Спільне: журнал соціальної критики » лібералізм

ЛИБЕРАЛЬНАЯ МОРАЛЬ: Полемика между Джоном Дьюи и Львом Троцким

Jerzy — Wed, 29 Jun 2011 06:00:15 +0000

В рамках дискуссии о статье Льва Троцкого «Их мораль и наша», публикуем ответ Джорджа Новака на критику Джона Дьюи с революционных марксистских позиций. Джордж Новак был национальным секретарём Американского комитета по защите Льва Троцкого, который инициировал кампанию по разоблачению фальсифицированных Московских процессов в 1930-х годов и сыграл важную роль в создании комиссии Дьюи по расследованию. В статье 1965 г. Дж. Новак сопостовляет либеральный прагматистский и марксистский подход к этике.

РЫНОЧНАЯ МИСТИФИКАЦИЯ В КАПИТАЛИСТИЧЕСКИХ ОБЩЕСТВАХ И ОБЩЕСТВАХ РЫНОЧНОГО СОЦИАЛИЗМА

master-genie — Fri, 24 Jun 2011 07:10:42 +0000

Что касается процесса производства, рыночная мистификация проявляется в сокрытии всей сферы производства таким образом, что обмен, кажется, происходит сам по себе. Мы только что видели, как рынок по-своему объясняет всё, что случается с людьми в его рамках. Конечно, каждый знает: что обменивается, то должно быть сначала произведено. И все же благодаря тому, что людей заставляют думать об этом предмете — при диафрагме нашей внутренней камеры, выставленной на минимум, — рынок кажется самодостаточным. Товары воспринимаются как уже лежащие на полках. Производство идёт, но в соседнем помещении, а дверь между двумя помещениями закрыта. Поэтому нет необходимости — по крайней мере, она не ощущается — использовать то, что происходит в процессе производства, для объяснения свойств рынка. И даже несмотря на то, что один и тот же человек одновременно является и производителем и потребителем, его жизнь как производителя не связана с его жизнью как потребителя. Масс-медиа избавляются от проблемы, говоря о потребителях так, будто они в то же самое время не работают в промышленности и в офисах.

ПРАВА ЛЮДИНИ: КРИТИКА

Anneken — Fri, 06 May 2011 04:20:07 +0000

«Права людини» займають одне з центральних місць у свідомості сучасної людини. Лише завдяки ним, кажуть, ми живемо, працюємо, вчимося, подорожуємо і т.д. Вся наша діяльність можлива тільки тому, що ми маємо на неї «легальні свободи», законні підстави. Саме тому ми повинні боротися і захищати такі дорогі нам «права».

ПРОЕКТ МАССОВОЙ ДОСТУПНОСТИ ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ МОЖЕТ БЫТЬ СВЕРНУТ

zumka — Wed, 13 Apr 2011 07:23:49 +0000

Крейг [...]

ХАННА АРЕНДТ ПРО РОЗУ ЛЮКСЕМБУРГ

zumka — Tue, 15 Mar 2011 07:09:02 +0000

До [...]

БУРЖУАЗИИ ВЫГОДНО, ЧТОБЫ ПРИ ВЛАСТИ БЫЛИ КАПИТАЛИСТЫ, НО ВИНУ ВСЕГДА МОЖНО БЫЛО БЫ СПИСАТЬ НА КОММУНИСТОВ

zumka — Mon, 17 Jan 2011 06:00:39 +0000

Інтерв'ю з лівою партією "Народний спротив", Молдова, про особливості виробництва, політичної боротьби та громадської думки у колишній радянській республіці.

РАЗГНЕВАННЫЕ ТОЛСТОСУМЫ

master-genie — Mon, 27 Sep 2010 10:57:31 +0000

Сторонники снижения налогов раньше делали вид, что они прежде всего стараются помочь рядовым американским семьям. Даже налоговые льготы для богатых обосновывались в свете теорий о «просачивающемся богатстве» (trickle-down economics), согласно которым снижение налогов в высшем сегменте способствует укреплению экономики на всех уровнях. Теперь, однако, сторонники сокращения налогов едва ли пытаются отстаивать такие аргументы. Республиканцы продвигают идею, что повышение налогов для богатых ударит по малому бизнесу, но на самом деле они об этом не заботятся. Теперь довольно часто можно услышать истовые заверения, что люди с годовым доходом 400-500 тыс. долларов не являются богатыми. Посмотрите на их расходы: налоги на имущество, которые они платят со своей дорогой недвижимости, плата за обучение детей в элитных частных школах, и так далее. Да они едва сводят концы с концами.

2009: ЛЬВІВ ЯК ЗАВДАННЯ. ПОРТРЕТ МІСТА НА ПОЧАТКУ НЕОЛІБРЕАЛЬНОЇ ЕПОХИ

zumka — Wed, 16 Jun 2010 10:10:55 +0000

Юрій ГРИЦИНА

Вступ Львова у неоліберальну епоху міського врядування можна безпосередньо пов’язати з підготовкою до Євро-2012, хоча це лише привід. «Це найбільший політичний та соціальний проект за 18 років незалежності України» – говорить Васюник (віце-прем'єр-міністр України в уряді Тимошенко) про Євро-2012, артикулюючи основну ідею для розвитку Львова у наступні кілька років.

Неолібералізм — відносно нова економічна модель, «м’який капіталізм», в основі якого лежить ідея про вивільнення індивідуальних підприємницьких свобод у рамках, встановлених міжнародними інституціями. Вільні ринки і вільна торгівля у поєднанні з сильним законодавством повинні створювати конкурентоспроможну економіку. Неолібералізм заохочує більшу продуктивність, індивідуальні чи корпоративні ініціативи та інновації. Не довіряючи здатності демократичної держави проводити ефективну економічну політику, неоліберали перекладають управління на експертів та еліти. Відбувається дерегуляція всіх галузей життя, з метою подальшого структурного регулювання — приватизації, скорочення соціальних виплат, збільшення гнучкості законів ринку праці. Всі людські дії переводяться у економічну площину, чим досягається руйнування соціальних солідарностей і колективних структур. Культивується своєрідний соціальний дарвінізм (виживання більш продуктивного, креативного та гнучкого), результатом якого стає війна всіх проти всіх. Не встиг — лишився за бортом. І неолібералізм переконує нас у тому, що той/та хто не встиг сам у цьому винен

НА СТОРОЖІ ДОСТАТКУ

master-genie — Thu, 20 May 2010 13:57:28 +0000

Джонатан ЧЕЙТ

Нинішня епоха правління демократів спровокувала потужну реакцію з боку правих, яка охоплює цілий спектр відповідей – від прозаїчних (традиційне засудження великих витрат та заборгованості) до надмірних (страх перед соціалізмом) і навіть відверто безглуздих (віра в те, що демократи планують винищити людей похилого віку). В межах цієї какофонії обурень та фрустрованостей вирізнилося ще одне побоювання, яке є реальною ідеєю, а не лише гаслом чи непорозумінням фактичного стану справ. Ця ідея полягає в тому, що населення США ділиться на два класи: дуже працьовиту і продуктивну еліту та маси нероб, що за допомогою податків та соціальних програм паразитують на працьовитості вищого класу.

Для правих цей світогляд та імплікована ним мораль є універсальними. Звернімося до взірців їхньої риторики. Минулої весни у своїй авторській колонці президент Американського інституту підприємництва (American Enterprise Institute) Артур Брукс закликав консерваторів розпочати «культурну війну» за капіталізм. «Соціал-демократи прагнуть організувати суспільство в такий спосіб, за якого більшість буде охоплена мережею допомоги «спільної економіки», - стверджує він. – Поборники вільного підприємництва ... мають ствердити, що конфіскація ще більшої частки прибутків у меншості лише через те, що уряд здатний на це, становить моральну проблему». Адресатів своїх закликів Брукс визначає таким чином: «Люди, які робили важливі речі правильно, і які тепер змушені спостерігати, як політики винагороджують тих людей, які обходилися з важливими речами неправильно». Сенатор Джим МакМінт вторує йому, нарікаючи з приводу «двох Америк, але не тих, про які вів мову Джон Едвардс. Йдеться не про заможних та незаможних, а про тих, хто платить уряду, та тих, хто отримує від уряду».

ЧЕРВОНИЙ ПАРОПЛАВ

master-genie — Mon, 12 Apr 2010 21:48:33 +0000

Денис ГОРБАЧ

На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується "Філософський пароплав", на якому було вислано з Радянської Росії "цвіт національної інтелігенції". Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що "Філософський пароплав" відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують "неавторитарних лівих", з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США - країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали "небажаних осіб" - анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.