Commons/Спільне

Стивен РОУЗ

Наука о мозге — нейронаука — это большой бизнес, большая наука и большие исследования. Нейробиологи пытаются объяснить работу мозга, улучшить его и управлять им. Многие не видят в этом проблем. Например, Эрик Кандел [1], получивший Нобелевскую премию за его работу о памяти, сказал: «Вы – это ваш мозг».

Это – крайний, сухой редукционизм, идея, что вы можете свести сложное явление, которое происходит в человеческом мозге к тому, что будет всего лишь работой клеток или молекул. Любой человек с марксистской перспективой понимает, что вы не можете игнорировать социальный аспект: мозги включены в тела, а тела включены в общественный строй, в котором мы взрослеем и живем.

Когда вы говорите, что «мой мозг заставил меня сделать это», то вы рассуждаете подобно многим нейробиологам — в редукционистской манере. Мы не говорим «мои ноги идут», мы говорим, что «мы идем». Это не наш мозг осуществляет мышление, а мы, как единые человеческие индивиды. Таково представление о сути вещей, которое исходит из намного более богатого понимания мира, нежели нейронаука может обеспечить отдельно сама по себе.

Нам заявляют, что благодаря нейронауке мы увидим огромные успехи медицины. Это будет означать такие вещи как генетические тесты на болезни Хантингтона и Альцгеймера, стволовые клетки для лечения неврологических заболеваний, специальные произведенные на заказ лекарства для решения проблемы депрессии, препараты, повышающие работоспособность и оживляющие интеллект и память и так далее. То, что предлагается, является счастьем для всех — по крайней мере для всех тех, кто не находится в самых беднейших частях мира.

Есть и другая, более зловещая, перспектива. 

(more…)

Ева ГЕС, Генрик ЙОКАЙТ

Зневажена феноменологія духу поступається місцем. На сцену виходить дюжина наук зі складеними назвами: нейроантропологія, нейропедагогіка, нейротеологія, нейроестетика і нейроекономіка. Їхній самовпевнений вихід свідчить про узурпаторський нахил нейронаук, які претендують не тільки на появу природничої науки про дух, а й на роль провідної науки ХХІ століття.  Підставою, мотивацією та обіцянкою цієї претензії є максима, що людська поведінка визначається закономірностями процесів у нервових клітинах і способом їхньої організації в мозку.

І так само, як глобалізація являє собою передбачений уже Карлом Марксом і Фридрихом Енґельсом наслідок оптимізації засобів виробництва та шляхів комунікації, мозок, командний центр модерної людини, завжди був жаданою і, зрештою, відкритою метою пов’язаних із капіталізмом гуманітарних наук. Спостерігачів може шокувати, наскільки близько вузький шлях до наукового опанування мозку проходить до широкого автобану, на якому понад 150 років гуркоче капітал. Відношення залишається динамічним, адже капіталізм і нейронаука пов’язані не через обов’язковий регулятив, а через комплексний синдром системних недоліків.

Так, репресивний капіталізм пізнього ХІХ ст. із його експлуататорськими заборонами, наказами та несправедливостями був поживним ґрунтом для неврозу, що його на початку ХХ ст. дослідники діагностували як народну душевну епідемію. Цей таємничий бич буржуазії (класу, який, за «Комуністичним маніфестом», втягує «всі, навіть найбільш варварські нації в цивілізацію через швидке покращення виробничих інструментів і через сильно полегшене сполучення») виявив німе повстання замученої частини людської конституції – тієї, яка вперто, але даремно чинила спротив насильницькій модернізації та цивілізуванню як така собі «варварська нація»  всередині людини.

(more…)

Майк ГЕЙНЗ

Протягом останніх 30 років – якраз тоді, коли нам казали, що класовий аналіз помер – щось дивне траплялося у медичній науці. Ціле покоління епідеміологів, що досліджували закономірності смерті та захворювань, стали перейматися соціальною нерівністю. Журнали на кшталт Lancet та British Medical Journal надрукували тексти з оглядом останніх досліджень про найбазовіші нерівності та соціальні структури. Червоною ниткою проходило бажання описати зв’язок між нерівністю та здоров’ям: продемонструвати, що люди вищого соціального становища мають кращий стан здоров’я, ніж ті, хто займає нижчі соціальні позиції.

Вийдіть із приймальні будь-якого лікаря і ви побачите людей, яких у лікарню привели соціальні нерівності. Їхні захворювання, серйозні та легкі, фізичні та психічні, є маркерами їхньої позиції в суспільстві. Коли справа стосується хвороб, чим менше, тим завжди більше – чим нижчий ваш статус, тим імовірніше ви матимете проблеми зі здоров’ям. Звідси один крок до застосування класу як пояснювальної категорії—ваша класова позиція визначає ваш кращий чи гірший стан здоров’я, а також те, наскільки довгим (чи коротким) буде ваше життя. Від цього залишається зробити один зовсім маленький крок (який зі зрозумілих причин не схильні робити дослідники з істеблішменту) до твердження, що оскільки капіталізм є коренем класового суспільства, саме капіталізм робить вас більше або менше хворим. Якщо проблеми зі здоров’ям є продуктом організації суспільства, і якщо ми дійсно бажаємо їх досліджувати, то мусимо сконцентруватися на соціальних умовах і суспільній організації, які породжують ці проблеми. Як пише про це сер Майкл Мармот, провідний великобританський епідеміолог, «нерівностей у стані здоров’я як між країнами, так і всередині країн можна уникнути» [1].
(more…)