Commons/Спільне

Вадим ГУДИМА

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації. 2006 рік може бути прикладом такого протестного руху: без очевидного зв’язку один з одним, протести пройшли в Чилі, Греції, Німеччині, Франції, Італії, Ізраїлі та інших місцях. При цьому проблеми майже скрізь однакові: зростання плати за освіту, згортання університетської демократії замість її розбудови, хронічне недофінансування системи освіти. 2008-го року німецькі студенти з перемінним успіхом боролися проти введення плати за освіту.

Я б хотів торкнутись теми цьогорічних студентських протестів. Чи можна назвати їх революцією, чи революційними — вирішувати, мабуть, самим їхнім учасникам. Як багато хто знає, наразі окремі студентські виступи перетворились на доволі потужний рух у багатьох регіонах Європи та США, з найбільшою активністю у Хорватії, Греції, Австрії, Німеччині, штаті Каліфорнія, у дещо меншому масштабі у Великій Британії, Італії, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Франції, Македонії, Польщі, штатах східного узбережжя США. Ті чи інші заходи проти економізації освіти та студентської солідарності в листопаді-грудні 2009 проходили в більшості країн Західної Європи. У Німеччині студентські протести відбуваються поряд з доволі потужним рухом школярів та ліцеїстів, у Франції цей рух супроводжується страйком викладачів проти реформ Саркозі. Важливою характеристикою цьогорічних протестів є доволі високий рівень комунікації між різними центрами протестної активності, схожість їх вимог та подекуди методів. Характерно, що країни Другого, чи то пак, Третього світів, включно з нами, у цей рух практично не залучені, обмежуючись лише поодинокими виявами солідарності.

Можна сказати, що це перший потужний міжнародний рух, що вийшов за межі стандартних «протестних» тем — альтерглобалістської, екологічної та антивоєнної. Водночас, він також має багато особливих аспектів, відмінних від стандартних «протестів».

(more…)

Мет ТАЙБІ

Президент набрав у свою економічну команду людей з Уолл-cтріт, головним прагненням яких є перетворити порятунок банків на постійну роздачу грошей

Доленосної осені 2008 року, коли світова економіка падала вниз, Барак Обама ішов у президенти як людина з народу, яка протистоїть Уолл-cтріт. Він агітував за податкову реформу, яка стопить жир з багатіїв, таврував НАФТА за те, що цей договір шкодить середньому класу, а також торпедував Джона Маккейна за підтримку закону про банкрутство, який допомагав багатим американцям «за рахунок тих американців, які тяжко працюють». Мабуть, Обама був не лівішим за Семюела Гомперса або Сесара Чавеса, але не те щоб під час виборів обабіч нього стояли банкіри з Citigroup і Goldman Sachs. Виборців, які принесли йому історичну перемогу, надихало передчуття того, що до ексклюзивного клубу нарешті вдирається справжній аутсайдер, що руйнуються стіни, що речі, за браком кращого або точнішого терміну, міняються.

Потім його обрали.

Те, що відбулося протягом року з тих пір, як Обама став президентом, стало одним із найбільш драматичних поворотів у нашій історії. Обраний у розпалі руйнівної економічної кризи, викликаної десятиліттям оргіастичної дерегуляції і нічим не стриманої жадібності, Обама мав чіткий мандат тримати в шорах Уолл-cтріт і переробити всю структуру американської економіки. Натомість він відправив усіх хоча б мінімально прогресивних радників, які були з ним під час виборів, на бюрократичну Камчатку, а на ключові економічні посади в Білому домі призначив тих самих людей, які й спричинили цю кризу. Тоді ця нова команда колишніх банкірів, розжирілих на спекулятивних пузирях, і інтелектуалів-риночників продовжила всіх нас розпродавати, влаштовуючи масову роздачу коштів від бідних багатим і систематично руйнуючи регуляторну систему зсередини.

(more…)

Роберт КУРЦ

Часто говорят об уникальности Освенцима как преступления против человечества. Это верно постольку, поскольку Освенцим воплощает уникальный масштаб преступления, который выходит за рамки как простой жестокости и варварства, так и массового убийства исходя из расчетов политико-экономической выгоды. Но это понятие уникальности служит одновременно идеологам западной демократии для того, чтобы с помощью мифотворчества исключить Освенцим из германской истории, демократии, капитализма и разума Просвещения. «Уникальность» начинает здесь означать уже не уникальные масштабы иррационализма на почве самого же современного буржуазного рационализма, а порыв некоей «чуждой», внешней и, в известной мере, «внеземной» силы Тьмы, которая не может иметь вообще ничего общего с чистой душой демократического капитализма.

С известным крестьянским лукавством Эрнст Нольте использовал это очевидное невежество демократического представления об «уникальности» для того, чтобы, занимаясь апологетической историзацией, отмыть национал-социализм, поставив Освенцим в ряду обычных преступлений модернизации и даже преуменьшить его как некое «второстепенное» злодейство. Как и в случае с национал-социалистической кризисной диктатурой в общем политико-экономическом смысле, так и в случае с Холокостом и его особым качеством, следует, в противовес Нольте, изменить перспективу с тем, чтобы, не отрицая уникальности масштабов, предпринять негативную, а не позитивную историзацию Освенцима. Тогда Холокост превращается в генеральное обвинение против Просветительского разума, капитализма и германской национальной истории: в этом смысле Холокост был не «чуждым» деянием, а особым германским следствием самой истории модернизации, корни которой уходили в общую почву буржуазно-либеральной и демократической мысли современности.

(more…)

Чого Ми Хочемо

У Що Ми Віримо

1. Ми хочемо свободи. Ми хочемо влади, щоб визначати долю нашої чорної спільноти.

Ми віримо, що чорні люди не будуть вільними, доки ми не зможемо визначати нашу долю.

2. Ми хочемо повного працевлаштування для наших людей.

Ми віримо, що федеральний уряд відповідає і зобов’язаний надати кожній людині працевлаштування або гарантований дохід. Ми віримо, що, якщо білі американські бізнесмени не нададуть повного працевлаштування, тоді засоби виробництва мають бути забрані в бізнесменів і передані спільноті, щоб люди спільноти могли організувати і працевлаштувати всіх своїх людей і забезпечити високі стандарти життя.

3. Ми хочемо припинення пограбування білою людиною [пізніше було замінено на капіталістами] нашої чорної спільноти

Ми віримо, що цей расистський уряд пограбував нас – і тепер ми вимагаємо повернення боргу в сорок акрів і двох мулів. Сорок акрів і два мули були обіцяні 100 років тому як відшкодування за рабську працю і масові вбивства чорних людей. Ми приймемо виплату валютою, що буде розподілена між багатьма нашими спільнотам. Німці зараз допомагають євреям в Ізраїлі за геноцид єврейського народу. Німці вбили шість мільйонів євреїв. Американські расисти приймали участь у вбивстві більш, ніж двадцяти мільйонів чорних людей; отож, ми відчуваємо, що ця вимога, яку ми ставимо, скромна.

(more…)

Майкл ПАРЕНТІ

Існує «таємниця», яку ми повинні пояснити. Як так стається, що з разючим зростанням корпоративних інвестицій, закордонної допомоги та міжнародних позик бідним країнам –так само разюче зростає і бідність по цілому світу? Кількість людей, які живуть у бідності, збільшується швидше, ніж населення світу. Як це зв’язати докупи?

Впродовж останніх півстоліття промисловість і банки США (та інші західні корпорації) масово інвестують у бідні регіони Азії, Африки та Латинської Америки, відомі як «Третій світ». Транснаціональних інвесторів приваблюють багаті природні ресурси, високий прибуток внаслідок низькооплачуваної праці, а також майже повна відсутність податків, природоохоронних правил, необхідності забезпечення соціальних гарантій для робітників тощо.

Уряд США субсидує цей відтік капіталу, надаючи корпораціям податкові пільги на їхні закордонні інвестиції, ба навіть сплачуючи частину витрат на переміщення бізнесу – часто викликаючи обурення профспілок вдома, які бачать, як їхні робочі місця випаровуються.

(more…)

Валерий ПАУЛЬМАН

Учитывая особую роль США в возникновении и развитии современного кризиса, представляется необходимым более подробно рассмотреть процессы, происходящие в самом сердце глобального капитализма.

На долю Соединенных Штатов, где проживает 5 % населения планеты, приходится 40 % потребляемых ресурсов, – и это, собственно, говорит об их месте в мировой экономике всё. Пальма первенства принадлежит США не только в потреблении (его удельный вес в ВВП страны до кризиса был равен 70 %), но и в производстве товаров, мировой торговле. Доллар до сих пор – главная мировая валюта. Основная масса ТНК и международных банков находится в этой стране. Штаты занимают ведущее место по военному потенциалу, а также продаже оружия третьим странам и т.д. и т.п.

США задают тон в развитии глобального капитализма, диктуя свои условия другим государствам в различных международных структурах (МВФ, МБРР, ВТО, ОЭСР, G-8, G-20).

США лидировали в политике неолиберализма, дали ей название «рейгаэкономика». Именно американцы показали пример в сокращении реальных доходов трудящихся в навязывании им различных форм потребительского кредита, создавая тем самым иллюзию процветания и благополучия. Однако за фасадом общества изобилия подчас скрываются не только неслыханная роскошь, но и ужасающая нищета. Разве не парадокс, что в самой богатой стране мира в 2008 году 28 миллионов граждан пользовались продовольственными талонами? Или то, что десятки миллионов граждан не имеют доступа к медицинским услугам? Или то, что миллионы взрослых американцев функционально неграмотны? Или то, что миллионы нелегальных иммигрантов по существу являются рабами? Или то, что США опережает все страны по числу преступлений? Пожалуй, ни в одной стране мира не существует такой пропасти между богатыми и бедными. По данным журнала Forbes, 45 % в списке богатейших людей планеты – граждане США, которые владеют более чем 40 % состояния клуба миллиардеров, оцененного в 2,4 триллиона долларов. И в этом нет ничего удивительного: 96 % доходов в США попадает в руки 10 % богатейшей части общества.

(more…)

Дмитрий КОЛЕСНИК

До недавнего времени американскому кино не было свойственно ставить под сомнение экономическую систему США.

Но экономический кризис, закрытие предприятий, массовые выселения должников и недоступность для многих элементарной медицинской помощи заставляют «массы американцев задумываться о целесообразности самой капиталистической системы». В американской и британской прессе часто появляются пассажи, характеризирующие антикапитализм как мэйнстрим, как “поп-антикапитализм”.

По мнению “The Harpers”, в этом есть некий налет снобизма – антикапитализм может стать популярным в США только тогда, когда он потеряет привлекательность в других странах.

Национальная Академия Наук США обнародовала в этом году данные – 47,7 миллиона граждан живут за чертой бедности. При этом 79% процентов населения обвиняют во всем банки, крупный капитал и Буша (Обаме пока доверяют). Но тот факт, что миллионы простых американцев говорят не просто об «отдельных недостатках», а о вреде капитализма как такового – беспрецедентно для послевоенной Америки.

(more…)

Заява організації Rote Hilfe

Будьте готовими до екстрених протестів!

Вони хочуть вбити Мумія Абу-Джамала – разом ми можемо перешкодити цьому!

Афроамериканського журналіста та політв’язня Мумія Абу-Джамала ось уже 27 років  утримують у в’язниці смертників штату Пенсильванія (США). Процес над ним та вирок 1982-го року були взірцем расизму та класової юстиції. Голова суду відхилив клопотання про фінансування захисту та називав його „н…ром“, – вдаючись таким чином до найгидкішої за американськими стандартами расистської лайки. Натомість колегія присяжних, що їх добрав прокурор, складалась майже винятково з консервативних білих. Прокурор зобразив Мумія холоднокровним вбивцею-ліворадикалом. Від самого початку його було позбавлено навіть примарної надії на успіх. Унаслідок цього процесу, що вирізнявся расизмом та мав усі ознаки політичної репресії, колишньому речнику „Чорної Пантери“ винесли смертний вирок. Але нелюдським умовам ув’язнення в тюрмі смертників не вдалося ані зламати його, ані змусити замовкнути. Він не здався навіть в камері смертників, пишучи звідти тексти, в яких викриває несправедливість капіталістичного суспільства.

Чому ми підтримуємо Мумія Абу-Джамала:

Смертна кара в США має расистський характер – більше половини ув’язнених у місцевих в’язницях для смертників є афроамериканцями. Смертна кара спрямована проти бідних – більш ніж 90% цих в’язнів є бідняками. Мумія Абу-Джамал – лише один з багатьох. Саме бідність позбавила його захисту в суді. Так само він чорношкірий. До цього додається ще й те, що він – політичний активіст, а отже – більмо на оці можновладців. Усі ці роки Мумія бореться не лише за свою особисту свободу, але й встає на оборону всіх засуджених до смертної кари в усьому світі. Як „Voice Of The Voiceless“ (Голос Пригноблених), – так його називали ще в зв’язку з його роботою журналістом на радіо, він допомагає ув’язненим та всім тим, кого обійдено увагою ЗМІ, отримати власний голос та власне лице.

(more…)

Влад СОФРОНОВ

Ау Лунь-Ю
Конец модели или рождение новой?
Au Loong-Yu
End of a Model…or Birth of a New One?
internationalviewpoint.org

Жесткий анализ, проведенный политическим активистом, живущим в Гонконге, посвящен источникам быстрого роста китайской экономики и разоблачению иллюзий тех, кто полагает, будто Китай – это социалистическое государство (неужели такие еще есть?):

«Некоторые полагают, что Китай продвигает некую альтернативную модель предводительствуемой США глобализации – так называемый «Пекинский консенсус», своего рода оппозицию Вашингтонскому консенсусу. Но даже если так, это не имеет ничего общего с социализмом. Оба консенсуса служат капитализму, практикуют одинаковый способ накопления, в высшей степени враждебный труду, социальному государству и демократическим правам. То, что в Китае приватизированы «только» малые и средние государственные предприятия, а крупные оставлены в собственности государства, то, что КПК выбрала постепенный переход к капитализму, а не «шоковую терапию», что государство по-прежнему плотно контролирует «свободный рынок»… и т.д. – все это не представляет собой существенных отличий от политики неолиберализма. Если правящая партия оставила за собой командные высоты в экономике, это не потому, что сохраняет какую-либо приверженность социализму, как полагает Арриги, а просто потому, что руководящей элите невыносима даже мысль уступить кому-либо контроль над наиболее прибыльными секторами экономики». (more…)

Олексій Радинський 

Наступ українських консерваторів на наше право самим обирати, що, коли і як дивитися, має цілком несподівані наслідки. Заборонивши український прокат фільму «Бруно», Міністерство культури увійде до історії як цензорська установа, що наклала табу на найбільш радикальний взірець політичної сатири початку століття.   (more…)