Майк ДЕВІС

Цей текст – щось на зразок знаменитої сцени у залі суду з «Леді з Шанхаю» Орсона Веллса [1]. У цій чорній алегорії на пролетарську доброчесність у полоні декадансу панівного класу, Веллс грає лівого моряка на ім’я Майкл О’Хара, що скочив у гречку з femme fatale Рітою Хейворт і згодом потрапив за ґрати за вбивство. Її чоловік, Артур Банністер (якого грає Еверет Слоан), найславетніший адвокат з карного права в Америці, переконує О’Хару взяти його за свого захисника, прагнучи забезпечити засудження і страту свого суперника. У вирішальний момент процесу він виконує, за несхвальним відгуком обвинувача, «черговий трюк знаменитого Банністера»: Банністер-адвокат викликає Банністера-вбитого-горем-чоловіка до трибуни свідків і, на радість присяжних, проводить стрімкий шизоїдний допит самого себе. У дусі «Леді з Шанхаю» це есе організоване як дебати із самим собою, неначе ментальне змагання між аналітичним відчаєм і утопічною можливістю, яке суб’єктивно, і, ймовірно, об’єктивно, не може бути вирішене на користь однієї зі сторін.

У першій частині, «Песимізм інтелекту», я наводжу аргументи на користь переконання, що ми вже програли першу, епохальну стадію битви проти глобального потепління. Кіотський протокол, за пихатими, але, на жаль, точними словами одного з його головних опонентів, «не зробив нічого суттєвого» зі зміною клімату.  Після його підписання глобальні викиди вуглекислого газу зросли настільки ж, наскільки, як очікувалося, вони зменшаться [2]. Вельми малоймовірно, що  процес накопичення парникових газів вдасться стабілізувати по цей бік знаменитої «червоної лінії» у 450 мільйонних часток (ppm) [3] до 2020 року. Якщо це дійсно так, тоді найгероїчніші зусилля покоління наших дітей не зможуть запобігти радикальним змінам екології, водних ресурсів та аграрних систем. Більше того, у теплішому світі соціоекономічна нерівність здобуде метеорологічний мандат, і багаті країни північної півкулі, що своїми викидами вуглекислого газу зруйнували кліматичний баланс голоцену, не матимуть стимулів ділитися ресурсами для адаптації з бідними субтропічними країнами, які є найбільш вразливими для посух та повеней.

Друга частина есе, «Оптимізм уяви», – це моє самоспростування. Я звертаюся до парадоксу, згідно з яким найбільш важлива причина глобального потепління – урбанізація людства – також потенційно може стати принциповим вирішенням проблеми людського виживання у двадцять першому столітті. Звісно, якщо сучасна занепадницька політика триватиме й надалі, міста бідності майже напевно стануть могилами надії, та тим більше причин для нас почати думати як Ной. Оскільки більшість велетенських дерев вже давно зрубані, новий Ковчег має бути збудований з матеріалів, що їх доведене до відчаю людство знайде під рукою в повстанських спільнотах, піратських технологіях, нелегальних медіа, бунтівній науці та забутих утопіях.

Если капитализм не работает, то какова альтернатива? Этот вопрос, должно быть, приходил в голову миллионам, возможно даже сотням миллионов, людей по всему миру, который стал ещё более актуальным в связи с разразившимся глобальным кризисом. Проблема, конечно, в том, что эти миллионы, исходя из оценки информации полученной из прессы, от политических деятелей и, опираясь на собственный опыт, должны были ответить, что нет никакой альтернативы. Альтернативы нет. Во всяком случае, нет альтернативы, которая явилась бы продолжением измененной версии капитализма, названой «новым Кейнсианством», предлагаемой нам Гордоном Брауном или, например, Бараком Обамой.

Фактически, безусловная альтернатива – социализм, существующая в течение, по крайней мере, 160 лет. Еще в 1848 году Карл Маркс и Фридрих Энгельс написали знаменитый Коммунистический Манифест. Социализм, в отличие от капитализма, чрезвычайно прост. Он предполагает коллективное владение и контроль основных средств и результатов производства (земля, фабрики, банки, фирмы и т.д.). Производство для удовлетворения потребностей человека, без получения личной выгоды, и отмену классового разделения общества. Некоторые люди не признают превосходства такой жизни не потому, что социализм тяжело понять, просто они думают - все это слишком хорошо, чтобы быть правдой. Многие, живя при капитализме, становятся деморализованными и искренне убежденными в том, что ничто столь очевидно хорошее как социализм никогда не могло бы работать практически, так как из всего необходимо извлекать выгоду.

В этой статье я намереваюсь убедить людей, что социализм не сказка, что это − весьма разумный и практический способ организовать общество, и что различные возражения по этому поводу, которые приходят нам на ум, обусловлены доминирующей капиталистической идеологией, иллюзорны и даже совершенно глупы. Я говорю, − глупы, потому что, когда люди не объективны, они часто думают, что аргументы очевидны, хотя на самом деле основаны на предрассудках, которые фактически абсурдны и исчезают, как дым, если их проверить на практике.

17.05 Сальвадор / Salvador (реж. Олівер Стоун, 1986)

Теми дискусії: революція, Третій світ, залежність, імперіалізм, насильство

Американський журналіст Річард Бойл, втративши дружину, роботу і перебуваючи під загрозою арешту, направляється в маленьку центральноамериканську країну Сальвадор. Передчуття казкової відпустки з дешевими жінками, алкоголем і наркотиками в фантастичному тропічному раю не виправдалися. Річард разом зі своїм товаришем опиняються в пеклі громадянської війни. Революційні повстанці готуються взяти владу в столиці, а маріонетковий диктатор Хосе Наполеон Дуарте Фуентес жорстоко придушує прояви непокори за допомогою армії та парамілітарних угруповань. Чи втрутяться США – «старший брат» американського континенту – щоб припинити насильство і на чиєму боці?

У першому випуску журналу соціальної критики

Наразі більшість українських студентів вступає на факультети соціології, аби згодом влаштувати своє життя у галузі маркетингових досліджень та комерційної соціології. А ось Ваше прізвище часто згадують в зв'язку з поняттям «критична соціологія». Розкажіть, чому саме цей науковий аспект став для вас актуальним? Якою ви вбачаєте роль соціолога сьогодні?

Для соціолога не існує якоїсь особливої «ролі», як і для інтелектуала взагалі. Питання варто поставити по-іншому: чи можуть соціологи відігравати важливу роль у справі критики суспільства? Відповідь на це запитання доволі проста, звичайно, що «так». Якщо ви вважаєте, що соціальні інституції впливають на добробут людей, або ж вірите, що наявні інституції шкодять людським життям, тоді важлива роль соціолога полягає в нещадній критиці таких інституцій. Однак, така критика не повинна розглядатись як езотерична, дискусійна та периферійна практика. Наприклад, ніхто не каже, що діяльність вченого-біолога, котрий вивчає захворювання з метою знаходження ліків, це щось особливе. Причиною дослідження природи всіляких хвороб є те, що вони підривають людське здоров’я, і саме тому ми прагнемо зрозуміти причини, котрі їх викликають, а також знайти можливість їх знешкодження. Критичний соціолог робить щось подібне стосовно соціальних інституцій, котрі шкодять суспільству.

Вадим ГУДИМА

Останніми роками спостерігається тенденція, коли по всьому світу учні та студенти виходять на вулиці, щоб боротися за майже ідентичні цілі: справедливу систему освіти, вільний доступ до неї, подолання неповноцінної нестабільної (precarious) зайнятості, покращення поточної життєвої ситуації. 2006 рік може бути прикладом такого протестного руху: без очевидного зв'язку один з одним, протести пройшли в Чилі, Греції, Німеччині, Франції, Італії, Ізраїлі та інших місцях. При цьому проблеми майже скрізь однакові: зростання плати за освіту, згортання університетської демократії замість її розбудови, хронічне недофінансування системи освіти. 2008-го року німецькі студенти з перемінним успіхом боролися проти введення плати за освіту.

Я б хотів торкнутись теми цьогорічних студентських протестів. Чи можна назвати їх революцією, чи революційними — вирішувати, мабуть, самим їхнім учасникам. Як багато хто знає, наразі окремі студентські виступи перетворились на доволі потужний рух у багатьох регіонах Європи та США, з найбільшою активністю у Хорватії, Греції, Австрії, Німеччині, штаті Каліфорнія, у дещо меншому масштабі у Великій Британії, Італії, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Франції, Македонії, Польщі, штатах східного узбережжя США. Ті чи інші заходи проти економізації освіти та студентської солідарності в листопаді-грудні 2009 проходили в більшості країн Західної Європи. У Німеччині студентські протести відбуваються поряд з доволі потужним рухом школярів та ліцеїстів, у Франції цей рух супроводжується страйком викладачів проти реформ Саркозі. Важливою характеристикою цьогорічних протестів є доволі високий рівень комунікації між різними центрами протестної активності, схожість їх вимог та подекуди методів. Характерно, що країни Другого, чи то пак, Третього світів, включно з нами, у цей рух практично не залучені, обмежуючись лише поодинокими виявами солідарності.

Можна сказати, що це перший потужний міжнародний рух, що вийшов за межі стандартних «протестних» тем — альтерглобалістської, екологічної та антивоєнної. Водночас, він також має багато особливих аспектів, відмінних від стандартних «протестів».

П'єр РУССЕ

Після періоду дивовижного розвитку процес Всесвітнього соціального форуму (ВСФ) загальмувався. Практика нещодавніх зустрічей виявилась дуже суперечливою. Якщо дуже спрощувати, то можна сказати, що політично негативним виявився досвід форуму в Найробі (Кенія) у 2007-му, але, тим не менше, позитивним був досвід форуму в Белемі (Бразилія) двома роками пізніше.

Проблема, що постає в першу чергу, полягає не в кількості учасників. Успіх не залежить (або залежить не тільки від) кількості учасників, а й має ще й політичне підґрунтя: у чому сенс цих форумів? Відповідь здавалась очевидною на початку 2000-х, але на сьогодні вона не настільки явна.

Джеймс ПЕТРАС

ВВЕДЕНИЕ

Победа на выборах в как минимум трех странах Латинской Америки левоцентристских режимов вынудила их к поиску нового идеологического основания для подкрепления своей власти, поэтому идеологи и президенты согласились на том, что представляют новый вариант социализма – 21 века (21с). Известные писатели, ученые и представители по связям с общественностью провозглашали совершенно новый вариант социализма, полностью отличный от того, что они наименовали провалившимся социализмом 20 века в Советском духе. Защитники и пропагандисты 21с утверждают, что новая политико-экономическая модель опирается на то, что они считают решительным разрывом как со свободнорыночными неолиберальными предшествующими режимами, так и с прошлыми «государственническими» вариантами социализма, воплощенными в бывшем СССР, Китае и на Кубе.

В этой работе мы рассмотрим разнообразную критику 21с как неолиберализма, так и социализма 20 века (20с), соответствие действительности их утверждений о новизне и оригинальности, а также предложим критический разбор их реальной деятельности.

«Ми часто не беремо до уваги те, що здатні робити громадяни, а також важливість справжньої залученості». - Елінор Остром

Нобелівський лауреат з економіки Елінор Остром довела, що люди можуть управляти і управляють ресурсами спільної власності, не руйнуючи їх.

Найбільшу перешкоду на шляху до визнання важливості спільного було подолано, коли професорка університету Індіани (США) Елінор Остром здобула Нобелівську премію в галузі економіки.

Гарет Хардін описав «трагедію спільного» через гіпотетичний приклад загального пасовища: якщо всі пастухи приймуть індивідуальне раціональне в економічному плані рішення збільшити поголів’я корів на пасовищі, то сукупний ефект виснажить або знищить спільне майно.

Впродовж багатьох десятиліть Остром збирала дані стосовно того, як різні спільноти управляють загальними ресурсами – пасовищами, лісами, зрошувальними системами, рибним господарством – справедливо та у спосіб, що не шкодить навколишньому середовищу. Визнання її роботи з боку Нобелівського комітету розвінчує популярні теорії «трагедії спільного», відповідно до яких приватна власність є єдиним ефективним методом, що здатен запобігти виснаженню та руйнуванню вичерпних ресурсів.]]> http://commons.com.ua/archives/7782/feed 0 http://commons.com.ua/archives/7756?utm_source=rss&utm_medium=rss&utm_campaign=%25d0%25bf%25d0%25be%25d1%2587%25d0%25b0%25d1%2582%25d0%25b8-%25d1%2581%25d0%25bf%25d0%25be%25d1%2587%25d0%25b0%25d1%2582%25d0%25ba%25d1%2583 http://commons.com.ua/archives/7756#comments Sat, 31 Oct 2009 13:02:50 +0000 IgorS http://commons.com.ua/?p=7756 Славой ЖИЖЕК

[…] Тож де ми тепер, після désastre obscur [1] 1989 року? Як і у 1922, навколо нас зі злостивою втіхою лунають голоси: «Так вам і треба, лунатики, що хотіли нав’язати своє тоталітарне бачення суспільства!» Інші намагаються приховати свою злостиву радість; вони стогнуть і підводять очі до неба у скорботі, ніби кажучи: «Нас до болю засмучує підтвердження наших побоювань! Яким благородним було ваше бачення справедливого суспільства! Наші серця билися з вашими, але розум сказав нам, що ваші плани закінчаться лише стражданням і новою неволею!» Відкидаючи будь-який компроміс із цими спокусливими голосами, ми безперечно повинні починати спочатку – не покладатися й далі на підвалини революційної епохи ХХ ст., яка тривала від 1917 до 1989, чи, точніше, 1968 року – а спуститись до стартової точки й обрати інший курс.

Натан КУМБС

Примечательно, что в манифесте «Коммюнике отсутствующего будущего», изданном студентами, которые недавно оккупировали Университет Калифорнии в Санта-Крусе, сделан акцент на слове «коммунизм». Манифест призывает требовать «не свободных университетов, а свободного общества».

Возвращение слова «коммунизм» само по себе свидетельствует о формировании нового восприятия этого термина. До того существовали лишь многочисленные попытки передать суть коммунизма, избегая при этом самого этого слова и всячески варьируя его в концепциях «the common» или «communisation», что было свойственно левым политическим активистам после «холодной войны». А термин «коммунизм» был отдан на откуп старым левацким политическим группировкам и маоистам.

Но в последнее время что-то изменилось, и манифест студентов университета – это лишь верхушка огромного культурного айсберга. Глобальный кризис 2008 года разрушил наивную веру в потенциал полузабытого антиглобалистского движения, веру в эффективность антивоенных демонстраций и привел к некоторым выводам – политика идентичности все-таки лучше служит всем этим интересам. Эта тенденция вызвала переоценку всего проекта постмодернистской левой политической мысли – как у приверженцев теории ненасилия, так и у тех, кто отрицал материалистический экономический анализ (например, теорию Карла Маркса о «падении процента прибыли»).