Commons/Спільне

Структуры власти и даже формы эксплуатации казались рабочему естественными, что не исключало, конечно, скрытого недовольства. Томпсон определяет это как «менталитет подчинения». Унижения, которые испытывал трудящийся, не исходили непосредственно от господ. Когда взвинчивались цены, народная ярость направлялась не на землевладельцев, а на торговцев и мельников. Джентри представлялся благодетелем. Присвоение труда бедняков осуществлялось через арендаторов, через торговцев. Самого хозяина рабочие видели редко, только тогда, когда они искали его покровительства и помощи. В этих случаях выход джентри был поистине театральным. Пудреный парик, пышная одежда, обдуманные патрицианские жесты и высокомерие в облике и речи – все было направлено на то, чтобы вызвать почтение у плебса. Был и «театр» властей … Однако, действенное патерналистское господство требует не только светской, но и духовной власти, и здесь было самое слабое место системы.

Реферат сборника E.P. Thompson. Plebeische Kultur und moraliche Okonomie. Aufsatze zur englischen Sozial –geschichte des 18. und 19. Jahrhunderts. Frankfurt A.M., 1980. 377 S. [1]

Эдвард Палмер Томпсон (1924-1993) – один из крупнейших социальных историков, автор множества работ, посвященных центральным темам английской истории XVIII и XIX вв. Томпсон родился в Оксфорде, в либеральной семье, учился в Кембридже, 18-ти лет вступил в английскую коммунистическую партию; принадлежал к группе историков-марксистов, занимавшихся историей рабочего движения. В 1952 г. несколько членов этой группы основали один из ведущих в мировой исторической науке журнал «Past and Present». В 1956 г., после разоблачения сталинизма на XX съезде КПСС, событий в Венгрии и Польше группа распалась. В 1963 г. появилась знаменитая книга Томпсона «Становление английского рабочего класса», положившая начало его известности. В 1968 г. Томпсон основал университетский Центр по изучению социальной истории и руководил им до 1970 г., а потом посвятил себя целиком исследовательской работе.

Томпсон считал себя марксистом, хотя и совершенно особым – марксистом «социалистическо-гуманистического» направления. В статье «Этнология, антропология и социология» Томпсон пишет, что, занявшись изучением плебейской культуры XVIII в. и плебейских форм протеста, он, пытаясь восстановить социокультурный контекст эпохи «доиндустриального общества», пришел к заключению, что в рамках лишь социально-экономической истории это невозможно. Изучая заново материалы, собранные английскими этнологами, историк понял, что к ним необходимо обратить новые вопросы, которые помогут выявить состояние сознания и характер повседневной жизни. При этом многим «главным представителям» истории – политикам, мыслителям, предпринимателям, генералам придется переместиться на задний план: вперед проталкиваются статисты, которых всегда считали лишь зрителями исторического процесса. Все эмпирико-исторические исследования Томпсона созданные в 70-х-90-х гг., шли в этом русле.

(more…)

Денис ГОРБАЧ

Смена власти по-киргизски вполне возможна и в Украине. Это не повторение «революции тюльпанов», а продолжение процессов, начавшихся много лет назад и протекающих сходным образом в Кыргызстане, Украине и Грузии. От очередного «витка спирали» наших политиков пока что спасает только их собственная нерешительность.
(more…)

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Дайджест №4, 8 квітня 2010

Як показують результати регулярного моніторингу Центру дослідження суспільства, кількість протестів у березні 2010 року суттєво зросла, в порівнянні з попереднім місяцем. Якщо в лютому 2010 року на території України відбувалося в середньому 6-7 протестних подій щодня, то в березні цей показник збільшився в півтора раза і сягнув 9-10 протестних подій щодня. Така щоденна протестна активність є рекордною від початку проведення моніторингу Центру (з вересня 2009 року). А протестні події, викликані змаганням за політичну владу та ідеологічними питаннями, поступаються місцем безпосередній боротьбі за економічні інтереси різних соціальних груп.

Діаграма 4.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 31 березня 2010 року).

Вибори пройшли, реальні проблеми залишились

Ця активізація протестуючих у березні 2010 року цікава тим більше, якщо звернути увагу на рекордно низьку кількість протестів у січні-лютому 2010 року (в середньому – 6-7 у день). І якщо в січні спад активності можна було б частково пояснити зимовими святами, то аналогічний низький показник у лютому наводить на думку, що таку динаміку варто пояснювати іншим фактором – виборами і передвиборчою кампанією. У дайджесті Центру дослідження суспільства №2 від 5 лютого 2010 р. ми зазначали, що перед виборами  політичні партії більше залучаються до вуличних протестів, а серед питань, які  піднімаються протестними групами, більше акцентуються ідеологічні та політичні проблеми. Імовірно передвиборча активізація політичних партій та процес волевиявлення в принципі змінює розподіл ресурсів у сфері громадської активності, що й призводить до зменшення вуличних акцій протестів у цей період. Цим (а також призначенням Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України) можна пояснити і подальший сплеск вуличної протестної активності в березні після закінчення передвиборчої кампанії. Адже в обіцянки можна вірити, але реальні проблеми від цього нікуди не зникають.

(more…)

Денис ГОРБАЧ

«Общественное мнение» напрочь забыло о Греции с её проблемами в январе прошлого года, когда СМИ переключились с поднадоевшей темы тамошних бунтов на войну в Газе, а потом и на другие раздражители. Сегодня об этой стране заговорили снова. Общий смысл новостей и «аналитики» в буржуазной прессе следующий: правительства Греции и ряда других южноевропейских стран (Португалии, Испании, Италии) занимались безответственным популизмом, вели «социалистическую» политику и жили не по средствам, при общем отсталом уровне экономики. Ленивое местное население, оболваненное левыми идеями, катается как сыр в масле, паразитирует и воспринимает свои «излишества» (относительно развитую систему здравоохранения, образования, социального обеспечения) как должное, не собираясь от них отказываться. Но государства наодалживали огромные суммы денег и теперь просто обязаны урезать социальные расходы, снизить зарплаты и провести прочие «непопулярные реформы», а протесты подавить ради блага самих же протестующих. На самом деле картина выглядит немного иначе.

(more…)

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

11 березня 2010

8 березня весь світ відзначав день боротьби за права жінок. Не стала винятком і Україна, де цей день є визнаним державним святом. Однак, Україні, на відміну від багатьох країн, відзначати, власне, нічого. У нашій державі, на жаль, ситуація як з правами жінок, так і з боротьбою за ці права, залишає бажати кращого.

За даними моніторингу протестної активності, який проводить Центр дослідження суспільства, з жовтня 2009 року в Україні відбулося п’ять вуличних акцій, які піднімали питання, насамперед, прав жінок. Три з них були організовані ініціативою Femen. У жовтні 2009 року на Майдані Незалежності в Києві активістки виступали проти секс-туризму. У листопаді під Міністерством освіти і науки України вони намагалися привернути увагу чиновників до проблеми сексуальних домагань у вищих навчальних закладах. А в грудні Femen знову підняли питання сексуальної експлуатації жінок, однак уже в контексті організації «Євро-2012». Акції цієї ініціативи піднімають важливі соціальні проблеми й викликають певний резонанс в засобах масової інформації, насамперед, через формат, за яким часто губиться головний меседж. Більш того, еротична «родзинка» акцій Femen втрачає сенсаційну привабливість через багаторазове повторення. Те, що Femen не бажають шукати нових методів привернення уваги до проблемних питань, може незабаром перетворити їх активність на «протест заради протесту» або ритуал, за яким буде втрачатися суть.

(more…)

Вадим ГУДИМА

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації. 2006 рік може бути прикладом такого протестного руху: без очевидного зв’язку один з одним, протести пройшли в Чилі, Греції, Німеччині, Франції, Італії, Ізраїлі та інших місцях. При цьому проблеми майже скрізь однакові: зростання плати за освіту, згортання університетської демократії замість її розбудови, хронічне недофінансування системи освіти. 2008-го року німецькі студенти з перемінним успіхом боролися проти введення плати за освіту.

Я б хотів торкнутись теми цьогорічних студентських протестів. Чи можна назвати їх революцією, чи революційними — вирішувати, мабуть, самим їхнім учасникам. Як багато хто знає, наразі окремі студентські виступи перетворились на доволі потужний рух у багатьох регіонах Європи та США, з найбільшою активністю у Хорватії, Греції, Австрії, Німеччині, штаті Каліфорнія, у дещо меншому масштабі у Великій Британії, Італії, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Франції, Македонії, Польщі, штатах східного узбережжя США. Ті чи інші заходи проти економізації освіти та студентської солідарності в листопаді-грудні 2009 проходили в більшості країн Західної Європи. У Німеччині студентські протести відбуваються поряд з доволі потужним рухом школярів та ліцеїстів, у Франції цей рух супроводжується страйком викладачів проти реформ Саркозі. Важливою характеристикою цьогорічних протестів є доволі високий рівень комунікації між різними центрами протестної активності, схожість їх вимог та подекуди методів. Характерно, що країни Другого, чи то пак, Третього світів, включно з нами, у цей рух практично не залучені, обмежуючись лише поодинокими виявами солідарності.

Можна сказати, що це перший потужний міжнародний рух, що вийшов за межі стандартних «протестних» тем — альтерглобалістської, екологічної та антивоєнної. Водночас, він також має багато особливих аспектів, відмінних від стандартних «протестів».

(more…)

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Дайджест №3, 3 березня 2010

У лютому 2010 року загалом по Україні було зафіксовано 135 акцій протесту (з урахуванням багатоденних акцій протесту). Незважаючи на другий тур чергових виборів президента України, у цьому місяці відбулося на цілих 30% менше протестних подій, ніж у попередньому. Лютий 2010 року можна назвати найменш активним протестним місяцем за весь період моніторингу (з жовтня 2009 року), навіть беручи до уваги те, що це найкоротший місяць у році.

Однак, незважаючи на такі значні зміни в протестній активності на території України в лютому 2010 року, деякі факти залишаються незмінними. Як і за попередні місяці моніторингу, близько 10% акцій протесту супроводжується пошкодженням майна. Сюди відносяться як сплановані акти (вандалізм, підпали, саботаж, напади), так і пошкодження майна в результаті сутичок між опонентами.

Діаграма 3.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 28 лютого 2010 року).

(more…)

Тамара ЗЛОБІНА

Україна очима актуальних художників

У лютому в Києві  триває кілька виставок, які так  чи інакше торкаються теми Батьківщини  – чи то засобами критичного реалізму, чи через ліричний живопис. У час запеклих боїв за владу митці стороняться політичних висловлювань, що досить показово – на відміну від попередніх, ці президентські вибори художня спільнота наче не помітила. Нагадаймо, у буремні місяці 2004 сформувалась група Р.Е.П., яка вже у 2005-2006 провела серію публічних акцій, спрямованих на гостру критику організації політичного життя в країні. Партійні лідери ставали героями робіт Стаса Волязловського, Іллі Чічкана, Олександра Ройтбурда. На початку нового десятиліття художники демонструють інший настрій – їх цікавлять не конкретні особистості чи політика як така, а різні аспекти громадського співжиття. Від часткового до загального: об’єктом вивчення стає земля та люди, які її населяють, а популярним жанром – пейзаж. Митці оперують темами, близькими до повсякдення, таким чином створюють простір для осмислення глядачами власної ролі у соціальних процесах.

Леся Хоменко “Wonderland”, куратори Катерина Тейлор та Володимир Кадигроб, Український дім, до 25 лютого;

Олександр Бабак “Зима 2009-2010″, галерея Карась, до 9 березня;

“Генофонд – проекти молодих авторів”, Володимир Стецькович, Садан, арт-центр “Я Галерея” на Хорива, до 9 березня;

Сергій Братков “Україна”, ПАЦ, до 21 березня;

“Імпресіонізм і Україна”, куратор Ольга Жбанкова, Національний художній музей, до 11 квітня. (more…)

Оксана ДУТЧАК

Коли мене запитують чи я феміністка, я відповідаю дуже обережно. При чому відповідь варіюється від ствердної до заперечної – в залежності від моєї оцінки того, хто запитує.

Переважна більшість наших співгромадян, чуючи про фемінізм, подумки чи вголос висловлює своє здивування (у кращому разі) і починає сприймати співрозмовника через деякий бар’єр (ярлик малоадекватності). Причина для цього досить проста – фемінізм у нас сприймається як набір певних маргіналізованих радикальних стереотипів (екстремізм, войовничість, чи навіть автоматичне зачислення до лесбійок). Шукаючи пояснень цьому можна скільки завгодно посилатися на розумовий розвиток, менталітет, традиційне мислення, патріархальні цінності і т.д., безперечно не обходиться і без цього. Але, на мою думку, одна із основних причин такого стану речей є сам феміністичний дискурс в Україні, який носить дуже-дуже специфічний характер.

(more…)

«Citius, Altius, Fortius!».

У многих, как я заметил, волна протестов против Олимпиады в Ванкувере вызывает некоторое недоумение. «Зачем они это делают?» – многие задаются таким вопросом. Олимпиада, вроде бы, не тусовка лидеров государств, не бизнес-форум.

Одни с ностальгией вспоминают улетающего мишку Олимпиады 80, другие завидуют возможности канадцев наблюдать живьем за ходом игр, третьи – открывшимся возможностям заработать на Олимпиаде. Тем не менее, нынешняя Олимпиада в Ванкувере, вероятно, войдет в историю как «провальный проект». Не в последнюю очередь – благодаря массовым протестам местных жителей.

На меры безопасности выделено больше миллиарда долларов (из 6 потраченных на игры). Задействованы 16500 полицейских плюс подразделения армии, а сдержать протесты все труднее. Пока полиция разгоняет одну толпу, возникает стихийный бунт в другом районе. Автобусы со спортсменами попадают под обстрел камнями, а зрителей с олимпийской символикой периодически атакуют протестующие. Если в конце 2009-го года половина жителей Британской Колумбии отрицательно относились к Олимпиаде, то с началом игр количество недовольных резко увеличилось до 70%.

И причин тому достаточно предостаточно.

(more…)