Commons/Спільне

Анастасія РЯБЧУК

1.

Ось уже декілька років наша міліція «повертається обличчям до людей». Про це повідомляють на телебаченні і в газетах, а нещодавно до моєї квартири подзвонив дільничий, щоб сповістити мені про це особисто. Він простягнув візитівку зі своїми прийомними годинами і контактними телефонами й поцікавився, чи не стикаюсь я з якимись проблемами, які він може допомогти вирішити. Дещо спантеличена, я почала думати (проблем, звісно ж, вистачає) з якої почати? Але міліціонер напевно вирішив «допомогти» не лише з проблемами, але і з їхнім переліком:

– Може вас турбує, що по вулиці небезпечно ходити вночі, чи може бомжі у під’їзді ночують і вам надокучають?
– Та ні… але от, незважаючи на заборону суду, капітальні стіни руйнують і тріщини скрізь пішли – це надокучає… А ще машини на тротуарі паркуються і вже не раз на мене наїжджали – вони теж надокучають, ви можете якось допомогти?
– На жаль, це не в нашій компетенції, – зніяковів дільничий, швиденько попрощався й пішов повертатися обличчям до сусідів.

(more…)

Віталій АТАНАСОВ

Сучасна Україна «виросла» з пізнього Радянського Союзу, переживши мирну еволюцію, та зберегла чимало його питомих рис. Ця історична спадковість є фактом, який можна по-різному трактувати залежно від ідеологічних уподобань, але заперечити його неможливо.

Згідно з уявленнями націонал-ліберальної інтелігенції, функціонерів західних інституцій та радикальних правих політиків, радянський спадок є істинною причиною незліченних соціальних лих, що спіткали країну протягом двох останніх десятиліть. Корупція та економічна нерівність, надексплуатація та депопуляція, ксенофобія та расизм, епідемії та атрофія медицини – усе це, так чи інакше, є наслідками сімдесяти з гаком років радянської влади. Країна лишилася надто «комуністичною», й тому не змогла відчути на собі всі принади побудови капіталізму та демократії, – приблизно так розмірковують ліберали та націоналісти.

(more…)

Даниэль БЕНСАИД

Данное эссе является, вероятно, одним из последних текстов Даниэля Бенсаида. Оно вышло в последнем номере журнала «Contretemps», одним из редакторов которого был Бенсаид. Номер носит название «Именем чего является коммунизм?» и был подготовлен к готовящейся конференции под одноименным названием. Конференция была намечена на 22-23 января в университете Париж-8, и Бенсаид очень надеялся принять в ней участие. Но смерть наступила 12 января, и конференция уже проходила в его честь…

В 1843 году в статье «Успехи движения за социальное преобразование на континенте», молодой Энгельс (ему не было тогда еще и 23-х лет) представлял коммунизм как «необходимый вывод, неизбежно вытекающий из предпосылок, заложенных в общих условиях современной цивилизации». Подобный коммунизм являлся логическим следствием революции 1830-го, в ходе которой рабочие «обратились к истории великой французской революции и с жадностью ухватились за коммунизм Бабёфа».

Молодой Маркс, со своей стороны, считал подобный коммунизм  лишь некой «догматической абстракцией» и «только особым выражением гуманистического принципа». Зарождающийся пролетариат «бросился в объятия к доктринёрам его освобождения, к основателям социалистических сект», с их путаной «гуманистической болтовней о тысячелетнем царстве и всеобщей братской любви», являвшейся по сути «мнимой отменой классовых отношений». До 1848 года именно такой призрачный коммунизм, коммунизм без четкой программы, витал в «неотесанном» виде среди эгалитаристских сект, воплощался в икарийских мечтаниях.

(more…)

Гопал БАЛАКРІШНАН

Час від часу починається криза, яка триває десятиліттями. Така виняткова тривалість означає, що виходять на поверхню невиліковні структурні суперечності і що, незважаючи на це, ті самі політичні сили, які намагаються зберегти статус кво та захистити наявну структуру, докладають значних зусиль, щоб до певної міри вирішити ці суперечності та подолати їх. Такі невпинні та наполегливі зусилля (оскільки жодна соціальна формація не визнає своєї поразки) формують кон’юнктуру і саме в межах цієї кон’юнктури утворюється опозиція.

Антоніо Грамші, «Тюремні зошити».

В чому полягає історична роль фіаско неолібералізму, яке сталося менш ніж через 20 років після розвалу Радянського Союзу? Тут сам собою напрошується уявний експеримент, який збиває з пантелику. Можна пригадати, що СРСР досягнув свого піку в 70-их і досить скоро потому скотився по спіралі ослаблення і розвалу. Чи можна вважати схожий поворот фортуни, одну з тих старомодних «іроній історії» актуальною зараз для гегемонії Заходу? Врешті решт, можна прослідкувати певну єдність протилежностей між нестримним пізнім капіталізмом та іржавими гайками центрального планування колишньої РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги) – особливо в економічній сфері, в якій вони були діаметрально протилежними. В часи розквіту рейганізму офіційна позиція Заходу зупинилася на висновку, що бюрократичне адміністрування приречене на стагнацію та занепад, тому що йому бракувало певної пропорції ринкових механізмів, які регулюють фінансові операції за допомогою дисципліни змагання і конкуренції. Однак незабаром, після останніх років так званого соціалізму, щораз більший борг та спекулятивний капіталізм ступив на шлях такого розрахунку та розподілення прибутку, який легкодумно ігнорував будь-яку об’єктивну національну міру вартості. Стан справ у найбільших світових банках є незаперечним свідченням порушення стандартів, за допомогою яких колись оцінювалися багатства народів.

По-своєму як бюрократичний соціалізм, так і його багатший неоліберальний переможець маскували свої поразки за допомогою все більш свавільних економічних моделей. У 80-их роках офіційний національний дохід НДР був нічим іншим, як статистичним трюком, який все більше роздував реально низькі показники рівня життя. Але протягом того ж десятиліття виникло замкнене коло глобальної нестабільності, яке почало генерувати значні проблеми у вимірюванні капіталістичного багатства. У прийдешньому періоді депресії може виявитися, що національні економічні статистичні показники були фікцією, яка багато чим нагадує таку ж практику в межах старої радянської системи.

Звичайно ж, вважається, що періодичні кризи капіталізму мають бути відмінними від останніх стадій розвитку некапіталістичних цивілізацій і способів виробництва. Видається, що таким соціальним устроям бракує характерної здатності капіталізму до творчого руйнування, до періодичного оновлення через економічний спад, який ліквідує неефективні умови виробництва і форми життя та відкриває кордони для наступного раунду експансії. Згідно з цим шаблоном, майже всі коментатори теперішнього економічного краху припускають, що ця шумпетерська історія кризи і відновлення повториться знову в тій чи іншій формі. Але чи дійсно так вже неодмінно внаслідок гаданого величезного та довготривалого потрясіння мають виникнути нові фази акумуляції? Я б радше висунув тезу, що такий сценарій капіталістичного оновлення є, безумовно, менш вірогідним, ніж довготривалий перехід до того, що класична політекономія називала «стаціонарним станом» цивілізації.

(more…)

М. ИНСАРОВ, Ф. САНЧЕНЯ

Вдохновение есть голос класса, звучащий через всю сферу подсознания. Голос класса, звучащий в индивидууме.

В.Ф. Переверзев

Валериан Фёдорович Переверзев писал свою первую большую работу «Творчество Достоевского» в ссылке, что было естественно и нормально для русского революционера. Из неволи очень многое видится чётче и резче – материалистичнее. И вот, впервые в истории русской литературы был проведён анализ культового (по тогдашним, да и по нынешним меркам) писателя с последовательным применением историко-материалистических методов. При этом исследователю удалось сохранить в научном, в общем-то, тексте живость речи и увлекательность изложения. Через 27 лет после этой знаменитой публикации Переверзев стал узником теперь уже лагерей нового эксплуататорского государства. Сталинские подлизы победно улюлюкали, предвкушая расправу: «Разгром переверзевщины явился выражением общего победоносного хода строительства социализма, в процессе к-рого пролетариат под руководством ленинской партии разоблачает и разбивает последние крепости сопротивляющегося классового врага и его меньшевистской агентуры. («Литературная энциклопедия», Т.8.) Последовательность в классовой позиции была оценена по достоинству – революционер оставался опасным.

Что нам сейчас Достоевский? Читан-перечитан. И пик его истерической популярности в 90-е годы миновал. Идеи Достоевского – ничтожнейшая часть его словесного творчества, хотя его персонажи и предстают частенько «людьми идей». Его «философия» для нас не имеет решительно никакого значения, и представляет разве что предмет исторического любопытства. В. Ф. Переверзев так и оценивает философско-политические потуги писателя: «выбросить, как хлам».

Что увидел (и сумел въяве показать) ценного в Достоевском В.Ф. Переверзев? Многостороннее изображение человека, занимающего в обществе «противоречивую классовую позицию» (Э. О. Райт) – характер «двойника». «Двойник» – то есть, двоящаяся личность – главный характерный материал, с которым работает Достоевский как художник. В излюбленном персонаже Достоевского постоянный разрыв между садизмом и мазохизмом, разумом и волей, самоуничижением и манией величия… Причём сами двойники же и лелеют свои надрывы как нечто сладостное, подлинно человеческое. Вот примерный эскиз к портрету этого – такого богатого внутренними надрывами и противоречиями – «бедного человека»:

(more…)

Дмитрий КОЛЕСНИК

Кто бы ни победил во втором туре выборов, чем бы ни закончился президентский забег, но ни пришедший вторым, ни пришедший предпоследним не смогут окончательно реализовать свои амбиции. Двоевластие де-факто будет сохраняться, сколько бы новых выборов ни назначалось.

Мы зачастую склонны видеть в этом двоевластии некий прообраз двухпартийной системы по образцу Великобритании и США. Но подобный паритет осложняется сильнейшим желанием каждого (невзирая на реальность) получить окончательную и безоговорочную победу. Получить полномочия туркмен-баши.

Но что делать, если примерно равные силы, сцепившись в жестокой схватке, не могут все же рассчитывать на полный триумф? Неужели вечная борьба? Не для того ылита рвалась к экономическим рычагам, чтобы находится в постоянном напряжении, вечно отодвигая до следующих перевыборов долгожданный покой на перинах, рахат-лукум и танцующих гурий. Перспектива вот так всю жизнь и напрягаться, как какие-то европейские социал-демократы, никак не прельщает. А глаза невольно с завистью косят в сторону среднеазиатских баев. Что ж, неужели так и окаменеть здесь в схватке каким-то барельефом времен афино-спартанских войн?

(more…)

Иван ОВСЯННИКОВ

Так же, как в политическом плане прообразом всех буржуазных наций являются античные и средневековые города-республики с их патрицианской демократией (не распространявшейся на рабов и метеков и рассматривавшей плебеев исключительно как объект манипуляции), все капиталистические империи были «сшиты» по образцу Emporium Romanum. Ядро их обычно составляют национальные государства, более или менее либеральные, зажиточные и стабильные; периферию – более или менее нищие, вечно мятежные провинции, управляемые самым деспотическим образом. В существовании подобного гибрида нет ничего противоестественного. Паразитизм буржуазной нации предопределен самим фактом ее буржуазности. Симбиоз «демократии» и империи обусловлен политической необходимостью: пространственно рассредоточить и разобщить пролетариат, изолировав одну его часть от империалистических центров власти и внушив другой иллюзию «равенства» с буржуазией и национального превосходства. Это именно то, за что ратовал недоброй памяти Сесиль Родс: «Если вы не хотите гражданской войны, вы должны стать империалистами». 

(more…)

Борис КАГАРЛИЦКИЙ

В октябре 2008 года в Пекине проходил форум представителей гражданского общества Европы и Азии – своеобразная альтернатива официальным межгосударственным мероприятиям, которые устраивались в Китае примерно тогда же. Вообще-то для обсуждения проблем гражданского общества место было выбрано не самое подходящее, да и время тоже. Китайские хозяева явно нервничали, что, среди прочего, проявилось в том, что форум вынесли на дальние окраины города (правда, разместив в дорогом отеле), нагнали кучу полиции и сотрудников службы безопасности, а китайцев туда без специального разрешения вообще не пускали. Получилось что-то вроде гетто для иностранных интеллектуалов, изолированных от внешнего мира и замкнутых друг на друге.

Символизм ситуации, однако, ускользал от большинства участников форума, что само по себе являлось тревожным симптомом. Обитателям временного гетто было очень комфортно вместе, благо они, переезжая с конференции на конференцию, хорошо знали друг друга и могли продолжать беседы, начатые давным-давно в каком-нибудь американском университете или на Всемирном социальном форуме.

Экономический кризис все больше становился темой для дискуссии, и в конце концов группа интеллектуалов, близких к амстердамскому Транснациональному институту (ведущий think tank западноевропейских левых), решила организовать отдельное собрание, чтобы выработать общий документ, посвященный кризису. Своего рода манифест левых в ответ на кризис.

(more…)

Джесс МУР

Социум ожидает, что мужчины и женщины будут действовать определенным образом сообразно своему полу. Предопределение на каждого действует удушающе, но на женщин и представителей queer-меньшинств в особенности.

Гендерные стереотипы ставят мужчину на первое место и женщину на второе.

• Женщины владеют менее 2% земли во всем мире, 70% бедных в мире – женщины.
• Каждая третья женщина подвергалась сексуальному насилию в возрасте до 18 лет.
• 93% насильников – мужчины.
• Около 93% убитых на сексуальной почве – женщины.
• В Австралии в 2008-м году женщины зарабатывали в среднем на 196 $ в неделю меньше, чем их коллеги мужчины и вдвое чаще вынуждены были работать неполный рабочий день.
• В 2006-м году женщины тратили в среднем 36 часов в неделю на работу по хозяйству.
• 95% страдающих анорексией – женщины.
• Женщины составляют 71% тех, кто ухаживает за немощными, пожилыми и инвалидами.
• Бытовое насилие – основная причина смертей и травм женщин в мире.

(more…)

Майк ГЕЙНЗ

Протягом останніх 30 років – якраз тоді, коли нам казали, що класовий аналіз помер – щось дивне траплялося у медичній науці. Ціле покоління епідеміологів, що досліджували закономірності смерті та захворювань, стали перейматися соціальною нерівністю. Журнали на кшталт Lancet та British Medical Journal надрукували тексти з оглядом останніх досліджень про найбазовіші нерівності та соціальні структури. Червоною ниткою проходило бажання описати зв’язок між нерівністю та здоров’ям: продемонструвати, що люди вищого соціального становища мають кращий стан здоров’я, ніж ті, хто займає нижчі соціальні позиції.

Вийдіть із приймальні будь-якого лікаря і ви побачите людей, яких у лікарню привели соціальні нерівності. Їхні захворювання, серйозні та легкі, фізичні та психічні, є маркерами їхньої позиції в суспільстві. Коли справа стосується хвороб, чим менше, тим завжди більше – чим нижчий ваш статус, тим імовірніше ви матимете проблеми зі здоров’ям. Звідси один крок до застосування класу як пояснювальної категорії—ваша класова позиція визначає ваш кращий чи гірший стан здоров’я, а також те, наскільки довгим (чи коротким) буде ваше життя. Від цього залишається зробити один зовсім маленький крок (який зі зрозумілих причин не схильні робити дослідники з істеблішменту) до твердження, що оскільки капіталізм є коренем класового суспільства, саме капіталізм робить вас більше або менше хворим. Якщо проблеми зі здоров’ям є продуктом організації суспільства, і якщо ми дійсно бажаємо їх досліджувати, то мусимо сконцентруватися на соціальних умовах і суспільній організації, які породжують ці проблеми. Як пише про це сер Майкл Мармот, провідний великобританський епідеміолог, «нерівностей у стані здоров’я як між країнами, так і всередині країн можна уникнути» [1].
(more…)