Вступ до другого випуску

Природа великих міст динамічна, вони перебувають у стані постійної зміни. Однак за останні кілька десятиліть міста світу трансформувались особливо помітно. Більше того, ми можемо назвати основну рушійну силу цих трансформацій – неоліберальна реструктуризація. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.

На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку.

Світова перспектива в цьому випуску представлена Девідом Гарві, одним з провідних марксистських теоретиків міста, що аналізує урбанізацію з точки зору її ролі в капіталістичній системі; Майком Девісом, який пропонує оптимістично-утопічний погляд на майбутнє міст, та Владом Михненком, з яким ми поговорили про його участь у міжнародному проекті «Різноманіття неолібералізму та альтернативні регіональні та міські стратегії».

Адреса:

Наукова конференція «Протест і місто» організована Центром дослідження суспільства, журналом соціальної критики «Спільне» разом із Науково-дослідним центром візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Станом на 2008 рік уже половина населення світу проживає у містах. Стрімку урбанізацію вважають одним з основних соціальних процесів сучасності, а самі міста відіграють ключову роль у неоліберальній реструктуризації. Урбанізація настільки пов’язана з капіталістичним розвитком, що зрозуміти місто великою мірою означає зрозуміти неолібералізм і навпаки. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.

На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Конференція «Протест і місто» має на меті проаналізувати конкретні проблеми українських міст: містобудівної політики, аварійних будинків, сміттєзвалищ, громадського транспорту, проблемних та маргіналізованих територій. Нас цікавлять також приклади «політики знизу», адже міські протестні ініціативи останнім часом все частіше заявляють про себе та своє «право на місто». До дискусії ми закликаємо і митців, що прагнуть брати участь у (пере)формуванні міського простору і сприймають міський простір як майданчик для творчості, як об’єкт соціальної та політичної критики, вираженої за допомогою художніх засобів.

Дайджест № 5, 22 вересня 2010

За даними моніторингу протестів в Україні, що здійснюється Центром дослідження суспільства, весна 2010 року позначилась рекордним сплеском протестної активності. Натомість, влітку кількість подій знову скоротилась, у серпні ледь не досягши лютневого мінімуму. Найприкметнішими особливостями періоду з квітня по серпень 2010 року є «ланцюгова реакція» страйків та зростання репресивних дій влади по відношенню до протестувальників.

Дайджест №4, 8 квітня 2010

Як показують результати регулярного моніторингу Центру дослідження суспільства, кількість протестів у березні 2010 року суттєво зросла, в порівнянні з попереднім місяцем. Якщо в лютому 2010 року на території України відбувалося в середньому 6-7 протестних подій щодня, то в березні цей показник збільшився в півтора раза і сягнув 9-10 протестних подій щодня. Така щоденна протестна активність є рекордною від початку проведення моніторингу Центру (з вересня 2009 року). А протестні події, викликані змаганням за політичну владу та ідеологічними питаннями, поступаються місцем безпосередній боротьбі за економічні інтереси різних соціальних груп.

Діаграма 4.1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 31 березня 2010 року).

Вибори пройшли, реальні проблеми залишились

Ця активізація протестуючих у березні 2010 року цікава тим більше, якщо звернути увагу на рекордно низьку кількість протестів у січні-лютому 2010 року (в середньому – 6-7 у день). І якщо в січні спад активності можна було б частково пояснити зимовими святами, то аналогічний низький показник у лютому наводить на думку, що таку динаміку варто пояснювати іншим фактором – виборами і передвиборчою кампанією. У дайджесті Центру дослідження суспільства №2 від 5 лютого 2010 р. ми зазначали, що перед виборами  політичні партії більше залучаються до вуличних протестів, а серед питань, які  піднімаються протестними групами, більше акцентуються ідеологічні та політичні проблеми. Імовірно передвиборча активізація політичних партій та процес волевиявлення в принципі змінює розподіл ресурсів у сфері громадської активності, що й призводить до зменшення вуличних акцій протестів у цей період. Цим (а також призначенням Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України) можна пояснити і подальший сплеск вуличної протестної активності в березні після закінчення передвиборчої кампанії. Адже в обіцянки можна вірити, але реальні проблеми від цього нікуди не зникають.

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

11 березня 2010

8 березня весь світ відзначав день боротьби за права жінок. Не стала винятком і Україна, де цей день є визнаним державним святом. Однак, Україні, на відміну від багатьох країн, відзначати, власне, нічого. У нашій державі, на жаль, ситуація як з правами жінок, так і з боротьбою за ці права, залишає бажати кращого.

За даними моніторингу протестної активності, який проводить Центр дослідження суспільства, з жовтня 2009 року в Україні відбулося п’ять вуличних акцій, які піднімали питання, насамперед, прав жінок. Три з них були організовані ініціативою Femen. У жовтні 2009 року на Майдані Незалежності в Києві активістки виступали проти секс-туризму. У листопаді під Міністерством освіти і науки України вони намагалися привернути увагу чиновників до проблеми сексуальних домагань у вищих навчальних закладах. А в грудні Femen знову підняли питання сексуальної експлуатації жінок, однак уже в контексті організації «Євро-2012». Акції цієї ініціативи піднімають важливі соціальні проблеми й викликають певний резонанс в засобах масової інформації, насамперед, через формат, за яким часто губиться головний меседж. Більш того, еротична «родзинка» акцій Femen втрачає сенсаційну привабливість через багаторазове повторення. Те, що Femen не бажають шукати нових методів привернення уваги до проблемних питань, може незабаром перетворити їх активність на «протест заради протесту» або ритуал, за яким буде втрачатися суть.