Чому за соціалізму жінки мали краще сексуальне життя

  • 16 серпня 2017
  • 3286
Чому за соціалізму жінки мали краще сексуальне життя

Крістен Годсі

Коли американці згадують про соціалізм у Східній Європі, то зазвичай їм на думку спадають обмеження пересування, гнітючі пейзажі із сірим бетоном, злиденні чоловіки та жінки, що знуджено вистоюють довгі черги до пустих магазинів, та спецслужби, які всіляко втручаються до приватного життя громадян. Хоча велика частина цього є правдою, наш усталений стереотип про життя за державного соціалізму не змалює нам справжньої цілісної історії.

Деякі зможуть пригадати, що жінки Східного блоку користувалося багатьма правами та привілеями, що на той час ще не були поширені в ліберальних демократіях. Наприклад, вони були повністю залучені до лав робочої сили, могли розраховувати на значну матеріальну допомогу під час декретної відпустки та гарантований безкоштовний догляд за дітьми. Держава також постійно інвестувала в освіту та професійну підготовку жінок. Але є ще одна перевага, яку мало хто бере до уваги: жінки за комунізму насолоджувались кращим сексуальним життям.

Порівняльне соціологічне дослідження «східних» та «західних» німців, проведене після їхнього воззєднання 1990 року, показало, що на Сході жінки вдвічі частіше отримували оргазми, аніж на Заході. Дослідники здивувалися такій різниці між відповідями респонденток здебільшого через те, що східнонімецькі жінки потерпали від подвійного тягаря офіційної зайнятості та ведення домогосподарства. Західні німкені, навпаки, після війни залишилися вдома та користувалися всіма приладами, що полегшували домашню працю й були породжені успішною капіталістичною економікою. Але вони мали менше сексу й отримували менше задоволення від нього, аніж їхні сусідки, що нудилися в чергах за туалетним папером.

Як же пояснити цей бік життя за залізною завісою?

Звернімося до історії Анни Дурчевої з Болгарії, якій на час нашої першої зустрічі 2011 року виповнилося 65. Проживши перші 43 роки свого життя за соціалізму, вона часто скаржиться, що новий вільний ринок заважає болгарам розвивати здорові любовні стосунки.

«Звичайно, тоді в деяких сферах справи були погані, проте моє життя повнилося романтикою,  розповідає вона.  Після розлучення в мене була робота й зарплата, тож я не потребувала підтримки якогось чоловіка. Я робила те, що мені подобалося».

Дурчева була матірю-одиначкою протягом багатьох років, і все ж вона наполягає на тому, що її життя до 1989 року було більш приємним, аніж повне стресу життя її доньки, що народилася наприкінці 1970-х.

«Все, чим вона займається,  це лише робота й робота,  сказала мені Дурчева 2013 року.  Вночі вона повертається додому надто втомленою, аби бути зі своїм чоловіком. Проте це неважливо, адже він також втомлений. Вони сидять перед телевізором, як зомбі. Коли я була в її віці, мені було набагато веселіше».

Минулого року в Єні, маленькому університетському містечку колишньої Східної Німеччини, я розмовляла із тридцятирічною Даніелою Грубер, яка нещодавно вийшла заміж. Її мати, котра народилася та виросла у НДР, тисне на неї, вимагаючи народити онуків.

«Вона не розуміє, як це важко зараз, адже до падіння Стіни це було набагато простіше,  поскаржилася мені Даніела, посилаючись на падіння Берлінської стіни 1989 року.  У них були дитсадки та ясла, вони мали оплачувані декретні відпустки зі збереженням робочого місця. А я ж, натомість, працюю від контракту до контракту й не маю часу на вагітність».

Цей розрив поколінь між доньками та матерями, які досягли зрілого віку по різні боки поворотного 1989 року, підтверджує ідею, що жінки мали більш наповнене особисте життя за державного соціалізму. І частково цією якістю життя вони завдячують тому фактові, що ці режими сприймали жіночу емансипацію як невіддільну складову розвинених «науково-соціалістичних» спільнот. Така державна доктрина щодо жіноцтва збігалася з життєвою картиною та потребами самих жінок.

 

"Після більшовицького перевороту Володимир Ленін та Олександра Колонтай в перші роки Радянського Союзу ініціювали та підтримували сексуальну революцію."
 

Хоча державам Східної Європи була потрібна жіноча праця, аби реалізувати програми швидкої індустріалізації після Другої світової війни, ідеологічне підґрунтя рівності чоловіків та жінок було закладено ще Августом Бебелем та Фрідріхом Енгельсом у XIX столітті. Після більшовицького перевороту Володимир Ленін та Олександра Колонтай в перші роки Радянського Союзу ініціювали та підтримували сексуальну революцію. Зокрема, Колонтай стверджувала, що любов має нарешті звільнитися від економічних факторів.

1917 року Росія надала виборче право всім жінкам, випередивши США на три роки[1]. Більшовики також лібералізували закони про розлучення, гарантували репродуктивні права та спробували усуспільнити домашню працю, вкладаючи гроші в громадські пральні та їдальні. Жінки стали частиною робочої сили та здобули фінансову незалежність від чоловіків.

У 1920-х роках у Центральній Азії росіянки боролися за звільнення мусульманок. Цій навязаній зверху кампанії жорстко опиралися місцеві старійшини, які не забажали звільнити своїх сестер, дружин та доньок від кайданів традицій.

У тридцятих роках відбувся регрес. Йосип Сталін знецінив попередній прогрес ранніх років Радянського Союзу у сфері жіночих прав, заборонивши аборти та проголосивши зразком нуклеарну сімю. Однак гострий дефіцит чоловічої робочої сили, котрий виник після Другої світової війни, спонукав інші прорадянські уряди ініціювати різні програми з жіночої емансипації включно з дослідженнями особливостей жіночої сексуальності, що проводилися за державної підтримки. На Сході більшість європейських жінок не могли подорожувати західними країнами або читати вільну пресу, проте науковий соціалізм «подарував» певні переваги.

«Так, ще 1952 року чехословацькі сексологи почали досліджувати жіночий оргазм, і вже 1961-го провели конференцію, що була присвячена лише цій темі,  каже мені Катерина Лискова, професорка Масарицького університету Чеської Республіки.  Вони зосереджувалися на важливості того, що рівність чоловіків та жінок є рецептом жіночого задоволення. Дехто навіть стверджував, що чоловіки мають розділити домашню роботу та виховання дітей із жінками, бо інакше в них не буде хорошого сексу».

Агнешка Косцянська, доцентка кафедри антропології Варшавського університету, розповіла мені, що саме до 1989 року польські сексологи «не обумовлювали сексуальні стосунки лише тілесними переживаннями, адже соціальні та культурні умови мали велике значення для сексуального задоволення». Це й була відповідь державного соціалізму на проблему гармонійного поєднання особистого життя та роботи: «Навіть найкраща тілесна стимуляція не доведе жінку до оргазму, якщо вона в стресі, перевантажена чи стурбована своїм майбутнім та фінансовим станом».

 

 

У всіх країнах Варшавського договору встановлення однопартійної системи призвело до глибинних змін у сімейному праві. Комуністи вкладали колосальні ресурси в освіту, професійну підготовку жінок та гарантували їм працевлаштування. Жіночі комітети за підтримки держави намагалися перевиховати хлопчиків, щоби ті сприймали дівчат як рівноправних товаришок, і переконати співвітчизників, що чоловічий шовінізм  це пережиток досоціалістичного минулого.

Попри те, що розрив між заробітними платнями й розподіл праці за статевою ознакою залишилися, а комуністи так і не викорінили повністю сімейний патріархат, за державного соціалізму жінки мали ту самодостатність, яку далеко не всі західні жінки могли й уявити. Жінкам Східного блоку не треба було виходити заміж чи вступати в статеві стосунки задля грошей. Соціалістична держава забезпечила їм базові потреби, і такі країни, як Болгарія, Угорщина, Чехословаччина і Східна Німеччина, навіть виділяли додаткові ресурси на підтримку матерів-одиначок, розлучених та вдів. Якщо не брати до уваги такі відомі винятки, як Румунія, Албанія та Радянський Союз за Сталіна, більшість країн Східної Європи забезпечували доступ до статевого виховання та абортів. Це зменшило соціальні витрати на небажану вагітність та подальше материнство.

 

"Багато академічних феміністок сьогодні прославляють досягнення жіноцтва, проте це відбувається в межах культурного релятивізму, продиктованого імперативами інтерсекціональності."

 

Деякі західні ліберальні феміністи неохоче визнали ці досягнення. Так, вони ставилися критично до таких здобутків державного соціалізму, адже вони не постали з незалежних соціальних рухів жінок  це тип емансипації «згори». Багато академічних феміністок сьогодні прославляють досягнення жіноцтва, проте це відбувається в межах культурного релятивізму, продиктованого імперативами інтерсекціональності. Будь-яка навязана згори політична програма, що намагається встановити універсальну систему цінностей на зразок рівних прав для жінок, є дійсно старомодною.

На жаль, наслідком є те, що багато досягнень у сфері звільнення жінок у країнах колишнього Варшавського договору були втрачені. Зараз донька Дурчевої й молода Грубер борються за усунення тих перепон на шляху до гармонійного сімейного та трудового життя, а комуністичний уряд колись вже вирішив ці проблеми для їхніх матерів.

«Республіка звільнила мене,  якось сказала мені Дурчева, маючи на увазі Народну Республіку Болгарію.  Демократія ж забрала в мене частину цієї свободи».

А Даніела Грубер не має ілюзій щодо жорстокості східнонімецького режиму. Вона тільки хоче, щоб «зараз не було так важко».

Комуністок, які обіймали державні посади, можна було б назвати культурними імперіалістами, бо вони відстоювали гендерну рівність  на роботі, вдома та в ліжку  й були готові дотримуватися її. Але те звільнення, за яке вони боролися, кардинально змінило мільйони життів у всьому світі, зокрема й життя тих жінок, які й досі знаходяться серед нас  матерів і бабусь нинішніх молодих громадян демократичних країн ЄС.

Думка деяких товаришів, що це все було авторитарним втручанням уряду, може здатися дійсно шокуючою для нашого постмодерністського світогляду, але інколи потрібно, щоб необхідні соціальні зміни, які згодом стануть природним наслідком соціальної еволюції, були проголошені згори.

 

Переклала Валерія Лопатіна[2] за публікацією: Why Women Had Better Sex Under Socialism". In: The New York Times. Available 16.08.2017 at: [link]

 


 

Примітки

1. Попередня версія цього нарису приписала надання виборчих прав жінкам у Росії 1917 року не тому суб'єкту. Цьому сприяв Тимчасовий уряд, а не більшовики, які захопили владу лише в листопаді.

2. Текст не відбиває погляд перекладача на проблему.↩

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte

Наші партнери

Анонси