Commons/Спільне

Мэтт ВИДАЛ

Ответ на статью Дэвида Брукса «Основания культурного капитала»

В номере The New York Times от 6 октября 2005 года колумнист Дэвид Брукс отмечает, что для детей из семей с разными доходами «жизненные перспективы существенно различаются». Неудивительно, дети из семей с более низким доходом имеют гораздо меньше шансов получить высшее образование, чем дети из семей с высоким доходом.

Брукс пытается объяснить эту ситуацию, ссылаясь на «культурное неравенство» – он утверждает, что в «эпоху информационного общества» причины социальных различий в гораздо большей степени укоренены в культурном капитале, нежели в экономическом неравенстве между классами, которое усугубляет разницу доходов и приводит к соответствующей социальной стратификации. Согласно автору: «Новое неравенство отличается от прежнего. Сегодня богатые уже не эксплуатируют бедных, они просто находятся вне конкуренции по отношению к ним. Их важным преимуществом является не обладание финансовым капиталом, но владение гораздо большим культурным капиталом».

Понятие культурного капитала это достаточно сложный социологический концепт, введенный поздним Пьером Бурдье, одним из величайших социологов 20 века. Брукс неверно интерпретирует и вульгаризирует понятие культурного капитала в попытке индивидуализировать сложную проблему и избежать дискуссий на предмет экономической природы классов.

(more…)

Захар ПОПОВИЧ

«Малограмотні «круті» діють сьогодні не тільки
в торговельно-фінансових оборудках,
рекеті та на міських «товчках».
Пробиваються вони і в делікатніші
сфери – політичних тусовок та
«інтелектуальних» новацій».

Іван Дзюба

Російськомовні українські націоналісти

22 лютого [2008 р. - прим. ред.] молоді люди з організації «Тризуб імені Степана Бендери» зробили відчайдушну спробу зірвати прес-конференцію власників мережі кінотеатрів ТОВ «Мультіплекс-Холдинг», які протестували проти обов’язкового дублювання фільмів українською мовою.

Під час прес-конференції тризубівцям вдалося перекинути стіл та втекти. Коли прес-конференцію відновили, «захисники» української мови тишком повернулися та ще раз перекинули стола. Вдруге втекти їм не поталанило – довелося пояснювати свої дії зацікавленим журналістам.

І саме в цей «тріумфальний» момент загальної уваги засобів масової інформації виявилося, що «борці за мову» не здатні її пропагувати.

З’ясувалося, що хлопці слабо розуміються навіть на тому, що саме пропонує «Тризуб» у мовному питанні.

Пропагандисти української культури виявилися вкрай малописьменними. Намагаючись висловити свої думки українською, говорили дуже повільно та кострубато, хоч і докладали щирих зусиль, аби граматично правильно складати зі слів речення. Відповідаючи на провокаційне питання журналістської братії – назвати десять найвизначніших українських поетів – просто виставили себе на посміх. Виявилося, що добре знають вони про існування лише трьох із сотень українських поетів. Як ви мабуть здогадалися – це Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка.

Лише після тривалої паузи згадали Тичину, а також у минулому автора вірша «Партія – очі мої», а нині вельможного пана Павличка. Але вже тільки прізвища без імен. Ще через кілька хвилин витиснули з себе прізвище Жадана, який мабуть буде дуже пишатися, що потрапив у шістку кращих українських поетів. Саме шістку, а не десятку. Адже у всій українській літературі за версією Тризуба не набереться й десяти видатних поетів.

Сумна, щоб не сказати ганебна, вийшла «пропаганда» української культури. Скоріше її плюндрування, яке з радістю використали ті, кого тризубівці називають «україножерами». У всіх багатотиражних російськомовних газетах на різні лади обсмоктують поведінку темних та затурканих «відморозків», які навіть не здатні виразно пояснити, чого вони вимагають.

На жаль, ситуація, коли «пропагандисти» української мови самі її не знають і не використовують, стає типовою.

(more…)

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Рецензія на Олександр Івашина, Загальна теорія культури. Навчальний посібник, Київ, 2008.

«Прикметою культурології є особливий статус деяких творів літератури і мистецтва, деяких культурних героїв та персонажів». Так розпочинається розділ «Естетичне несвідоме» з книжки «Загальна теорія культури», в якій зібрано матеріяли до лекцій з однойменного авторського курсу Олександра Івашини, читаного в Києво-Могилянській Академії.

Розпочинаючи в такий спосіб одну зі своїх лекцій, автор навряд чи здогадувався, якою мірою ці слова стосуватимуться його власної особи невдовзі після виходу книжки. Саме «особливий статус» культурного героя та персонажа, статус академічного гуманітаря, здатного дозволити собі позицію незалежного інтелектуала, опинився у центрі конфлікту, що запам’ятався в академічній спільноті під умовною назвою «справа Івашини». Ба більше, саме цей конфлікт, що напозір може видатися локальним непорозумінням чи прикрим наслідком академічних підкилимних ігор, унаочнив численні суперечності й негаразди теперішньої гуманітарної освіти, яка зазнає тотальної бюрократизації, комодифікації та деінтелектуалізації під гаслами так званого Болонського процесу. Та замість поринати в аналіз численних механізмів, спрямованих на згортання непідвладних академічній бюрократії осередків університетської гуманітарної думки, варто звернутися до тексту, що виник в одному з цих осередків, і з’ясувати його нинішню актуальність.

(more…)

Вадим ГУДИМА

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації. 2006 рік може бути прикладом такого протестного руху: без очевидного зв’язку один з одним, протести пройшли в Чилі, Греції, Німеччині, Франції, Італії, Ізраїлі та інших місцях. При цьому проблеми майже скрізь однакові: зростання плати за освіту, згортання університетської демократії замість її розбудови, хронічне недофінансування системи освіти. 2008-го року німецькі студенти з перемінним успіхом боролися проти введення плати за освіту.

Я б хотів торкнутись теми цьогорічних студентських протестів. Чи можна назвати їх революцією, чи революційними — вирішувати, мабуть, самим їхнім учасникам. Як багато хто знає, наразі окремі студентські виступи перетворились на доволі потужний рух у багатьох регіонах Європи та США, з найбільшою активністю у Хорватії, Греції, Австрії, Німеччині, штаті Каліфорнія, у дещо меншому масштабі у Великій Британії, Італії, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Франції, Македонії, Польщі, штатах східного узбережжя США. Ті чи інші заходи проти економізації освіти та студентської солідарності в листопаді-грудні 2009 проходили в більшості країн Західної Європи. У Німеччині студентські протести відбуваються поряд з доволі потужним рухом школярів та ліцеїстів, у Франції цей рух супроводжується страйком викладачів проти реформ Саркозі. Важливою характеристикою цьогорічних протестів є доволі високий рівень комунікації між різними центрами протестної активності, схожість їх вимог та подекуди методів. Характерно, що країни Другого, чи то пак, Третього світів, включно з нами, у цей рух практично не залучені, обмежуючись лише поодинокими виявами солідарності.

Можна сказати, що це перший потужний міжнародний рух, що вийшов за межі стандартних «протестних» тем — альтерглобалістської, екологічної та антивоєнної. Водночас, він також має багато особливих аспектів, відмінних від стандартних «протестів».

(more…)

Оксана ОЛИЙНЫК.

Даже в самых критических отзывах о телепродукции стало общим местом умалчивать очевидное – то, что основой существования современных медиа является коммерция. Все как мантру повторяют фразу «понятно, что все это ради денег», не удосуживаясь задуматься о том, ЧТО именно приносит прибыль. Платим за все мы, телезрители, но до конца разобраться в том, почему мы выбираем именно этот товар, а не какой-либо другой, нам не хватает мужества.

Толчком к написанию этой статьи стало интервью с директором «Первого канала» в прямом эфире «Эхо Москвы» 17 января 2010 года. По поводу поднявшего такую шумиху сериала «Школа» в программе «Телехранитель»  Константин Эрнст говорит следующее:

«…два года назад, когда я осознал кризис основных контентов современного телевидения, модель, которая произошла с начала 90-х, после «перестройки», работала на протяжении 15 лет очень эффективно, принося зрителям удовольствие, а телевидению высокие рейтинги. Но эта модель закончилась… И «Школа» – это один из уже попавших в эфир проектов, который про новое телевидение».
(more…)

Commons/Спільне публикует текст лекции редактора российского интеллектуального журнала “Новое литературное обозрение” Александра Дмитриева, прочитанной им 18 декабря 2009 г. в Киеве в рамках серии публичных дискуссий  ”Революционные моменты”  в Киево-Могилянской Академии. Согласно с рядом теорий прогрессивная интеллигенция играла важную, а иногда и решающую роль во многих революциях, в том числе и в Российской империи в 1917 г. Нас этот вопрос интересует не только с познавательной точки зрения. Поняв, какие процессы происходили в кругах интеллектуалов и университетских институциях во время революцойнных событий в начале прошлого века, мы сможем понять, чего не хватает интеллигентам сегодня.

Александр ДМИТРИЕВ

История возникновения и распространения социально-политических идей в том или ином обществе в определенный период неотъемлема от истории общественных институтов, через которые и распространяются эти идеи. Речь идет, прежде всего, о «местах знания» – как формальных (университеты), так и неформальных (кружки и т.п.) учреждениях, где рождаются и распространяются определенные идеи, именно в этих особых местах новые течения и концепции завоевывают себе сторонников, которые их активно осмысляют, творчески развивают и популяризируют в более широких кругах.

Например, в университетах Веймарской Германии, пропитанной консервативно-националистической атмосферой, марксизм как интеллектуальная мода мог появиться только как вызов, не в последнюю очередь благодаря деньгам Германа Вайля – «миллионера, захотевшего исследовать причины нищеты, одной из которых является он сам», по едкому определению Бертольта Брехта. Сын Вайля Феликс стал одним из основателей и спонсором Института социальных исследований, на основе которого возникла знаменитая Франкфуртская школа – неформальное объединение философов и социологов, творчески переосмысливших положения ортодоксального марксизма и вдохновивших социальные движения 1960-1970-х гг.

(more…)

Александр БИКБОВ

О революции личности

Чаще всего революция определяется как момент эмансипации, создающей возможности или реализующей возможности, которые ранее реализовать было нельзя. Происходит это с шумом, криком, потрясениями: нельзя не заметить этого процесса. Таковы, в частности, революционные события «1968-х годов» во Франции, которые сделали возможными легальные аборты, критическую и социально ориентированную прессу, систему неправительственных организаций, социальные центры и жизнь в коммунах, новые образовательные структуры и властные институции, мини-юбки, свободный секс. В свою очередь, «оранжевая революция» в Украине, если я сделал правильные выводы из дискуссий с киевскими коллегами, показала, что за политику здесь больше не убивают. Машина насилия была остановлена, стало возможно заниматься политикой как формой ненасильственной активности, относительно безопасной игры. Это видимые следствия «громких» революций. Но еще чаще не менее значительные перемены в обществе являются результатом целого ряда тихих и незаметных сдвигов, которые происходят без шума и потрясений и мало похожи на «настоящую» революцию. Можно сказать, что «громкие» революции – результат «тихой» работы истории, в ходе которой формируются новые смыслы, исчезают и появляются институции, меняются микроструктуры власти. Потом может случиться «громкая» революция, но ее может и не произойти – а общество уже изменилось.

(more…)

Олексій ВЄДРОВ, Кирило ТКАЧЕНКО

…Навіть найбагатші академії та університети не завжди були тими, в яких із науками обходилися найглибше та найнатхненніше

Вільгельм фон Гумбольдт

Універ палає!

Протестне гасло

Студентські вимоги

Хвиля студентських захоплень великих лекційних залів, народившись у Відні, прокотившись через невеликі університетські міста спочатку Австрії, а потім Німеччини, поглинула нарешті й найбільші німецькі міста – Берлін, Мюнхен і Гамбурґ.

Коли двоє членів президіуму Вільного університету Берліна ввечері 11 листопада прийшли до захопленої студентством авдиторії – мовляв, аби засвідчити свою відкритість і конструктивність, – на своє запитання про вимоги протестувальниць і протестувальників вони почули, що останнім потрібен… лекційний зал на цілий тиждень, аби сформулювати вимоги. То чого ж насправді хочуть студентки та студенти? Просто протестувати? Просто показати, що вони «за все добре» і «проти всього поганого»? Безумовно, і це також – як і належить енергійним і прогресивним молодим людям, вони приймають петиції та виголошують гасла за демократію, справедливість і рівність, проти примусу, сексизму, расизму та ісламофобії… Але є в протесту й цілком конкретні підстави. Освітня система в Європі змінюється настільки швидко, що люди встигають помічати суттєві зміни уже протягом п’ятирічного терміну навчання у вищій школі. Це і є перетворення, що мають загальну назву «Болонського процесу» і про які в Україні більшість знає тільки, що то якась забаганка Міносвіти, нібито потрібна для євроінтеграції.

(more…)

Публикуем обращение независимой студенческой инициативы за право на бесплатное образование, которая три с лишним недели назад осуществила захват факультетского здания в Загребе.

ОДИН МИР, ОДНА БОРЬБА

ОБРАЗОВАНИЕ – НЕ ТОВАР

В понедельник, 20 апреля 2009 года, независимая студенческая инициатива за право на бесплатное образование начала мирный захват факультета гуманитарных и общественных наук в Загребе (Хорватия). Они осуществили его, требуя права на бесплатное образование для всех и за отмену всякой платы за обучение на всех уровнях высшего образования: для бакалавров, магистров и аспирантов. (more…)