Після усіх статей та обговорень (публічних і приватних), присвячених "Поглядам", писати коментар суто про виставку дуже складно. Тому не обмежуватимусь експозицією - цей текст також і про дискусійне поле проекту, про зміст та характер окремих реплік щодо нього.

Один мій приятель-"постмодерніст" вважає, що в творчості уже не можна сказати нічого нового, можна лише маніпулювати цитатами та алюзіями. Така позиція розглядає мистецтво як відлучений від суспільства об'єкт, який може бути інтелектуально "цікавим" чи "не цікавим"[1] і зводить його у ранг декору чи специфічної розваги, відмовляючи у політичності. У категорію цієї критики потрапляють усілякі "на Заході це вже пройшли", "ідеї/форма не нова", "не красиво", "твори зроблені нашвидкуруч", "художник - конструктор об'єктів"[2] тощо. Ця позиція вочевидь парадоксальна - з одного боку, заперечується сама можливість "новизни", з другого - художників звинувачують у плагіаті та вимагають якості. Переважно йдеться про неординарність і технічну досконалість виконання. Іншими словами, мистецтво (коли вже воно представлене в галереї) має виглядати як коштовна річ - в сенсі ціни використаних матеріалів, затраченого часу, віртуозної майстерності, оригінальності.

Тексти у просторі експозиції, екскурсії, дискусії були покликані подолати такий фетишизм (а не "легітимувати" твори, які нібито не зрозумілі без пояснення). Однак роботи, представлені у проекті, не є лише закликами чи гаслами, тому деякі "якісні" зауваження стосовно взаємозв'язку форми та змісту, кураторських рішень при монтажі експозиції доречні.

ПРО

11 червня

о 18:30

Політизація мистецтва – на часі?

ДИСКУСІЯ навколо виставки «Погляди»

Гете-Інститут, вул. Волоська, 12/14, 3 поверх

Як формується політично ангажоване висловлювання в сучасному українському мистецтві

Причини атомізації українського арт-середовища

Цілі, тенденції та перспективи політично ангажованого мистецтва

Слово в мистецькому просторі

У зустрічі беруть участь художники, учасники виставки ПОГЛЯДИ, міждисциплінарне об’єднання ХУДРАДА, редакція ПРОSTORY, куратори, мистецтвознавці, журналісти, літературознавці, літератори

Запрошуємо глядачів, читачів, усіх зацікавлених

За підтримки Ґете-Інституту в Україні

Детальніше про виставку та дискусію: prostory.net.ua

Олекс

Словосполучення «соціально-критичне мистецтво» є симптомом поточної художньої ситуації в Україні. З одного боку, протягом п'яти останніх років кількість художніх практик, що позиціюють себе як «критичні» стосовно панівного соціального ладу, невпинно зростає. З іншого, спроби запровадити певні форми «політичності» до, здавалося б, принципово «аполітичного» локального художнього контексту призвели до виникнення цілої серії парадоксальних ситуацій. Через нездатність помислити власну внутрішню суперечливість ці практики підважують не стільки «систему», на яку спрямовані, скільки власний статус у соціальному полі.

Попри численні заяви про те, що «соціально-критичне» мистецтво в Україні лише зароджується і ми є свідками цього процесу, важко не помітити, що цей напрямок уже встиг перетворитися на мейнстримну форму, практично обов'язкову для легітимізації власних проектів новим поколінням українських художників. Якщо їхні попередники, котрі гуртувалися довкола «соросівського» дискурсу про сучасне мистецтво, з нав'язливою впертістю вказували в анотаціях до власних проектів, що вони не пропонують жодних конкретних відповідей на поставлені питання, жодних, боронь боже, готових рецептів та шляхів виходу із поточної ситуації, то для теперішнього покоління ця мантра змінилася на протилежну. Тепер, щоб легітимізувати свій проект в очах спільноти, художник віддає перевагу твердженню, що його творчість безкомпромісно критикує суспільство споживання, неоліберальну ідеологію чи бездарність української художньої ситуації. Але наскільки ефективною може бути така критика?

Роман ПІЩАЛОВ

Я був на виставці «Погляди» в Центрі сучасного мистецтва, який розташований на території Києво-Могилянської академії (вул. Г. Сковороди, 2). Анонсована як «виставка політичного мистецтва», вона представила роботи художників, об'єднаних у ґрупу «Худрада». Загальне враження від експозиції залишилось таке, що художники взялися за формулювання чи висвітлення проблем, всю складність яких вони до кінця не усвідомили, а відтак не змогли ні чітко сформулювати їх, ані вирішити (якщо, звичайно, таке завдання вони перед собою взагалі ставили). Два десятки представлених на виставці робіт нагадували якісь відходи... ні, навіть не самих витворів мистецтва, а ідей, до того ж не зовсім ориґінальних. Відходи чужих ідей.

Мені здається, що, коли берешся за політичне мистецтво, важливо не втрачати пильність і слідкувати за тим, щоб на шляху, незалежно від напрямку руху (чи від мистецтва до політики, чи навпаки), не тільки не розгубити властивостей одного, не набувши властивостей другого, але зробити так, аби витвір політичного мистецтва демонстрував гармонійне поєднання елементів одного й другого. Інакше виходить або шалена пропаґанда, або безформні згустки напівнатяків і напівжестів. Це тим більше важливо для художників, які зараховують себе до продовжувачів «лівої» традиції (а я розумію, що художники «Поглядів» вважають себе саме такими).

Орест Цебрій

Показ відбудеться 24 травня о 20:30 на місці незаконної забудови на Гончара 17-23. Провідні ангажовані художники з України та Росії надали для проекту-сателіту виставки «Погляди» свої відео-арт роботи для демонстрації їх на паркані варварської забудови. Акція пройде в знак солідарності з боротьбою киян проти незаконних забудов.

Проект «Відео на паркані» - наявний приклад приєднання мистецтва до протистояння механізмам придушення соціального активізму, що практикуються в Україні. На знак солідарності з боротьбою киян проти незаконних забудов художники презентують частину виставкового проекту на одному зі скандальних парканів столиці. 24-го травня, у неділю, о 20:30 відбудеться показ відео-арту, що супроводжуватиметься виступами художників та активістів.