Commons/Спільне

Лилия ЗАКИРОВА, Андраник МИГРАНЯН, Николай ПАХОМОВ

Масштаб проблем пенитенциарной системы США таков, что пока у властей не получается их решить даже под давлением мощного американского правозащитного сообщества.

Сегодня США с более 2,3 млн заключенных возглавляют список стран по количеству людей, находящихся в местах лишения свободы. Это четверть всех отбывающих наказание в мире. Цифра 754 заключенных на 100 тыс. человек делает США мировым лидером и по соотношению количества заключенных к общему количеству населения. Если к числу заключенных добавить американцев, на которых распространяются процедуры условного и условно-досрочногоосвобождения, то получится, что 7,3 млн человек так или иначе охвачены системой наказаний — 3,2% населения страны.

Все эти данные свидетельствуют о сложностях, с которыми сталкивается сегодня американское общество. Само функционирование пенитенциарной системы таких масштабов порождает множество социальных, правозащитных, экономических, межрасовых и, в результате, политических проблем.

Главная причина перенаселенности американских тюрем — строгость законов, согласно которым незначительные правонарушения и нетяжкие преступления караются тюремными сроками. Перенаселенность ведет к росту затрат на тюрьмы в федеральном и местных бюджетах. Когда эти затраты пытаются сократить, часто нарушаются права заключенных. Кроме того, растет количество так называемых частных тюрем, в деятельности которых тоже отмечено множество нарушений. Попадая в тюрьму в молодом возрасте, отбывшие наказание в подавляющем большинстве случаев совершают правонарушения повторно и снова направляются в исправительные учреждения.

(more…)

Александр ТАРАСОВ

Соблазн контролировать сознание подданных путем провозглашения инакомыслящих “сумасшедшими” с последующим воздействием на них как на “сумасшедших” присутствовал у властей с давних пор. В древних обществах атеистов считали психами. Это даже в Библии отражено: “И сказал безумец в сердце своем: нет бога!”.

В христианских странах такой способ контроля над умами, как помещение инакомыслящих в дома умалишенных, долгое время был все-таки малораспространен. Наоборот, сплошь и рядом самых настоящих душевнобольных, страдавших галлюцинациями, передавали в руки инквизиции за “сношения с дьяволом”.

Ситуация изменилась в 30-е годы XIX века. Первый пример показала Россия и лично император Николай I. Это был знаменитый пример: официальное провозглашение П.Я. Чаадаева “сумасшедшим” за публикацию “Философического письма” – с запретом писать и выезжать из дома и помещением под надзор полицейского врача (алкоголика из ближайшей части, ежедневно изводившего Чаадаева своими пьяными придирками). Способ себя оправдал: последователей у Чаадаева не было. Несколькими годами позже к России присоединилась Америка: в северных штатах отдельных молодых людей из “приличных семей” стали отправлять в сумасшедшие дома за приверженность социалистическим (фурьеристским и сен-симонистским) взглядам, а в южных – за пропаганду аболиционизма. Уже в 40-е к списку добавилась Франция – власти экспериментировали с методами подавления сен-симонизма: одних – в тюрьму, других – в дурдом. Тюрьма, впрочем, была куда более распространенным наказанием. К тому же и врачи, как с неудовольствием обнаружили власти, нередко оказывались политическими единомышленниками репрессированных.

(more…)

Олексій ВЄДРОВ

Рецензія на книгу: Фолькер Айк (ред). Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки (Volker Eick, Jens Sambale, Eric Töpfer. Hg. 2007. Kontrollierte Urbanität: Zur Neoliberalisierung städtischer Sicherheitspolitik. — Bielefeld: transcript. — 398 S.)

Кому з нас не доводилось почуватися ніяково під пильними поглядами, коли заходиш у двір будинку, в якому не живеш і не працюєш? Ще неприємнішим це почуття стає, коли тебе прямо запитують, що ти тут забув. Були повідомлення і про обнесені парканом дитячі майданчики в Києві «тільки для своїх».

Кому з нас приємно перед входом, скажімо, на великий концерт, мати близький тілесний контакт із працівниками приватних охоронних фірм або бути виведеною чи виведеним звідти за «занадто активну поведінку»?

Хто з нас не бачив — в кращому разі зі співчуттям, в гіршому разі з полегшенням — як міліціонери забирають бездомного або просять неохайну людину показати документи з неодмінним питанням, мовляв, що ти тут робиш без місцевої прописки?

Ми звикли списувати такі явища на «відсталість» України та «бидлуватість» тутешнього народу, який, звичайно, заслуговує на таку владу, таку міліцію й таке ставлення до нього. У цивілізованому світі все, звичайно, інакше. Ось тільки мешканці самого «цивілізованого світу» про це не знають. У збірці «Контрольоване місто: До неолібералізації міської політики безпеки» науковці з Канади, США, Великої Британії та Німеччини на матеріалі переважно «своїх» країн, аналізують феномени, пов’язані зі зростанням контролю над міським простором за неоліберальної доби [1].

(more…)

Джонатан ЧЕЙТ

І

Нинішня епоха правління демократів спровокувала потужну реакцію з боку правих, яка охоплює цілий спектр відповідей – від прозаїчних (традиційне засудження великих витрат та заборгованості) до надмірних (страх перед соціалізмом) і навіть відверто безглуздих (віра в те, що демократи планують винищити людей похилого віку). В межах цієї какофонії обурень та фрустрованостей вирізнилося ще одне побоювання, яке є реальною ідеєю, а не лише гаслом чи непорозумінням фактичного стану справ. Ця ідея полягає в тому, що населення США ділиться на два класи: дуже працьовиту і продуктивну еліту та маси нероб, що за допомогою податків та соціальних програм паразитують на працьовитості вищого класу.

Для правих цей світогляд та імплікована ним мораль є універсальними. Звернімося до  взірців їхньої риторики. Минулої весни у своїй авторській колонці президент Американського інституту підприємництва (American Enterprise Institute) Артур Брукс закликав консерваторів розпочати «культурну війну» за капіталізм. «Соціал-демократи прагнуть організувати суспільство в такий спосіб, за якого більшість буде охоплена мережею допомоги «спільної економіки», – стверджує він. – Поборники вільного підприємництва … мають ствердити, що конфіскація ще більшої частки прибутків у меншості лише через те, що уряд здатний на це, становить моральну проблему». Адресатів своїх закликів Брукс визначає таким чином: «Люди, які робили важливі речі правильно, і які тепер змушені спостерігати, як політики винагороджують тих людей, які обходилися з важливими речами неправильно». Сенатор Джим МакМінт вторує йому, нарікаючи з приводу «двох Америк, але не тих, про які вів мову Джон Едвардс. Йдеться не про заможних та незаможних, а про тих, хто платить уряду, та тих, хто отримує від уряду». (more…)

У першому випуску журналу соціальної критики «Спільне» ми опублікували переклад уривків книжки «Політика покарання» американського неомарксистського соціолога Еріка Оліна Райта, розробника відомої концепції «суперечливих класових позицій» у структурі сучасних капіталістичних суспільств, та попросили автора прокоментувати зміни в системі ув’язнення і покарання, що сталися з часу публікації книжки, а також відповісти на інші питання про криміналізацію соціальних проблем неоліберальною державою та роль соціолога у протидії цим процесам. Пропонуємо читачам Commons/Спільне ексклюзивне інтерв’ю з Еріком Оліном Райтом.

Наразі більшість українських студентів вступає на факультети соціології, аби згодом влаштувати своє життя у галузі маркетингових досліджень та комерційної соціології. А ось Ваше прізвище часто згадують в зв’язку з поняттям «критична соціологія». Розкажіть, чому саме цей науковий аспект став для вас актуальним? Якою ви вбачаєте роль соціолога сьогодні?

Для соціолога не існує якоїсь особливої «ролі», як і для інтелектуала взагалі. Питання варто поставити по-іншому: чи можуть соціологи відігравати важливу роль у справі критики суспільства? Відповідь на це запитання доволі проста, звичайно, що «так». Якщо ви вважаєте, що соціальні інституції впливають на добробут людей, або ж вірите, що наявні інституції шкодять людським життям, тоді важлива роль соціолога полягає в нещадній критиці таких інституцій. Однак, така критика не повинна розглядатись як езотерична, дискусійна та периферійна практика. Наприклад, ніхто не каже, що діяльність вченого-біолога, котрий вивчає захворювання з метою знаходження ліків, це щось особливе. Причиною дослідження природи всіляких хвороб є те, що вони підривають людське здоров’я, і саме тому ми прагнемо зрозуміти причини, котрі їх викликають, а також знайти можливість їх знешкодження. Критичний соціолог робить щось подібне стосовно соціальних інституцій, котрі шкодять суспільству.

(more…)

Александр МАРКОВ

Философ Дэниел Деннетт (Daniel Dennett) и социолог Линда Ласкола (Linda LaScola) опубликовали результаты пилотного исследования малоизвестного и с трудом поддающегося изучению социально-культурного явления — атеизма среди действующих священнослужителей. Подробные анонимные интервью с представителями пяти протестантских церквей проливают свет на причины, заставляющие священников-атеистов продолжать служение Богу, в которого они больше не верят.

Ни для кого не секрет, что в США среди бывших священнослужителей немало атеистов. Многие из них не скрывают своих взглядов и даже ведут активную общественную работу — в частности, помогают пройти психологическую реабилитацию другим бывшим священникам, утратившим веру в Бога. Авторы обсуждаемой статьи справедливо рассудили, что многие священники в отставке, вероятно, сначала утратили веру и лишь после этого перестали работать священниками. Следовательно, должны существовать и действующие священники-атеисты. Людям, попавшим в такое щекотливое положение, совсем не просто вдруг сменить работу и образ жизни, разорвать сложившиеся социальные связи и оказаться вне сообщества, которое они привыкли считать «своим». Но как найти таких священников, ведь они, конечно, тщательно скрывают свои истинные взгляды? Как уговорить их дать интервью исследователям?

(more…)

Дмитрий КОЛЕСНИК

Консерватор – государственный деятель,
влюбленный в существующие непорядки,
в отличие от либерала,
стремящегося заменить их непорядками иного рода.
Амброз Бирс

Отборная английская ругань, истерика, психоз, камеры фиксируют истошные крики ненависти – репортеры CNN снимают разъяренную толпу под конфедератскими флагами участников tea party. Средний класс во всей красе. Еще недавно никто не мог представить себе, что борьба «южан» против реформы здравоохранения зайдет так далеко.

Простреленные стекла автомобилей, выбитые окна в офисах демократов южных штатов – реформа здравоохранения превратилась из «чаепития» в «битву за страну».

Раскол в обществе, отмечают американские аналитики, идет сразу в нескольких плоскостях: географическо-историческое разделение «северян» и «южан» плюс расовое, социальное и классовое разделение.

Если участники tea party – преимущественно из среднего класса, их противники – «верхушка» и «низы» общества. Сара Пэйлин, допустим, заявляет о «клещах, готовых раздавить «настоящую Америку»» и продолжающейся «вялотекущей гражданской войне».

(more…)

master-genie

На теренах колишнього СРСР досі не вщухають суперечки щодо окремих дій більшовиків 90-літньої давнини. Ліберальні діячі регулярно нагадують своїм лівим опонентам, зокрема, про обмеження низки ліберальних прав і свобод для окремих категорій громадян, здійснене більшовиками під час Громадянської війни. Найчастіше в цьому контексті згадується “Філософський пароплав”, на якому було вислано з Радянської Росії “цвіт національної інтелігенції”. Цей аргумент використовується досі, незважаючи на те, що сьогодні кожен охочий може ознайомитися з творчим спадком пасажирів того судна і самостійно оцінити вагомість їх внеску до скарбниці світової культури. Не береться до уваги й те, що “Філософський пароплав” відправляли представники конкретної політичної сили, тоді як відповідати за їх дії нерідко змушують “неавторитарних лівих”, з чиїми ідейними попередниками в ті роки більшовистський уряд розправлявся значно жорстокішими методами.

Між тим, історія знає й інший пароплав. Його відправляв приблизно в той же час ліберально-демократичний уряд США – країни, де з тих пір формально не змінилась ані конституція, ані базові ідейні засади. Йдеться про пароплав Buford, на борту якого в 1919 році зі Сполучених Штатів вислали “небажаних осіб” – анархістів, соціалістів, пацифістів і робітничих активістів.

(more…)

Вадим ГУДИМА

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації. 2006 рік може бути прикладом такого протестного руху: без очевидного зв’язку один з одним, протести пройшли в Чилі, Греції, Німеччині, Франції, Італії, Ізраїлі та інших місцях. При цьому проблеми майже скрізь однакові: зростання плати за освіту, згортання університетської демократії замість її розбудови, хронічне недофінансування системи освіти. 2008-го року німецькі студенти з перемінним успіхом боролися проти введення плати за освіту.

Я б хотів торкнутись теми цьогорічних студентських протестів. Чи можна назвати їх революцією, чи революційними — вирішувати, мабуть, самим їхнім учасникам. Як багато хто знає, наразі окремі студентські виступи перетворились на доволі потужний рух у багатьох регіонах Європи та США, з найбільшою активністю у Хорватії, Греції, Австрії, Німеччині, штаті Каліфорнія, у дещо меншому масштабі у Великій Британії, Італії, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Франції, Македонії, Польщі, штатах східного узбережжя США. Ті чи інші заходи проти економізації освіти та студентської солідарності в листопаді-грудні 2009 проходили в більшості країн Західної Європи. У Німеччині студентські протести відбуваються поряд з доволі потужним рухом школярів та ліцеїстів, у Франції цей рух супроводжується страйком викладачів проти реформ Саркозі. Важливою характеристикою цьогорічних протестів є доволі високий рівень комунікації між різними центрами протестної активності, схожість їх вимог та подекуди методів. Характерно, що країни Другого, чи то пак, Третього світів, включно з нами, у цей рух практично не залучені, обмежуючись лише поодинокими виявами солідарності.

Можна сказати, що це перший потужний міжнародний рух, що вийшов за межі стандартних «протестних» тем — альтерглобалістської, екологічної та антивоєнної. Водночас, він також має багато особливих аспектів, відмінних від стандартних «протестів».

(more…)

Мет ТАЙБІ

Президент набрав у свою економічну команду людей з Уолл-cтріт, головним прагненням яких є перетворити порятунок банків на постійну роздачу грошей

Доленосної осені 2008 року, коли світова економіка падала вниз, Барак Обама ішов у президенти як людина з народу, яка протистоїть Уолл-cтріт. Він агітував за податкову реформу, яка стопить жир з багатіїв, таврував НАФТА за те, що цей договір шкодить середньому класу, а також торпедував Джона Маккейна за підтримку закону про банкрутство, який допомагав багатим американцям «за рахунок тих американців, які тяжко працюють». Мабуть, Обама був не лівішим за Семюела Гомперса або Сесара Чавеса, але не те щоб під час виборів обабіч нього стояли банкіри з Citigroup і Goldman Sachs. Виборців, які принесли йому історичну перемогу, надихало передчуття того, що до ексклюзивного клубу нарешті вдирається справжній аутсайдер, що руйнуються стіни, що речі, за браком кращого або точнішого терміну, міняються.

Потім його обрали.

Те, що відбулося протягом року з тих пір, як Обама став президентом, стало одним із найбільш драматичних поворотів у нашій історії. Обраний у розпалі руйнівної економічної кризи, викликаної десятиліттям оргіастичної дерегуляції і нічим не стриманої жадібності, Обама мав чіткий мандат тримати в шорах Уолл-cтріт і переробити всю структуру американської економіки. Натомість він відправив усіх хоча б мінімально прогресивних радників, які були з ним під час виборів, на бюрократичну Камчатку, а на ключові економічні посади в Білому домі призначив тих самих людей, які й спричинили цю кризу. Тоді ця нова команда колишніх банкірів, розжирілих на спекулятивних пузирях, і інтелектуалів-риночників продовжила всіх нас розпродавати, влаштовуючи масову роздачу коштів від бідних багатим і систематично руйнуючи регуляторну систему зсередини.

(more…)