1917—2017

  • 07 листопада 2017
  • 1196
1917—2017

Редакторська передмова

Сьогодні світ відзначає великий ювілей: рівно сто років тому відбулося збройне повстання в Петрограді, за результатами якого владу взяла партія більшовиків, розпочавши процес, що трактувався ними як соціалістична революція.

Навіть сто років потому багато питань, що стосуються цієї події, викликають гостру полеміку. Чим була Жовтнева революція як подія? Яка природа того суспільства, що утворилося внаслідок її розвитку? Наскільки актуальний її спадок для сьогодення? Багато в чому ідейні та політичні розмежування серед антикапіталістичних сил навіть сьогодні зумовлені різними відповідями на ці питання. Зараз на тлі глибокої кризи неоліберального соціально-економічного порядку ілюзії остаточного історичного тріумфу ринкової економіки та ліберальної демократії втрачають свою переконливість і антикапіталістичні сили знову починають підіймати голову. Отже, переосмислення теми революції сторічної давнини, її результатів та наслідків для сьогодення, — це не просто ритуал або данина пам’яті привидам минулого. Навпаки, ми звертаємось до центральних проблем соціальної думки та політичної боротьби, що ставатимуть ще важливішими рік за роком.

Таке переосмислення є непростим завданням. З одного боку, воно неодмінно мусить зберігати вірність духу боротьби за визволення людини від експлуатації та відчуження. Тож, розмірковуючи про історичні досягнення й невдачі людей, що були учасниками революційного процесу, ми мусимо усвідомлювати, що те, що ними робилося, робилося в ім’я тих самих цінностей, які ми, як колектив лівої інтелігенції, сповідуємо й сьогодні. З іншого боку, досвід антикапіталістичної боротьби — це й історія морально та політично складних рішень і болючих поразок, вивчення яких вимагає від нас здатності дивитись критично не тільки на буржуазне суспільство, але й на спроби його подолання. Отже, для того, щоб дати зважену оцінку спадку революційного соціалізму, треба пройти між Сциллою сліпої апологетики та Харібдою «реалістичної» капітуляції. Це й була та складна мета, яку ми поставили перед собою, працюючи над випуском «Революція: історія та майбутнє», що виходить наприкінці листопада.

Сьогодні ми публікуємо підбірку матеріалів з цього випуску, що спершу задумувались як стислі репліки із відповідями на питання, порушені на початку передмови, але, завдяки наполегливості авторів, переросли у цілком самостійні статті.

Філософ Андрій Коряковцев розмірковує про методологічні проблеми наукового вивчення природи Жовтневої революції та радянського суспільства, намагаючись виокремити ключову суперечність «радянізму». На його думку, ця суперечність полягає в тому, що радянське суспільство вже не було капіталістичним, але ще лишалось таким.

Відомий історик Олександр Шубін із досить критичних до більшовиків позицій розмірковує про те, як початковий вибір ними моделі державного управління та регулювання економіки заклав підвалини радянського суспільства як соціальної системи. З погляду Шубіна, виживання комуністичного режиму за умов громадянської війни відбулося ціною фактичної відмови від принципів, на яких мало будуватися соціалістичне суспільство.

Естафету критики Жовтня як події приймає Вадим Дамє, російський історик та теоретик анархізму. На думку Дамє, йдеться про те, що взяття більшовиками влади було по суті узурпацією народної революції задля вирішення виключно буржуазних завдань соціально-економічної модернізації, на яку виявилась неспроможною сама російська буржуазія.

Спадок Жовтня аналізує відомий політичний філософ Артемій Магун, який показує актуальність його проблематики та соціальної творчості для сьогодення, від претензій на подолання рамок національної держави та поєднання класової боротьби з боротьбою за етнічне та гендерне визволення до суперечливої, але необхідної практики побудови демократичних інституцій як знизу, так і згори.

Російсько-американський соціолог Георгій Дерлугян ставить Жовтневу революцію та радянський режим у контекст довготривалих тенденцій соціального розвитку людства, показуючи їхнє значення в умовах подолання переходу від аграрного суспільства та розмірковуючи над подальшими перспективами прогресу в бік соціальної рівності.

Як легко побачити навіть із короткого синопсиса, низка статей виходить за межі лінії, якої явно чи неявно дотримувалось «Спільне» внаслідок балансу політичних та теоретичних поглядів всередині редакції. Далеко не в усьому редакція погоджується з певними оцінками, що їх роблять автори (не кажучи вже про те, що, мабуть, більшість статей містять щось єретичне з погляду тієї чи іншою політичної течії лівого руху). Що ж змусило нас опублікувати ці статті? Якщо революція сторічної давнини була одним із найбільших історичних тріумфів соціалізму як політичної течії, занепад породженого революцією суспільства був його найбільшою історичною поразкою. Ми зацікавлені в полеміці про характер революції та її родові вади, якщо ми хочемо зрозуміти природу цієї поразки. Збалансована оцінка історичних здобутків революційного соціалізму, до якої ми прагнемо, можлива, зокрема, й завдяки зіставленню різних, іноді дуже відмінних позицій. Якщо нашим завданням є пошук істини та критичне дослідження соціальної реальності (і реальності тієї теоретичної та політичної традиції, до якої ми належимо), ми не можемо замовчувати незручні для нас позиції, якщо вони висловлені з точки зору антикапіталістичного та матеріалістичного світогляду. Придушення полеміки свого часу неодноразово дорогою ціною обходилось лівому руху та антикапіталістичним режимам, а брак культури дискусії та поваги до поглядів опонента легко переростав у фізичну розправу.

Зараз в Україні відбувається підйом авторитаризму, мілітаризму, придушення свободи слова та політичних репресій силами держави та інституцій громадянського суспільства. Ліва альтернатива правоавторитарному повороту в політиці має нести в собі протистояння не тільки наявній соціально-економічній політиці, але й авторитарним тенденціям буржуазної держави. Альтернатива буржуазному суспільному устрою може бути життєздатною лише в тому разі, якщо вона буде більш демократичною. Отже, демократичні засади ми  усі, хто прагне створення суспільства, що переможе експлуатацію та нерівність,  повинні будувати вже зараз у своїх теоретичних дискусіях та організаційних формах.

Теоретична полеміка про історичний спадок теорії й практики антикапіталістичної лівиці не завершиться, мабуть, ніколи. Вона може бути розвязана лише практично  якщо супротивники капіталізму все ж зможуть винайти ефективні форми організації власного руху та всього суспільства, що виявляться спроможними залишити капіталізм у минулому. Тоді вони судитимуть своїх історичних попередників з позицій переможців. Якщо номер «Спільного», який вийде незабаром, хоч якось посприяє винайденню таких форм, можна буде вважати, що наша робота не була даремною.

 

Статті з підбірки:

Як вивчати Жовтневу революцію та радянське суспільство з погляду методології Маркса? (Андрій Коряковцев)

Революція в пошуках соціалізму (Олександр Шубін)

Велика російська революція: народ і влада (Вадим Дам'є)

Розгублені революції, або Що залишилося від 1917 року? (Артемій Магун)

Радянська революція 1905–1945: тези до першого століття (Георгій Дерлуг'ян)

Залишити коментар

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери