бофф (Boff), К. Бофф та теолог Х. Ассман та ін.

Що таке теологія визволення

“Теологія визволення” здебільшого займається пошуками прогресивних шляхів розвитку, зокрема місцевих зразків соціалізму. (more…)