БІЛЬШЕ ЛЮБОВІ: політична критика моногамії та низові практики поліамурності

  • 13 лютого 2013
  • 606
БІЛЬШЕ ЛЮБОВІ: політична критика моногамії та низові практики поліамурності

Присвячується студентській профспілці «Пряма дія»

Джерело: Політична критика, 2012, №3

«Біда навчить і нелюба полюбить»: в основі організації сімейного життя протягом століть лежала догма обов’язку (насамперед для жінок), оперта на міркування економічної доцільності. Особиста свобода у виборі партнер(ок)ів та творенні власного ґендеру стала можливою з розвитком виробничих відносин у добу модерності – патріархальна сім’я втратила значення автономної економічної одиниці, всі член(к)и якої залежать одне від одного. Однак сім’я залишається основною репродуктивною одиницею – капіталізм потребує відтворення робочої сили, та не бажає брати на себе відповідальність за це. Змінюється лише ідеологія приватної сфери, яка тепер базується не на догмі обов’язку, а на концепті романтичного кохання, що дарує емоційне й сексуальне задоволення, ідеальним втіленням якого є гетеросексуальна моногамія.

Примусові гетеросексуальність та моногамія формують стосунки домінування та експлуатації, характерні для патріархального капіталізму. У 1980 році знаменитий есей Адрієн Річ «Нав’язана гетеросексуальність та існування лесбійок» помістив у центр феміністських дебатів гетеросексуальність як політичну інституцію, яка натуралізується у масовій свідомості через перетворення її альтернатив на невидимі. До стратегії Річ звертаються феміністки, які критикують моногамію та намагаються показати її культурну зумовленість. Щоби підкреслити схожість внутрішньої логіки моно- та гетеронормативності, Елізабет Еменс використовує алюзію на есей Річ у заголовку своєї ґрунтовної статті «Закон моногамії: нав’язана моногамія та існування поліамурності» (2004) 1.

Одночасно з рухом ЛГБТ, у ХХ столітті виникають різні форми свідомої та публічної не-моногамії, відмінні від традиційної полігамії чи соціально прийнятних (допоки прихованих) форм адюльтеру – соціалістичні егалітарні експерименти, релігійні комуни, «вільна любов» 1960-х, політична феміністська не-моногамія у 1970-х роках. Практики поліамурності (буквально – багато любовей) стають дедалі більш поширеними в кінці ХХ – на початку ХХІ століття в заможних західних суспільствах, насамперед США. Вони не є прямо пов’язаними з феміністською чи лівою критикою сім’ї і виникають у дуже різних ідеологічних середовищах, однак переважно у межах білого, добре освіченого середнього класу, що свідчить про економічну зумовленість цього феномену.

Чому поліамурність (як специфічна модель любовних стосунків, соціальний зміст якої відмінний від наявних дотепер форм не-моногамії) виникає саме зараз, у добу пізнього капіталізму, і не залишається за зачиненими дверима приватного життя, а навпаки, концептуалізується як соціальний рух, свідомий своєї особливості, та набуває форм поліактивізму (від тематичної літератури та інтернет-форумів до публічних лекцій, презентацій та участі у прайдах), подібного до ЛГБТ-активізму? Серед імовірних причин називають зростання тривалості життя (сексуальна ексклюзивність протягом десятків років видається нереалістичним ідеалом), високий рівень розлучень та невірності у моногамних партнерствах, незадоволення сценарієм серійної моногамії, збільшення економічної та соціальної рівності жінок, суспільне прийняття секс-позитивних ідеологій та практик 2 поширення інтернету як комунікативного середовища, яке робить секс-позитивну культуру доступною і видимою 3. Один із основних ідеологічних акцентів поліамурного руху – деконструкція сценарію супермоногамії 4 і та романтичної любові як «природних», вічних та незмінних, прояснення, що моделі особистих стосунків є плинними і розвиваються разом із загальними суспільними змінами, а отже, інші типи «норми» мають бути визнаними та прийнятими. Зрештою, не так давно шлюб між представни(цями)ками різних рас, національностей чи соціальних класів був нечуваним скандалом – сьогоднішні уявлення про шлюб як союз між двома людьми різної статі також можуть бути змінені у напрямку партнерства між людьми однієї статі (легалізація одностатевих шлюбів) чи між трьома і більше людьми (визнання поліамурних союзів).

Поліамурний дискурс розвивається через самоосмислення та комунікацію спільноти, яка практикує поліамурність: він покликаний задовольнити ряд потреб поліамурних людей – від необхідності сформувати новий етичний кодекс любовних стосунків між трьома і більше особами до обґрунтування законодавчих нововведень та зміни суспільного ставлення до не-моногамії (у США досі діють закони проти адюльтеру та бігамії, певні страхові та податкові бонуси доступні лише у межах легального шлюбу, існують прецеденти позбавлення поліамурних осіб опікунських прав через «аморальний» спосіб життя). Опис та концептуалізація цієї любовної філософії відбувається у контексті ліберальних цінностей, права на самовизначення та прав людини загалом. Політична критика моногамії та патріархальної сім’ї (важлива для лівого та феміністського рухів) не стоїть на порядку денному поліамурного руху, з іншого боку, феміністки, які практикують не-моногамію як свідомий жест із 1970-х років, у своїх статтях можуть навіть не згадувати поліамурність. Таким чином, існує два критичних наративи про не-моногамію – теорія, яка деконструює існуючий політичний інститут, виходячи з аналітичного знання, і низова практика, яка творить новий символічний дискурс через самопроговорення. Більшість текстів, присвячених поліамурності, є порадниками, есеями чи збірниками відповідей на типові питання, базуються на узагальненні особистого чи колективного досвіду 5. Більш теоретичні (соціологічні, антропологічні, правничі) дослідження поліамурності як нової форми не-моногамії лише починають з’являтися протягом останніх десяти років, часто їх автор(к)и мають особистий стосунок до досліджуваної проблематики 6.

Поліамурний дискурс не є однорідним – його мейнстрімний напрям наголошує на довготривалій, відданій любові, яка «така сама», як моногамна, але більше ніж до однієї людини водночас (подібний нормалізаційний тренд існує і в ЛГБТ-русі) 7. Секс-радикальна та квір-критика застерігає від небезпеки асиміляції та деполітизації, яку містить така позиція. Однак поліамурні взаємини можуть мати дуже різні конфігурації. І якщо формат відкритого шлюбу чи сталої тріади є більш консервативним, то формати інтимних мереж, у яких розмиваються кордони між любов’ю та дружбою, тілесним та платонічним коханням, руйнується зв’язка любові-сексу-репродукції як триєдиної практики, яка має бути цілковито реалізована у стосунках з однією людиною, мають набагато радикальніший потенціал. Комунальні типи співжиття також торкаються питання реформування стосунків приватної власності, соціальної організації репродуктивних практик, доглядової роботи і медичних сервісів (та їхнього правового регулювання), структура яких сьогодні задається приматом моногамної сім’ї. Таке домінування моногамії не є чимось нейтральним, чимось зі сфери особистого життя, яке «нікого не стосується» – зосередження репродукції та догляду за дітьми/хворими/літніми у сім’ї є наслідком капіталістичної експлуатації, політичного поділу між приватною та публічною сферами, між статусною продуктивною працею та знеціненою відтворювальною працею. Відсутність доступних соціальних сервісів, неоліберальне покладання відповідальності за долю та фізичне благополуччя виключно на саму людину формує тло незахищеності, невпевненості та вразливості, у якому моногамна сім’я чи сталі поліамурні партнерства стають формами взаємопідтримки (у тому числі матеріальної) та своєрідної страховки. У цьому контексті варто зробити припущення, що поліамурність є перехідною формою організації любовних стосунків, формат якої задається умовами пізнього капіталізму (відносна економічна безпека середнього класу, а також соціальна емансипація жінок надає більшу свободу вибору форм та кількості взаємин). Якщо кинути візіонерський погляд у соціалістичне майбутнє, вільне від тривог за матеріальне забезпечення, можна прогнозувати подальшу зміну сценаріїв любовних відносин у напрямку плинних мереж доброзичливого обміну, без чітких кордонів між різними типами близькості.

Поліамурність у контексті моно- та гетеронормативності

Гібридне слово «поліамурність» («polyamory» – «poly» з грецької означає «багато» чи «множинні», «amor» – «любов» латиною) визначається як філософія та практика близьких, любовних стосунків одночасно з більш ніж однією людиною. Інше поширене визначення – відповідальна, етична та свідома не-моногамія. Парасольковий термін, винайдений на початку 1990-х років для позначення різних любовних практик, які суттєво відрізняються від моногамного сценарію «романтичного кохання», увійшов до Оксфордського словника англійської мови у 2006 році 8. У капіталістичних суспільствах практики не-моногамії виникають у різних активістських рухах з середини 1960-х років, включаючи соціалістичну, анархістську, лесбійську, гомосексуальну, бісексуальну, трансґендерну, БДСМ та квір форми активізму, а також різні форми духовних практик та неоязичницьких вірувань 9. Упровадження нового терміну стало наслідком наростання критичної маси індивідуальних досвідів та необхідності їх концептуалізувати, обговорювати специфічні проблеми та ситуації, пов’язані з подібним стилем життя, для чого виникають численні інтернет-ресурси 10. Поліамурний дискурс став простором творення нової етики та поетики стосунків (подібно до того, як поняття романтичного кохання було вперше сформульоване у європейській літературі кінця XVIII століття).

У європейському контексті подібні процеси мали інше вербальне вираження – за десяток років до першої «Ходи хвойд» у Торонто 11 слова «хвойда» та «блядство» переосмислювалися німецькими лесбійсько-феміністськими активістками у якості радикальної стратегії спротиву гетеросексизму та мононормативності, існували також інші форми комунікаційного та інформаційного активізму (лекції, зустрічі, дискусії), покликані припинити соціальну ізоляцію, створити систему цінностей, яка не стигматизує альтернативні сценарії особистого життя 12. Розглядаючи не-моногамію у пострадянському контексті, варто згадати перше десятиліття після Жовтневої революції (1917 – 1930 рр.), яке російський дослідник Ігор Кон описує як період емансипації жіноцтва та сексуальності, занепаду традиційних форм шлюбу. Саме на цей час припадають активність Олександри Колонтай, яка концептуалізувала не-моногамні стосунки через метафору «товариськості», любовні багатокутники Лілі Брік, фільм «Третя міщанська» 1927 року, основою сценарію якого стала стаття в «Комсомольській правді» про двох чоловіків, які прийшли забирати свою спільну дружину-породіллю з пологового будинку, стверджуючи, що любов комсомольців не знає ревності. Експерименти 1920-х років були забуті на декілька десятиліть після консервативного повороту у 1930-х, зміст якого полягав у моралізації, криміналізації та медикалізації сексуальності, позиціонуванні сім’ї як основної «ланки суспільства» 13. Сьогодні в україно- та російськомовному дискурсі існує невелика кількість інформаційних та комунікативних ресурсів, присвячених не-моногамії, наповненням яких є переважно переклади англомовних текстів та дискусій 14.

Поліамурність є низовою практикою, що стає дедалі більш масовою, а також краще артикульованою, з кінця 1980-х років (станом на 2002 рік в США налічується близько 500 000 поліамурних осіб, хоча надійні дані стосовно подібного стилю життя отримати напрочуд важко) 15. Поліамурності передували, як уже йшлося вище, різні форми свідомої не-моногамії, зокрема характерні для гомосексуальних та бісексуальних союзів 16, що навіть змушує декого вважати легалізацію одностатевих шлюбів вирішальним кроком до руйнування інституту моногамного шлюбу як такого (геї часто формують стійкі партнерства, толерантні до сексуальної активності за межами пари, лесбійки можуть ділити опікунські права з фізіологічним батьком дитини, навіть гетеросексуальні жінки можуть оформити шлюб заради страхових бонусів) 17. Поліамурність слід відрізняти від інших форм не-моногамії – полігамії (полігінії та поліандрії) як традиційних форм шлюбу, проміскуїтету та адюльтеру, котрі є радше зворотною стороною моногамії, свінгерства, основою якого є рекреативний секс із суворою забороною на емоційні контакти за межами пари, «фрілав» чи «спортивного сексу» без емоційних прив’язок/зобов’язань 18. Відмежуванню від названих практик присвячена значна частина літератури про поліамурність.

Дебора Анапол дає таке визначення поліамурності: «Стиль любові, який виникає з розуміння того, що кохання не можна змусити прямувати, чи не прямувати в якомусь конкретному напрямку. Поліамурність акцентує на свідомому виборі кількості партнер(ок)ів, з якими особа хоче контактувати, замість прийняття соціальних норм, що приписують любити одночасно лише одну людину» 19. За визначенням однієї з поліамурниць, «я відмовляюсь прийняти міф, що мушу припинити любити одну людину перед тим, як почати любити іншу» 20. Акцент на коханні/любові, а не випадковому сексі, на чесних та рівноправних (і бажано прилюдних, а не таємних) стосунках водночас із кількома людьми, за взаємної згоди усіх сторін, робить поліамурність унікальною практикою, відмінною від наявних доти форм не-моногамії. У поліамурному дискурсі також розмиваються межі між поняттями любові та дружби, сексуальних і асексуальних форм взаємодії, про що йтиметься далі.

У 1990-х – початку 2000-х, саме в той час, коли поліамурність активно розвивається як низова практика, коли зона сексуальної свободи значно розширилася, дошлюбний секс є нормою, шлюби вже не тривають все життя, а гомо- і бісексуальність стає дедалі видимішою і прийнятнішою, критика моногамії у феміністському дискурсі стає майже непомітною 21. Аналізуючи сучасні дебати, Вікторія Робінсон пропонує переосмислити їх як такі, що можуть дати новий поштовх феміністичним змінам владної динаміки всередині гетеросексуальних стосунків, у безпосередньому зв’язку з капіталізмом та патріархатом 22. Дослідниця застерігає щодо консервативних тенденцій у феміністичному русі, які використовують аргумент щодо СНІДу як «неуникної» причини повернення до «безпечної» моногамії, на відміну від «небезпечних» альтернатив, варіативність і складна емоційна динаміка яких зводиться до проміскуїтету. Робінсон відмовляється проголошувати не-моногамію як феміністичну моральну догму (адже визнає, що жінки перебувають у моногамних стосунках через різні причини, які варіюються від економічної, соціальної і психологічної залежності до бажання створити рівноправне партнерство), однак доводить, що моногамія як політична інституція привілеює інтереси як чоловіків, так і капіталізму 23. Соціалістична критика моногамії відштовхується від ідей Фрідріха Енгельса, який вважав приватну власність і відповідну потребу чоловіків у законних спадкоємцях основою закріпачення та експлуатації жінок всередині патріархальної сім’ї (відтак усуспільнення репродуктивної та доглядової роботи і масовий вихід жінок на ринок праці слугують їхньому звільненню). Енгельс був першим, хто включив сексуальність і репродукцію в економічну теорію, однак не приділив достатньо уваги структурам ґендерної дискримінації. Цей пробіл заповнили соціалістичні феміністки, показавши, що у капіталізмі жіноча відтворювальна (репродуктивна та доглядова) праця, виконувана у моногамній сім’ї, є не просто послугою якомусь індивідуальному мужчині, а частиною системи дешевого відтворення робочої сили.

Аналіз соціальної дійсності (насамперед високий рівень розлучень та невірності, а також популярність свінгерства та інших форм відкритих шлюбів) свідчить, що супермоногамія у постіндустріальних суспільствах не працює – їй на зміну приходить серійна моногамія, коли одну партнерку/партнера заміщують іншим(и) з надією на кращий результат. У цьому контексті проблеми у стосунках пояснюються вибором «не тієї людини», й ніколи моногамією, яка залишається у статусі зразка (мононормативність).

Поняття мононормативності або нав’язаної моногамії тісно пов’язане з гетеронормативністю. Феміністська критика показує асиметричність очікувань та ціни моногамії для чоловіків і жінок, критикує позиціонування жінок як власності (на яку чоловіки здобувають право унікального володіння у моногамії), показує, як надмірне інвестування в одні стосунки узалежнює жінок, робить складним вихід з насильницьких чи незадовільних відносин, девальвує роль дружби та різних типів спільностей 24. Гомофобія, біфобія та нав’язана гетеросексуальність також грають роль в утвердженні моногамії як «єдино можливої» опції (натомість поліамурність робить більш видимою бісексуальність) 25. У цьому контексті самоартикуляція поліамурної спільноти у публічному просторі (поліактивізм) ворожа моногамії, навіть якщо цього не ставлять за мету – озвучення та концептуалізація іншого досвіду руйнує монополію моногамії на «нормальність».

Одним із каменів спотикання у дискусіях про не-моногамію є дискурс натуралізації і есенціалізації моногамії, яка начебто є наслідком людської «природи», а не сконструйована соціально. Анжела Віллей у своїй дисертації розглядає, як натуралізаційний аргумент на користь моногамії пов’язаний з різним описом гамет (статевих клітин) та стратегій спарювання самок і самців: сперматозоїди репрезентуються як рухливі, необмежені в кількості, тому самці начебто оптимізують шанси на репродукцію, намагаючись якомога ширше розповсюдити свій генетичний матеріал. Жіночі яйцеклітини, навпаки, описуються як стаціонарні і скінченні, тому самки мали б бути «обережніші». Подібні описи зумовлюють ґендерно забарвлений погляд на моногамію – жінкам вона приписується апріорно 26. Інтерес чоловіків у моногамії менш очевидний, серед його пояснень – рівний розподіл сексуального доступу до жінок, потреба у нащадках, контроль над жінками та їхніми тілами (певність у батьківстві). Перевага раціональної моногамії над інстинктивним полігамним потягом (у чоловіків) подається еволюціоністами як особлива риса, яка відрізняє людей від тварин 27. Ця схема доповнюється соціоекономічними міркуваннями – жінкам потрібно мати надійного партнера для захисту та підтримки себе і дітей, тому моногамія збільшує шанси людства на самовідтворення. Описи сексуальності також є ґендерно окресленими – в той час як чоловіки начебто мають «нестримний» потяг (що інколи використовується як виправдання невірності чи сексуального насильства), дискурс жіночої сексуальності центрується навколо понять чистоти, стриманості та відданості, для яких моногамія є центральною 28. Віллей також звертає увагу на подвійну натуралізацію сексуального життя – моногамії через апеляцію до репродуктивної раціональності і поліамурності через апеляцію до сексуального потягу 29. Подібний напрям мислення створює так звану систему «моногамія/зрада»: домінантну культурну організацію, згідно з якою люди мають ідентифікувати себе з цінностями моногамної ексклюзивності, навіть якщо романи «на стороні» настільки поширені, що можуть вважатись інституціоналізованою частиною сексуального ландшафту 30.

Безпека, яку начебто пропонує моногамія, пов’язана не лише з репродуктивною та економічною раціональністю, але й з іншими типами захисту – зв’язок з чоловіком є способом захисту від фізичної загрози (від інших чоловіків), а також загрози репутації 31. Феміністки позиціюють ревнощі, власницькі претензії, бажання ексклюзивності, страх самотності та соціального осуду, репрезентовані через «рожеві окуляри» романтики, як інтерналізований інструментарій, що утримує моногамію 32. «Сліпота» любові, підкреслення її ірраціональності є невипадковими – при прагматичному розгляді моногамний традиційний шлюб, який вимагає від жінки надмірних емоційних та енергетичних інвестицій, обмежує інші соціальні контакти, навантажує її вигідною капіталістичному устрою безкоштовною та символічно знеціненою репродуктивною та доглядовою працею, пропонуючи їй взамін нічим не гарантовані обіцянки економічної безпеки та фізичної/моральної захищеності, –виявляється сумнівною авантюрою.

Етика і поетика множинної любові

На противагу нереалістичному ідеалу супермоногамії та незадовільній практиці серійної моногамії, поліамурність уможливлює одночасні любовні стосунки з кількома людьми. Джой Девідсон наводить перелік найпоширеніших конфігурацій (який однак не є вичерпним):

а) основні-плюс. Пара в першорядних стосунках погоджується на додаткові стосунки у форматі «вторинного партнерства» – впливових, глибоких відносин, у які інвестуються час та емоції, чи «третинних» – ближчих до випадкових романів;

б) тріада. Троє осіб створюють близькі, віддані стосунки, в яких ставлення кожного/кожної до інших двох приблизно однакове;

в) особа з кількома основними взаєминами (конфігурація «V»). Людина має однаково сильні стосунки з обома партнер(к)ами, які не настільки близькі між собою;

г) груповий шлюб чи полісім’я. Троє чи більше осіб формують мережу близькості, домовляючись про взаємну вірність усередині групи чи визначаючи умови, на яких можуть мати стосунки поза групою;

ґ) інтимні мережі: переплетення взаємин різного ступеня близькості, інтенсивності та відданості;

д) «свінг-полі»: гібридна форма між свінгом і поліамурністю. Віддана пара погоджується на інші еротичні дружби (спільно чи поодинці), однак усі значимі любовні емоції залишаються лише між ними;

є) полі-одиначки/одинаки, які налагоджують різні взаємини з різними людьми (можливо, шукаючи партнер(ку)а для основних стосунків) і цілковито чесні зі своїми залицяльни(ками)цями стосовно власних мереж близькості 33.

Правниця Елізабет Еменс зазначає, що оскільки теоретично кількість людей, залучених до поліамурних стосунків, необмежена, їхні типи також є теоретично безкінечними 34 більше того, вони не є фіксованими і передбачають як зміну конфігурацій партнерств, так і метаморфози стосунків у сталих партнерствах.

Витворення нової етики та поетики любовних стосунків є важливою частиною поліамурного дискурсу, потрібною для формування символічного поля референції спільноти, яка практикує поліамурність, узагальнення колективного досвіду для опису нових типів стосунків, специфічних ситуацій, проблем та емоцій, які вони породжують. Окрім того, оскільки поліамурність є публічною формою не-моногамії та рухом, який ставить перед собою політичну ціль зміни соціальних норм, наголос на позитивній етичній програмі необхідний для її суспільної легітимації.

Варіативність конфігурацій поліамурних взаємин веде до того, що немає ніякого ідеального сценарію поліамурного кохання, натомість є базові принципи, на основі яких вибудовуються унікальні правила взаємодії. Еменс 35 та Клессе 36 вважають такими принципами самопізнання та персональну автономію, радикальну чесність, настанову на перманентне спілкування і перемовини, відповідальність, емоційність, близькість, співпереживання. Оскільки готові правила набагато легше прийняти, ніж витворити власні, поліамурність (теоретично) передбачає високий рівень самосвідомості, відповідальності, а також інвестицій часу та енергії у любовні стосунки, що складає основу етичного самообґрунтування цього руху. На основі цього підходу інколи розвивається думка, що поліамурність – всього лише один зі способів самовизначення (будь-хто може вільно обрати такий стиль життя) 37, що залишає поза увагою зв’язок сексуальності (та можливостей особи загалом) з класом, расою, віком, здоров’ям тощо.

Етична програма поліаморії значно відрізняється від моногамного сценарію «романтичного кохання». Насамперед, іншого забарвлення набуває поняття відданості, більше не пов’язане з фізичною вірністю, уявленнями про партнер(ку)а як найкращих, ексклюзивних та унікальних. Відданість реалізується через готовність відкрито проговорювати стосунки та працювати над ними, вкладаючи значну кількість зусиль у цей процес, зокрема у вирішення конфліктів, надавати підтримку, увагу та турботу, через перевірене часом та іншими відносинами поціновування саме цих стосунків. Радикальна чесність (повна відвертість із собою та іншими щодо наявних взаємин та власних бажань, потреб чи проблем) – передумова активного консенсусу, відправна точка культури стосунків, у якій постійні пере-домовленості стосовно меж не сприймаються травматично, навпаки, вважаються невід’ємною частиною особистого росту і розвитку взаємин між людьми у мережах близькості, які є динамічними та відкритими.

Відкритість поліамурних стосунків до різних типів інтимності розмиває межі між платонічним і тілесним коханням, а також між любов’ю і дружбою. Клессе зазначає, що у поліамурних стосунках дружба сприймається серйозно та може вимагати стільки ж емоцій, уваги та відданості, як і сексуальні стосунки. При цьому давня дружба може переходити у любовні стосунки, сексуальний інтерес може трансформуватись у платонічну дружбу тощо 38. Подібна відсутність кордонів спонукає також поширенню різних типів зв’язків між людьми однієї статі (не обов’язково гомо- чи бісексуальних), наприклад, близької жіночої дружби та феміністичного сестринства. Оскільки філософія стосунків не передбачає ексклюзивності, у ній немає заборони на різні прояви симпатії. Поліамурність заохочує грайливість, жартівливість, флірт, ніжні, турботливі доторки та ласку, у той час як у моногамії різні ступені контролю розповсюджуються на те, з ким говорити і проводити час, кому усміхатись тощо (оскільки такі дії сприймаються як маркери можливих сексуальних стосунків) 39. Відтак важливою частиною поліамурної етики є «секс-позитивність», схвалення сексу як приємної рекреативної практики, прийнятної у стосунках різного ступеня близькості, на відміну від негативних конотацій, які досі (а)моралізують нерепродуктивний секс чи секс за межами відданої пари. Зміна значення сексу, близькості та дотику розширює та урізноманітнює можливості контактів з іншими людьми, дозволяє обирати оптимальні особистісні активності. На противагу ревнощам концептуалізується поняття «співпереживання» (compersion), яке полягає у відчутті радості і щастя від того, що кохана людина насолоджується любов’ю когось іще.

Хоча сучасні контрацептиви та можливості створення людського життя поза межами сексуальної активності й любовного партнерства (штучне запліднення) уже більш ніж півстоліття дозволяють (принаймні, в теорії) відділити сексуальність від репродукції, питання опіки над дітьми є одним із найпроблематичніших моментів у формуванні громадської думки про поліамурність. Вважається, що ідеальним середовищем для дітей є моногамна гетеросексуальна сім’я (не зважаючи на високий рівень домашнього насильства та розбещення неповнолітніх саме у традиційних сім’ях), усі ж інші форми материнства і батьківства проголошуються девіантними і травматичними, аж до позбавлення опікунських прав 40. Потенційні проблеми у справах опіки над дітьми (а також успадкування, соціального і медичного страхування) є основною вимогою морального та легального визнання поліамурності. Аргументами на користь поліматеринства/батьківства (які повторюються як у тематичній літературі, так і в моїх інтерв’ю з поліамурниками, які мали досвід догляду за дітьми) є можливість організації оптимальних структур піклування, ефективного поділу праці, примноження любові та фінансових ресурсів, а також потенційний позитивний ефект на формування особистості. Якщо патріархальне позиціювання матері як основної доглядальниці створює ситуацію емоційної і фізичної залежності від однієї значимої дорослої, яка переноситься на майбутні стосунки (що веде до фрустрації, якщо кохана людина не задовольняє усі потреби), то емоційно та доглядово задовільний контакт з кількома значимими дорослими з раннього дитинства може стати підставою для формування більш незалежної та самодостатньої, відкритої до різних особистісних взаємин людини 41.

Серед основних проблем, з якими стикаються поліамурні особи, варто назвати соціальні (публічний осуд, втрату роботи, неприйняття сім’єю, питання успадкування та опіки) та особистісні виклики (травматична чесність, виснажливий експериментальний і не завжди вдалий пошук оптимальних форм партнерства, незвично велика кількість обговорень, своєрідний тайм-менеджмент, відносини з партнер(к)ами партнер(ок)ів, питання рівності та вето у стосунках, пристосування до різної емоційної динаміки зацікавлених сторін, невпевненість і ревнощі, техніки безпеки у сексі тощо). Етична програма поліамурності не гарантує, що на практиці у взаєминах не може бути сексизму, нав’язаного компромісу замість добровільного, маніпуляцій, нечесності, безвідповідальності 42.

Політична поліамурність: між радикальністю та нормалізацією

Моногамія перетинається з політикою у правовому полі. Окрім законів, спрямованих проти адюльтеру та бігамії, які діють у США, привілеювання моногамії визначає зміст сексуальної освіти. Саме (занепала) сім’я стає фокусом консерваторів і правих, коли вони говорять про розміри соціальної допомоги, зниження кількості абортів, боротьбу з одиночним материнством/батьківством тощо 43. Офіційний шлюб є важливим у питаннях спадщини та опіки. Поліамурний рух, вимагаючи соціального прийняття множинного партнерства, змінює не лише норми моралі, але й кидає виклик соціальним сервісам та державним структурам, які мають бути змінені заради того, щоб краще відповідати потребам громадянок та громадян. Еменс вважає, що значний опір ідеї шлюбу (партнерства) між трьома і більше людьми є насправді результатом частих поразок моногамії – поліамурність знімає необхідність боротьби зі «спокусами», яка у християнській традиції є основою етики та моралі. Дослідниця виділяє два дискурси всередині поліамурного руху: дискурс універсалізації – усі люди у глибині душі поліамурні, але не всі дозволяють собі це, та меншинний – опис поліамурності як вродженої, унікальної ідентичності, власної «природи» (Еменс вважає такий стратегічний есенціалізм найкращою стратегією уникнення суспільних страхів, наприклад, того, що партнер/ка може стати поліамурн(ою)им 44. Еменс пропонує зробити сексуальну ексклюзивність частиною договорів шлюбного контракту (а не норми) – щоб спонукати людей більше і відвертіше обговорювати свої очікування 45.

Поліамурні спільноти вітають участь лесбійок, геїв, бі, трансгендерів та квір поліосіб, тому цей гетеронормативний аспект романтичного кохання успішно долається. Однак із секс-радикального боку критикується акцент поліамурності на стосунках і неувага до інших, орієнтованих на задоволення, форм не-моногамії. Центральна роль любові подається як потенційно небезпечна складова, яка формує опозицію між «моральною» поліамурністю і «проміскуїтетним» квір 46.

Поліамурність та різні форми не-моногамії, незважаючи на ідеологічне руйнування романтичної зв’язки любов-секс-репродукція, безпосередньо зачіпають питання ґендеру, репродуктивних практик, а отже, фізичної та економічної безпеки і соціального класу. Меліта Ноел зазначає, що більшість літератури про поліамурність розрахована на білу, приналежну до середнього класу, повносправну, освічену, переважно американську аудиторію («добре освічені професіонали, які формують партнерства, щоб краще зрозуміти, хто вони є емоційно, сексуально та творчо» 47), та не ставить питання щодо того, яким чином національність, раса, клас, вік та (не)повносправність перетинаються з ґендером і сексуальністю у теорії та практиці поліамурності. Хоча більшість текстів, котрі аналізує дослідниця, написані саме жінками, які позиціонують поліамурність як практику визволення, уповноваження та суб’єктивації, Ноель звертає увагу на потенційну небезпеку експлуатуючої, вимушеної не-моногамії у патріархальному суспільстві саме для жінок, які часто не мають достатньо особистих, соціальних і економічних ресурсів (прямо залежних від класової позиції), щоби подолати виклики подібного стилю життя 48.

Така класова сліпота є одним зі значних недоліків поліамурного руху. Попри існування поліамурних практик у контексті патріархальної та капіталістичної експлуатації, їхній безпосередній зв’язок із політичними інститутами гетеросексуальності та моногамії, ліва критика, у тому числі стосовно репродуктивних сценаріїв і організації систем соціального страхування, майже не присутня у поліамурному дискурсі, який центрується довкола питань «що таке поліамурність?» та «чому ця форма не-моногамії достатньо етична, щоб бути прийнята суспільством?» 49.

Замість висновків. І. та Р.

І.: «Особисто мені складно зараз. Поліамурність входить у конфлікт із наявним станом речей, із домінуючими поглядами, цінностями. В тому числі й з моїми несвідомими реакціями. Але я не бачу іншого виходу. Це єдиний можливий шлях до формування гармонійних стосунків. Проблемність практики поліамурності сьогодні – це не дефект самої поліамурності, а вирок сучасному суспільству, де формальні обмеження, закостенілість і лицемірство є загальноприйнятими практиками. Моя дівчина Р. часто приходить щаслива після того, як провела час не зі мною. Я бачу на її обличчі посмішку. Це ж стосується і мене. Побачившись із коханою мені людиною, я радісний повертаюся додому. Після цього наші стосунки стають ще кращими, стійкішими та радіснішими. І це головний критерій того, що ми вибрали правильний шлях».

Р.: «Я думаю, що так вийшло саме через ці проблеми, в яких кожен із нас відчув, що партнер — не даність, що його можна легко втратити, й одночасно кожен зрозумів, чому він кохає саме цю людину, а не інших, чому так цінує саме її, чому вона незамінна. При цьому зникло відчуття зв’язаності, вимушеності, яке вже назрівало і призводило до частих дріб’язкових конфліктів.Коли я приходжу до І. від нового партнера, я щаслива і ще більше люблю його, бо він інший і особливий. Я хочу, щоб йому так само було добре з кимось іще, але щоб він повертався до мене, бо в мені є щось особливе, чого немає в іншій партнерці. Але я не хочу бути цією іншою партнеркою, від якої повертаються… З цим треба ще працювати».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПРОТИ ГЕТЕРОСЕКСУАЛЬНОСТІ ЗА ГЕТЕРОСЕКСУАЛІВ

ПРИЦІЛИ ТЕОРІЙ, БАРИКАДИ ПРАКТИК: ПРИВАТНЕ СТАЄ ПОЛІТИЧНИМ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

РЕВОЛЮЦИЯ И СЕКС

Notes:

  1. Хочу підкреслити різницю між сучасним політичним інститутом моногамії (патріархальним і репресивним) та особистими практиками, які витворюють стосунки в ексклюзивній парі згідно власного вибору та за власним сценарієм. Етична моногамія (так само як етична гетеросексуальність) можлива – свідома свого зв’язку з нормалізаційним дискурсом та відсторонена від нього, відкрита до прийняття, поціновування, і визнання політичного значення інших досвідів. – Тут і далі прим. авт.
  2. Поняття «секс-позитивність» (sex positive) наголошує на позитивних фізіологічних та психологічних аспектах сексу як приємної рекреативної практики, якою люди можуть обмінюватися без обов’язкового зв’язку з коханням та репродукцією.
  3. Davidson, Joy. Working with polyamorous clients in the clinical setting. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 5, April 16, 2002, http://www.ejhs.org/volume5/polyoutline.html.
  4. Цей термін використовує Елізабет Еменс для розрізнення між ідеалом партнерства на все життя і «простою», або «серійною» моногамією, яка допускає зміну коханих, але вимагає мати лише одн(у)ого партнер(ку)а водночас. Emens, Elizabeth F. Monogamy’s law: Compulsory monogamy and polyamorous existence. N. Y. U. Review of Law and Social Change 29, 2004, http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=506242. – pp. 297 – 300.
  5. 12 основних книг, опублікованих між 1992 та 2004 роками, проаналізовано у статті: Noël, Melita J. Progressive polyamory: considering issues of diversity. Sexualities 9(5), 2006.
  6. Cook, Elaine. Commitment in polyamory. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 8, December 12, 2005, http://www.ejhs.org/volume8/cook1.htm.
  7. Richardson, Diane. Locating sexualities: from here to normality. Sexualities 7, 2004.
  8. «Polyamory» enters the Oxford English Dictionary, and tracking the word’s origins, http://polyinthemedia.blogspot.com/2007/01/polyamory-enters-oxford-english.html.
  9. Klesse, Christian. Notions of love in polyamory — elements in a discourse on multiple loving. LABORATORIUM 2, 2011, http://www.soclabo.org/eng/journal/10/3/abstract/163/.
  10. http://www.lovemore.com, http://www.polyamory.org, http://www.polymatchmaker.com, http://xeromag.com/fvpoly.html, http://polyinthemedia.blogspot.com, http://polyweekly.com, http://www.polychromatic.com/pfp, http://www.cuddleparty.com
  11. Протестні феміністичні марші, які почались у квітні 2011 у Торонто як відповідь на сексистські висловлювання офіцера поліції – «жінкам слід припинити вдягатися як повії, якщо вони не хочуть стати жертвами».
  12. Altenhoefer, Gwendolin. Friend hoppers, pleasure activism, the Schlampagne and the Octopus: non-monogamous activism in the German lesbian-feminist subculture. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 12, August 2, 2009. http://www.ejhs.org/Volume12/polyactive.htm.
  13. Кон И. Сексуальная культура в России. Клубничка на березке. М.: ОГИ, 1997. – 464 с.
  14. http://ru-poly.livejournal.com/profile, http://vkontakte.ru/club5591998. http://polyamory.progressor.ru/.
  15. Cook, ibid.
  16. Прикладом може бути популярний комікс «Dykes to watch out for», http://dykestowatchoutfor.com/strip-archive-by-number.
  17. Kurtz, Stanley. Beyond gay marriage: the road to polyamory. In Philosophy of sex: contemporary readings. Ed. by Alan Soble, Nicholas Power. 2007. – pp. 190 – 192.
  18. Детальна і з гумором карта-схема різних форм не-моногамії http://www.obsidianfields.com/lj/nonmonogamy2.5.1.gif.
  19. Anapol, Deborah. Polyamory: the new love without limits. 1997. – p. 179.
  20. McCullough, Derek and Hall, David S. Polyamory. What it is and what it isn’t. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 6, February 27, 2003. http://www.ejhs.org/volume6/polyamory.htm.
  21. Jackson, Stevi and Scott, Sue. The personal is still political: heterosexuality, feminism and monogamy. Feminism & Psychology, 2004. – p. 151.
  22. Robinson, Victoria. My baby just cares for me: Feminism, heterosexuality and non-monogamy. Journal of Gender Studies 6, 1997. http://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/09589236.1997.9960678/. – p. 154.
  23. Robinson, ibid. – p. 144.
  24. Willey, Angela. From pair bonding to polyamory: a feminist critique of naturalizing discourses on monogamy and non-monogamy, 2010. – pp. 2-3. http://pid.emory.edu/ark:/25593/7twx9
  25. Mint, Pepper. The power dynamics of cheating: effects on polyamory and bisexuality. The Journal of Bisexuality, vol 4, no 3, 2004. – p. 19.
  26. Willey, ibid. – p.6.
  27. Emens, ibid. – p.297.
  28. Willey, ibid. – p.17.
  29. Willey, ibid. – p.70.
  30. Klesse, ibid.
  31. Willey, ibid. – p.16.
  32. Robinson, ibid. – p. 148.
  33. Davidson, ibid.
  34. Emens, ibid. – p.307.
  35. Emens, ibid. – p.321.
  36. Klesse, Cristian. Polyamory and its “Оthers»: contesting the terms of non-monogamy. Sexualities, 9(5), 2006. – p.571.
  37. Smiler, Barry. There’s no such thing as polyamory. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 14, April 7, 2011. http://www.ejhs.org/volume14/NoSuch.htm.
  38. Klesse (2006), ibid. – p.569.
  39. Mint, ibid.
  40. Emens, ibid. – pp.311 – 312.
  41. Robinson, ibid. – p.148.
  42. Davidson, ibid.
  43. McCullough, Derek and Hall, David S., ibid.
  44. Emens, ibid. – pp.343 – 348.
  45. Emens, ibid. – pp.363 – 364.
  46. Klesse (2006), ibid. – pp.577 – 579.
  47. Wolfe, Leanna. On kittens and the very invented culture of polyamory. Electronic Journal of Human Sexuality, Volume 11, October 12, 2008. http://www.ejhs.org/volume11/Wolfe.htm.
  48. Noel, ibid. – p.612.
  49. З іншого боку, у середовищі українських «нових лівих» політичний зміст поліамурності, її потенціал особистісної емансипації та творення комунальних типів спільнот переважно ігноруються, а теоретичний градус дискусії, за моїми спостереженнями, часто понижується до персональних коментарів.

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte

Анонси

Наші партнери