Олег ЯСИНСКИЙ

У передмові до нової книги про тероризм проти Куби американський науковець Ноам Хомський (Чомскі) у подробицях викладає історію насильницької, а часто й просто дивної, політики американського уряду щодо свого невеликого, але непокірного сусіда. «Cuba Sі» має честь отримати дозвіл на ексклюзивне розміщення цієї передмови...

Мабуть, найбільш характерною рисою війни Вашингтона проти Куби, що ведеться з того самого моменту, як вона нарешті виборола свободу в 1959 році, є її несамовитість. Даючи свідчення перед комітетом Черча в Сенаті, міністр оборони США Роберт Макнамара підтвердив, що рішення Кеннеді невдовзі після вступу на посаду президента здійснити вторгнення до Плая-Хірон було прийняте в атмосфері «істерії». На першому ж засіданні уряду після невдалого вторгнення, атмосфера була «майже дикою», як засвідчує заступник держсекретаря Честер Боулз, описуючи «практично божевільну реакцію на програму дій». Суттєвою складовою цієї «програми дій» була масштабна терористична війна. Роберт Кеннеді, на якого було покладено завдання координації масованої кампанії державного міжнародного тероризму, неодноразово заявляв, що повалення уряду Куби було «головним пріоритетом уряду Сполучених Штатів — все інше вторинне — скільки б часу, грошей, зусиль або людських життів це не коштувало».

Сам президент розумів, що союзники США «думають, що ми трохи схиблені» на Кубі, причому залишаємося ними і досьогодні. Коли Куба перебувала у вкрай важкому стані після розпаду Радянського Союзу, ліберальні демократи на чолі з Біллом Клінтоном дужче затягнули навколо неї зашморг, переграючи адміністрацію Буша «справа» у прагненні «посіяти хаос на Кубі» (конгресмен Роберт Торрічеллі, відповідальний за цей напрямок «діяльності»). Такий перекіс в бік екстремізму викликав певну стурбованість навіть у Пентагоні. Військовий коледж армії США в 1993 році застеріг проти «емоційного запалу», що заволодів провідними американськими політиками, які вбачали в Кастро «втілення зла, яке повинне бути покаране за непокору Сполученим Штатам, як і за всі інші неподобства», хоча й сумнівно, що якесь із останніх вважалося небезпечнішим за «непокору Сполученим Штатам».

Фотограф із Еквадору Феліпе Хакоме Марчан проїхав разом із мігрантами цією небезпечною дорогою, документуючи випробування та небезпеки подорожі на північ.

Усе тільки погіршилося після того, як Мексика посилила війну з наркокартелями: тепер у пошуках легких прибутків злочинні синдикати почали захоплювати мігрантів, вимагаючи від їхніх і так небагатих родичів викупу.

В результаті збільшення ризиків, у квітні цього року Міжнародна Амністія назвала шлях мігрантів "одним із найнебезпечніших у світі". Хакоме провів 5 місяців, живучи в наметах і хибарах уздовж цього шляху, документуючи постійний потік мігрантів із Центральної Америки, що стали на довгий шлях до кращого життя.

Предисловие переводчика

23 апреля 2005 г. умер выдающийся социолог и экономист Андре Гундер Франк. Безусловно, это огромная потеря для современной прогрессивной мысли, ведь не стало не только замечательного ученого, но и пламенного защитника угнетенных, чья научная деятельность была неотделима от политической борьбы.

Публикуемая в этом номере Лефт.ру статья «Развитие неразвитости» (1966) - классическая работа, заложившая основы теории зависимости в ее марксистском варианте. Франк написал ее после нескольких лет работы в Латинской Америке, когда увидел, что реальность неразвитых стран глубоко противоречит как либеральным, так и марксистским евроцентристским схемам линейного развития, утверждавшим, что эти страны неизбежно пройдут по уже проторенной дороге исторического прогресса. Франк пришел к совершенно иному выводу, показав, что капитализм можно понять только как мировую систему, экономическое развитие в одних частях которой оборачивается неразвитостью в других. В результате, страны капиталистической периферии оказываются вовлечены в сложный процесс «развития неразвитости», когда участие страны в системе мирового капитализма приводит к усугублению ее бедственного положения.

Эта работа, и вышедшая несколько позже книга «Капитализм и неразвитость в Латинской Америке» привели к возникновению целого направления марксистской мысли, сосредоточившегося на проблемах неразвитости и зависимости Третьего мира и поиске путей его независимого развития. Превращение осколков СССР в периферию капиталистического мира делает для нас творчество Франка особенно важным. Одна из самых известных книг Франка носит название «Латинская Америка: неразвитость или революция». Это утверждение в полной мере можно отнести и к нашей ситуации.