Commons/Спільне

Володимир АРТЮХ

Зауважу, що у назві виставки та її концепції я не шукатиму особливого потенціалу чи новизни, а тим більше цікавого кута зору на представлені роботи. Можна здогадатись, що таке кітчеве формулювання було підведене заднім числом під зібрання хрестоматійних робіт художників, на чолі з розрекламованим Джефом Кунсом. Концентрація якісних робіт на квадратний метр занадто велика, щоб говорити про виставку у цілому, тим часом, як розмова про кожну роботу чи художника окремо означала б переписування розділу з підручника сучасного мистецтва останніх трьох десятиліть (на рештках якого лежить, періодично еякулюючи, скульптура молодого Яна Фабра у його інсталяції «Фонтан життя»).

Тому  ми зупинимося на окремих темах, у полі яких можуть сприйматися певні  роботи. Сам геній цього місця змушує говорити про комодифікацію твору мистецтва, тим більше, що хедлайнером цього заходу є її співець Джефф Кунс. Про його одинадцять робіт організатори заявляють як про «кістяк виставки». Колишній брокер з Волл-Стріт, Джеф Кунс виробляє нудотно солодкаві об’єкти, здебільшого збільшені металеві копії банальних товарів, демонстративно заперечуючи критичну дистанцію до цих товарів (що відрізняє його від поп-арту). Проте збільшені й виконані в нержавіючій сталі, вони продаються за суми порядку мільйонів, а то й десятків мільйонів доларів (кажуть, «Висяче серце» купили від імені Пінчука у 2007 році за $21 млн. + $2,6 млн. премії посереднику – на той час рекорд для твору живого митця, проданого з аукціону; представлений на виставці «Синій діамант» – $11,8 млн.). В даному разі такому збільшеному, піднесеному рекламою та мистецьким ринком товару,  організатори виставки приписують еротичні властивості, а також магічні властивості доступу до трансцендентного. Предметність і комерційність підкреслюється незграбним винятком перформенса, який заборонено знімати. (more…)

Дмитрий КРАЛЕЧКИН

“Дубаи во мне” Христиана фон Борриса – это фильм о самом инновационном городе планеты, о том будущем, которое осуществляется уже сейчас. И это будущее не имеет ничего общего с инспирированными советской фантастикой “наукоградами” или древними “городами Солнца”. Реальность будущего выглядит совершенно иначе и, в то же время, тривиальнее некуда.

Дубаи – это буквально проект построения сверх-технологичного города в условиях, которые максимально противятся городской организации пространства. Он построен так, словно бы его уже строили на Марсе – собственно, строить города на Луне и на Марсе можно будет только по такой же методе, а вовсе не в рамках мифического “международного сотрудничества”. В Дубаи такое сотрудничество тоже налицо, но носит совершенно иной характер.

Дубаи является весьма условным городом, скорее это манифестация “творческой активности” капитала, осуществляемой государством ОАЭ, то есть правящей семьей и лично шейхом. Это буквальная реализация идеи распада, разведения “пустыни реального” и “воображаемого”: поддерживаемое государственным капиталом воображаемое выстроено именно в пространстве полного запустения, и именно потому производит столь мощный эффект. Главное условие построения ультрасовременного города – это сосредоточение политической и финансовой власти в руках вполне просвещенной, но авторитарной власти. Более того, условием является неразличение бизнес-процессов, публичных процессов и политических. Дубаи является чистой манифестацией мощи капитала – потому здесь все должно быть самое дорогое и самое современное. В перспективе истощения запасов нефти ОАЭ Дубаи должны, соответственно, стать сверхсовременным финансовым центром, то есть со временем, как предполагает шейх, нефтяной капитал должен мутировать в финансовый, поэтому Дубаи выступает одновременно в качестве мутагена и того, что образуется в результате мутации.

(more…)

Юрій ГРИЦИНА

Вступ Львова у неоліберальну епоху міського врядування можна безпосередньо пов’язати з підготовкою до Євро-2012, хоча це лише привід. «Це найбільший політичний та соціальний проект за 18 років незалежності України» – говорить Васюник (віце-прем’єр-міністр України в уряді Тимошенко) про Євро-2012, артикулюючи основну ідею для розвитку Львова у наступні кілька років.

Неолібералізм — відносно нова економічна модель, «м’який капіталізм», в основі якого лежить ідея про вивільнення індивідуальних підприємницьких свобод у рамках, встановлених міжнародними інституціями. Вільні ринки і вільна торгівля у поєднанні з сильним законодавством повинні створювати конкурентоспроможну економіку. Неолібералізм заохочує більшу продуктивність, індивідуальні чи корпоративні ініціативи та інновації. Не довіряючи здатності демократичної держави проводити ефективну економічну політику, неоліберали перекладають управління на експертів та еліти. Відбувається дерегуляція всіх галузей життя, з метою подальшого структурного регулювання — приватизації, скорочення соціальних виплат, збільшення гнучкості законів ринку праці. Всі людські дії переводяться у економічну площину, чим досягається руйнування соціальних солідарностей і колективних структур. Культивується своєрідний соціальний дарвінізм (виживання більш продуктивного, креативного та гнучкого), результатом якого стає війна всіх проти всіх. Не встиг — лишився за бортом. І неолібералізм переконує нас у тому, що той/та хто не встиг сам у цьому винен. (more…)

Олексій РАДИНСЬКИЙ і Тамара ЗЛОБІНА розмірковують про сучасне мистецтво в Україні, його формат, форми і самоназви.

Олексій РАДИНСЬКИЙ: Що таке «контемпораріарт», словосполучення, що домінує в українському дискурсі про сучасне мистецтво, як побутовому, так і (квазі)професійному? Як це словосполучення співвідноситься з поняттям «сучасне мистецтво» і чи співвідносяться вони взагалі?

Тамара ЗЛОБІНА: Уже не перший раз, пишучи статті для закордонної аудиторії, пояснюю у примітках, що таке “актуальне мистецтво”. Ukrainian contemporary art, or actual art, as it is called here because of… Because of what, справді?
(more…)

У першому випуску журналу соціальної критики «Спільне» ми опублікували переклад уривків книжки «Політика покарання» американського неомарксистського соціолога Еріка Оліна Райта, розробника відомої концепції «суперечливих класових позицій» у структурі сучасних капіталістичних суспільств, та попросили автора прокоментувати зміни в системі ув’язнення і покарання, що сталися з часу публікації книжки, а також відповісти на інші питання про криміналізацію соціальних проблем неоліберальною державою та роль соціолога у протидії цим процесам. Пропонуємо читачам Commons/Спільне ексклюзивне інтерв’ю з Еріком Оліном Райтом.

Наразі більшість українських студентів вступає на факультети соціології, аби згодом влаштувати своє життя у галузі маркетингових досліджень та комерційної соціології. А ось Ваше прізвище часто згадують в зв’язку з поняттям «критична соціологія». Розкажіть, чому саме цей науковий аспект став для вас актуальним? Якою ви вбачаєте роль соціолога сьогодні?

Для соціолога не існує якоїсь особливої «ролі», як і для інтелектуала взагалі. Питання варто поставити по-іншому: чи можуть соціологи відігравати важливу роль у справі критики суспільства? Відповідь на це запитання доволі проста, звичайно, що «так». Якщо ви вважаєте, що соціальні інституції впливають на добробут людей, або ж вірите, що наявні інституції шкодять людським життям, тоді важлива роль соціолога полягає в нещадній критиці таких інституцій. Однак, така критика не повинна розглядатись як езотерична, дискусійна та периферійна практика. Наприклад, ніхто не каже, що діяльність вченого-біолога, котрий вивчає захворювання з метою знаходження ліків, це щось особливе. Причиною дослідження природи всіляких хвороб є те, що вони підривають людське здоров’я, і саме тому ми прагнемо зрозуміти причини, котрі їх викликають, а також знайти можливість їх знешкодження. Критичний соціолог робить щось подібне стосовно соціальних інституцій, котрі шкодять суспільству.

(more…)

М. ИНСАРОВ, Ф. САНЧЕНЯ

Вдохновение есть голос класса, звучащий через всю сферу подсознания. Голос класса, звучащий в индивидууме.

В.Ф. Переверзев

Валериан Фёдорович Переверзев писал свою первую большую работу «Творчество Достоевского» в ссылке, что было естественно и нормально для русского революционера. Из неволи очень многое видится чётче и резче – материалистичнее. И вот, впервые в истории русской литературы был проведён анализ культового (по тогдашним, да и по нынешним меркам) писателя с последовательным применением историко-материалистических методов. При этом исследователю удалось сохранить в научном, в общем-то, тексте живость речи и увлекательность изложения. Через 27 лет после этой знаменитой публикации Переверзев стал узником теперь уже лагерей нового эксплуататорского государства. Сталинские подлизы победно улюлюкали, предвкушая расправу: «Разгром переверзевщины явился выражением общего победоносного хода строительства социализма, в процессе к-рого пролетариат под руководством ленинской партии разоблачает и разбивает последние крепости сопротивляющегося классового врага и его меньшевистской агентуры. («Литературная энциклопедия», Т.8.) Последовательность в классовой позиции была оценена по достоинству – революционер оставался опасным.

Что нам сейчас Достоевский? Читан-перечитан. И пик его истерической популярности в 90-е годы миновал. Идеи Достоевского – ничтожнейшая часть его словесного творчества, хотя его персонажи и предстают частенько «людьми идей». Его «философия» для нас не имеет решительно никакого значения, и представляет разве что предмет исторического любопытства. В. Ф. Переверзев так и оценивает философско-политические потуги писателя: «выбросить, как хлам».

Что увидел (и сумел въяве показать) ценного в Достоевском В.Ф. Переверзев? Многостороннее изображение человека, занимающего в обществе «противоречивую классовую позицию» (Э. О. Райт) – характер «двойника». «Двойник» – то есть, двоящаяся личность – главный характерный материал, с которым работает Достоевский как художник. В излюбленном персонаже Достоевского постоянный разрыв между садизмом и мазохизмом, разумом и волей, самоуничижением и манией величия… Причём сами двойники же и лелеют свои надрывы как нечто сладостное, подлинно человеческое. Вот примерный эскиз к портрету этого – такого богатого внутренними надрывами и противоречиями – «бедного человека»:

(more…)

Александр БИКБОВ

О революции личности

Чаще всего революция определяется как момент эмансипации, создающей возможности или реализующей возможности, которые ранее реализовать было нельзя. Происходит это с шумом, криком, потрясениями: нельзя не заметить этого процесса. Таковы, в частности, революционные события «1968-х годов» во Франции, которые сделали возможными легальные аборты, критическую и социально ориентированную прессу, систему неправительственных организаций, социальные центры и жизнь в коммунах, новые образовательные структуры и властные институции, мини-юбки, свободный секс. В свою очередь, «оранжевая революция» в Украине, если я сделал правильные выводы из дискуссий с киевскими коллегами, показала, что за политику здесь больше не убивают. Машина насилия была остановлена, стало возможно заниматься политикой как формой ненасильственной активности, относительно безопасной игры. Это видимые следствия «громких» революций. Но еще чаще не менее значительные перемены в обществе являются результатом целого ряда тихих и незаметных сдвигов, которые происходят без шума и потрясений и мало похожи на «настоящую» революцию. Можно сказать, что «громкие» революции – результат «тихой» работы истории, в ходе которой формируются новые смыслы, исчезают и появляются институции, меняются микроструктуры власти. Потом может случиться «громкая» революция, но ее может и не произойти – а общество уже изменилось.

(more…)

Майк ГЕЙНЗ

Протягом останніх 30 років – якраз тоді, коли нам казали, що класовий аналіз помер – щось дивне траплялося у медичній науці. Ціле покоління епідеміологів, що досліджували закономірності смерті та захворювань, стали перейматися соціальною нерівністю. Журнали на кшталт Lancet та British Medical Journal надрукували тексти з оглядом останніх досліджень про найбазовіші нерівності та соціальні структури. Червоною ниткою проходило бажання описати зв’язок між нерівністю та здоров’ям: продемонструвати, що люди вищого соціального становища мають кращий стан здоров’я, ніж ті, хто займає нижчі соціальні позиції.

Вийдіть із приймальні будь-якого лікаря і ви побачите людей, яких у лікарню привели соціальні нерівності. Їхні захворювання, серйозні та легкі, фізичні та психічні, є маркерами їхньої позиції в суспільстві. Коли справа стосується хвороб, чим менше, тим завжди більше – чим нижчий ваш статус, тим імовірніше ви матимете проблеми зі здоров’ям. Звідси один крок до застосування класу як пояснювальної категорії—ваша класова позиція визначає ваш кращий чи гірший стан здоров’я, а також те, наскільки довгим (чи коротким) буде ваше життя. Від цього залишається зробити один зовсім маленький крок (який зі зрозумілих причин не схильні робити дослідники з істеблішменту) до твердження, що оскільки капіталізм є коренем класового суспільства, саме капіталізм робить вас більше або менше хворим. Якщо проблеми зі здоров’ям є продуктом організації суспільства, і якщо ми дійсно бажаємо їх досліджувати, то мусимо сконцентруватися на соціальних умовах і суспільній організації, які породжують ці проблеми. Як пише про це сер Майкл Мармот, провідний великобританський епідеміолог, «нерівностей у стані здоров’я як між країнами, так і всередині країн можна уникнути» [1].
(more…)

Рэндалл КОЛЛИНЗ, университет Пенсильвании

Пленарный доклад к столетию Sociological Review Conference, Биллесли Мэнор, Великобритания, июнь 2009

Нынешний мировой экономический кризис должен напомнить нам о Марксе. Однако это лишь интеллектуальный призыв, а не воззвание к очередной мобилизации старых партийных организаций. Марксизм как политическая деятельность пережил свои взлеты и падения, и я не предлагаю вернуться к эпохе идеологических баталий и фракционных сражений, – напротив, я буду говорить о марксизме не как о практике, а как об интеллектуальном инструментарии, который нам, социологам, сейчас чрезвычайно необходим.

Я не претендую на чистоту или аутентичность своего понимания Маркса. Если в сегодняшней социологии и есть какие-либо убеждения, то это убежденность в том, что для исследования выбранных нами аспектов мирового целого требуются множественность процессов, множественность причин и множественность парадигм. В некотором важном смысле над Марксом в социологии взял верх Вебер, так что теперь все мы говорим о взаимопроникновении класса, политики, культуры, а также гендера. Тем не менее существуют такие моменты, когда в проблемном поле оказывается ключевой аспект долговременных структурных изменений, в первую очередь проблема структурного кризиса. Вопреки пресловутым полидисциплинарности (multi-disciplinarity) и торжеству интеллектуального плюрализма, именно здесь тот случай, когда мне представляется, что в объяснении механизмов кризиса и направления особо длительного (very long-term) структурного изменения одна теоретическая линия оказывается гораздо предпочтительнее (head and shoulders) других. Теория, которую я намерен предпочесть всем прочим, – это, если можно так выразиться, «обнаженная» версия марксизма, та фундаментальная догадка, которую сформулировали Маркс и Энгельс уже в 1840-х годах. Речь идет о ключевом механизме, который я буду называть технологическим замещением.

(more…)

Майк ДЭВИС

Голос за кадром: «Пока самолёт идет на посадку, ваш взгляд прикован к окну. Сцена внизу поражает: 24 квадратных мили архипелага кораллового цвета в форме почти собранного паззла, изображающего карту мира. В зелёном мелководье между континентами ясно различимы контуры пирамид Гизы и римского Колизея.

На некотором расстоянии находятся три другие крупные островные группы, образующие пальмы внутри полумесяцев — они застроены домами отдыха, парками развлечений и тысячами вилл, стоящих на сваях над водой. «Пальмы» связаны насыпными дорогами с береговой линией, по образцу Майами усеянной мега-отелями, жилыми высотками и яхтенными пристанями.

Когда самолет делает медленный вираж по направлению к пустынному материку, у вас захватывает дух от ещё более поразительного зрелища. Из хромированного леса небоскрёбов (около десятка из них выше 1000 футов) взмывает новая Вавилонская башня. Размер невероятно высокого здания составляет полмили: это равно двум небоскрёбам Эмпайр-стэйт-билдинг, поставленным друг на друга.

(more…)