Commons/Спільне

Щороку десятки тисяч людей – 90 відсотків із них із Центральної Америки – перетинають усю Мексику в надії досягти Сполучених Штатів. Вони подорожують пішки, поїздами, машинами, автобусами та вантажівками. В дорозі цим людям доводиться стикатися з ризиком викрадення, шантажу, зґвалтування, хвороби, голоду та смерті.

Фотограф із Еквадору Феліпе Хакоме Марчан проїхав разом із мігрантами цією небезпечною дорогою, документуючи випробування та небезпеки подорожі на північ.

Усе тільки погіршилося після того, як Мексика посилила війну з наркокартелями: тепер у пошуках легких прибутків злочинні синдикати почали захоплювати мігрантів, вимагаючи від їхніх і так небагатих родичів викупу.

В результаті збільшення ризиків, у квітні цього року Міжнародна Амністія назвала шлях мігрантів “одним із найнебезпечніших у світі”. Хакоме провів 5 місяців, живучи в наметах і хибарах уздовж цього шляху, документуючи постійний потік мігрантів із Центральної Америки, що стали на довгий шлях до кращого життя.

(more…)

Андре Гундер ФРАНК

Предисловие переводчика

23 апреля 2005 г. умер выдающийся социолог и экономист Андре Гундер Франк. Безусловно, это огромная потеря для современной прогрессивной мысли, ведь не стало не только замечательного ученого, но и пламенного защитника угнетенных, чья научная деятельность была неотделима от политической борьбы.

Публикуемая в этом номере Лефт.ру статья «Развитие неразвитости» (1966) – классическая работа, заложившая основы теории зависимости в ее марксистском варианте. Франк написал ее после нескольких лет работы в Латинской Америке, когда увидел, что реальность неразвитых стран глубоко противоречит как либеральным, так и марксистским евроцентристским схемам линейного развития, утверждавшим, что эти страны неизбежно пройдут по уже проторенной дороге исторического прогресса. Франк пришел к совершенно иному выводу, показав, что капитализм можно понять только как мировую систему, экономическое развитие в одних частях которой оборачивается неразвитостью в других. В результате, страны капиталистической периферии оказываются вовлечены в сложный процесс «развития неразвитости», когда участие страны в системе мирового капитализма приводит к усугублению ее бедственного положения.

Эта работа, и вышедшая несколько позже книга «Капитализм и неразвитость в Латинской Америке» привели к возникновению целого направления марксистской мысли, сосредоточившегося на проблемах неразвитости и зависимости Третьего мира и поиске путей его независимого развития. Превращение осколков СССР в периферию капиталистического мира делает для нас творчество Франка особенно важным. Одна из самых известных книг Франка носит название «Латинская Америка: неразвитость или революция». Это утверждение в полной мере можно отнести и к нашей ситуации.

(more…)

Юрий ДЕРГУНОВ

Рецензия на: István Mészáros. Social Structures and Forms of Consciousness. Vol. I: The Social Determination of Method. New York: Monthly Review Press, 2010. 463 p.

Современные академические философы нечасто удостаиваются рецензий от крупных политиков. В этом смысле, Иштвану Месарошу повезло — запечатленное на обложке его последней книги утверждение, что этот английский философ венгерского происхождения является «следопытом социализма» принадлежит лидеру латиноамериканского «левого поворота» Уго Чавесу. Впрочем, еще в 2007 г., комментируя источники, сформировавшие мировоззрение венесуэльского президента, New York Times писала о его «восхищении Иштваном Месарошем, довольно непонятным венгерским исследователем-марксистом, утверждающим в своей 1000-страничной книге ‘По ту сторону капитала’, что существуют альтернативы капитализму» [1]. По всей видимости, с теориями философа, а затем и с Месарошем лично, Чавеса в середине 1990-х годов познакомил Хорхе Хиордани, нынешний министр финансов Венесуэлы, а в те годы — научный руководитель его магистерской диссертации, над которой будущий президент работал в тюрьме, отбывая наказание после неудачной попытки военного переворота. Работы Месароша сыграли немаловажную роль в том, чтобы Чавес превратился в последовательного сторонника социализма и один из ключевых символов Боливарианской революции, охватившей целый ряд стран. Похоже, что в Латинской Америке идеи Месароша действительно становятся материальной силой, овладевая массами, — его популярность там сегодня столь велика, что переводы его последних книг с английского выходят большими тиражами в Венесуэле и Бразилии еще до публикации на языке оригинала.

(more…)

Юрій ДЕРГУНОВ

За сучасних політичних умов у світі відбувається активне відродження інтересу до марксистської теорії [1], що підтверджується як визначними роботами, присвяченими її розвитку та новим напрямкам (Boron, Amadeo, González 2006), так і активним залученням марксистської методології у дослідженні соціальних і політичних трансформацій сьогодення (напр., Фостер 2007; Харви 2007; Gandarilla Salgado 2006; Harvey 2003, 2006; Petras, Veltmeyer 2001). На превеликий жаль, соціальні науки на пострадянському просторі і, зокрема, в Україні залишаються осторонь цієї значної тенденції, балансуючи між позитивістською апологетикою реальності та постмодерністським агностицизмом, відтак, проблема сучасного стану марксизму як критично-теоретичної альтернативи теоріям «основного напрямку» (Чилкот 2001; Dussel 2001) видається актуальною.

Автор мав на меті продемонструвати загальну логіку циклічного розвитку марксистської теорії та зв’язати його із марксистською теорією залежності, як важливим підвидом теорії імперіалізму, що була і залишається важливим носієм евристичного потенціалу досліджень глобальних соціальних трансформацій та їх наслідків для суспільств капіталістичної периферії.

(more…)

Щопонеділка о 18:30 у Бурсі (9 корпус, 1 поверх, 13 кімната)
по вул. Набережно-Хрещатицькій 27
Вхід вільний. Після фільму – дискусія.

17.05 Сальвадор / Salvador (реж. Олівер Стоун, 1986)

Теми дискусії: революція, Третій світ, залежність, імперіалізм, насильство

Американський журналіст Річард Бойл, втративши дружину, роботу і перебуваючи під загрозою арешту, направляється в маленьку центральноамериканську країну Сальвадор. Передчуття казкової відпустки з дешевими жінками, алкоголем і наркотиками в фантастичному тропічному раю не виправдалися. Річард разом зі своїм товаришем опиняються в пеклі громадянської війни. Революційні повстанці готуються взяти владу в столиці, а маріонетковий диктатор Хосе Наполеон Дуарте Фуентес жорстоко придушує прояви непокори за допомогою армії та парамілітарних угруповань. Чи втрутяться США – «старший брат» американського континенту – щоб припинити насильство і на чиєму боці?

(more…)

Наомі КЛЯЙН

Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.

Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти. (more…)

Славой ЖИЖЕК

Рецензия на книгу: Peter Hallward. Damming the Flood: Haiti, Aristide and the Politics of Containment. London: Verso, 2008. 480 p.

Ноам Хомский как-то заметил, что “безопасное введение демократических форм возможно только после преодоления угрозы народного участия“. Тем самым он указал на “пассивизирующее” ядро парламентской демократии, которое делает ее несовместимой с прямой политической самоорганизацией и самоутверждением народа. Открытая колониальная агрессия или военное нападение – это не единственный способ утихомирить “враждебное” население: до тех пор, пока они имеют за своей спиной достаточные силы принуждения, международные “стабилизационные” миссии способны справляться с угрозой народного участия при помощи менее спорной тактики “содействия демократии”, “гуманитарного вмешательства” и “защиты прав человека”.

Это и делает случай Гаити столь показательным. Как пишет Питер Холлуард в своей книге “Остановить потоп“, этом подробнейшем описании “демократического сдерживания” радикальной политики на Гаити на протяжении двух последних десятилетий, “нигде набившая оскомину тактика „содействия демократии“ не применялась с более разрушительными последствиями, чем на Гаити в 2000 - 2004 годах“. Нельзя не отметить иронии того обстоятельства, что освободительное политическое движение, которое вызвало такое международное давление, называлось Lavalas, что по-креольски означает “потоп”: потоп экспроприированных, заливающий закрытые сообщества тех, кто эксплуатирует их. Именно поэтому название книги Холлуарда оказывается необычайно точным, вписывая события на Гаити в глобальную тенденцию к возведению новых дамб и стен, которые появились повсюду после 11 сентября 2001 года, обнажив перед нами внутреннюю истину “глобализации”, глубинные водоразделы, поддерживающие ее.

(more…)

Андрій БОЖОК і Валентин ДЕГТЯР

Не так давно, у жовтні 2009 року в трущобах Ріо-де-Жанейро відбулася невеличка, проте кривава війна за контроль над торгівлею кокаїном. У сутичках між представниками влади та двома угрупуваннями бандитів було збито поліцейський гелікоптер, вбито декількох поліцейських та місцевих жителів, а також спалено щонайменше десять автобусів. Як повідомляє “The Guardian”, незважаючи на усі намагання місцевої влади покращити рівень безпеки у Ріо перед чемпіонатом світу з футболу 2014 та Олімпійськими Іграми 2016 року “більшість з фавел міста все ще контролюються членами трьох угруповань наркомафії, які володіють все складнішим арсеналом зброї, в т.ч. автоматами та навіть засобами протиповітряної оборони. Джерелами цієї зброї часто є запаси, що призначені для болівійської і аргентинської армії та, натомість, доставлені контрабандою в Ріо” [1]. “Проекти пацифікації”, за якими трущоби Ріо перманентно окуповані поліцією, не дають бажаних результатів “покращення безпеки”. Адже вони не торкаються ані запитання корумпованості поліції та інших державних органів, які є частиною проблеми (без цієї корупції, “наркомафія” не мала би доступу до зброї, призначеної для болівійської і аргентинської армій), ані соціо-економічних передумов “війни” у бразильських фавелах, що триває уже декілька десятиліть.

(more…)

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

(more…)

Багато хто з лівих і лібертарних активістів України та Росії хоч раз та й зустрічався з Мартіном Кремером Ліном, веселим худорлявим німецьким анархістом з обов’язковим зошитом для малюнків “на ходу” і такою ж неодмінною трубою.  Досить несподівано ми знайшли згадку про Мартіна у нещодавньому випуску “товстого” журналу “Україна Модерна”, а саме, рецензію на його незакінчене дослідження. Написана хоч і з постмодерністських позицій,  вона, тим не менш, дає уявлення про те, яку цікаву роботу пише наш товариш. 

Володимир СКЛОКІН

Рецензія на Martin Krämer Liehn. Revolutionary Collectives.
Warszawa: Instytut książki і prasy, 2008. 48 p. (=Agitatorka № 5, ClioCommune)

Радянська історіографія, як відомо, своєю головною метою проголошувала дослідження історії «трудящих мас», тобто насамперед робітництва та селянства. Втім, якщо дивитися з перспективи сучасности, радянські дослідження додають дуже мало до нашого розуміння як історії робітничого класу, так й історії селянства. Утвердження в СРСР 30-х років XX століття «сталінської моделі історичної науки» [1], яка передбачала, що головним завданням історіографії є легітимація радянського режиму, призвело до зникнення плюралізму та багатовимірности в історичних дослідженнях. Завдання істориків зводилось насамперед до підтвердження тез, висловлених «чотирма класиками» марксизму-лєнінізму, знайденими в джерелах конкретними прикладами. Це призводило, з одного боку, до дуже вибіркового використання джерел і свідомого фальшування їхнього змісту, а з другого – до нав’язування людям минулого поглядів та уявлень, що не були їм властиві, наприклад, нав’язування українському селянству XVIII століття спільної класової свідомости та інтенції боротьби з «феодально-кріпосницьким» режимом.

(more…)