Штрихи з буднів ДНР: ставлення населення до багатства в умовах війни

  • 08 серпня 2017
  • 477
Штрихи з буднів ДНР: ставлення населення до багатства в умовах війни

Олександр Струченков

Події весни 2014 року в Донбасі досі не мають однозначної інтерпретації. Все різноманіття поглядів та думок можна уявити у вигляді континууму, полюсами якого є діаметрально протилежні твердження: «заворушення, штучно організовані російською агентурою» та «всенародний протест проти київської хунти». Авторська позиція полягає в тому, що мітинги на підтримку «російської весни» та захоплення адміністративних будівель були за своєю суттю соціальним протестом, вміло каналізованим частиною регіональної еліти та Росією для реалізації власних цілей.

Протягом останніх трьох років на території непідконтрольних Україні окремих районів Донецької області (більше відомих як Донецька Народна Республіка) активно експлуатують ностальгію за радянським минулим. Вона проявляється як у зовнішній атрибутиці (слова та музика гімну ДНР нагадують гімн СРСР), так і в конкретних заходах (особливо у виховній та ідеологічній роботі у сфері освіти). В офіційному дискурсі наголошується на «народному» характері ДНР, про що постійно нагадують численні гасла на кшталт «ДНР — республіка народної економіки без олігархії та корупції», «Народ — ось справжній хазяїн ДНР» тощо. З огляду на це склався стереотип про Донбас як про заповідник радянськості. Наскільки таке уявлення відповідає реальності? Відповідь на це можуть дати конкретні дослідження, спрямовані на те, щоб виявити ставлення населення окремих районів Донецької області до різноманітних аспектів навколишньої соціальної реальності.

У квітні 2017 року в Донецьку, Макіївці, Горлівці та Амвросіївці було проведене опитування щодо ставлення населення до багатства та великих грошей. У дослідженні взяли участь 400 респондентів. Ця вибіркова сукупність репрезентативна за такими критеріями, як стать, вік, соціально-професійний статус. Крім того, під час аналізу відповідей враховувався рівень добробуту респондентів за розміром середньодушового доходу та суб’єктивною самооцінкою.

Респондентам запропонували висловити свою думку щодо наступних тверджень:

• «Люди можуть збагачуватися лише внаслідок зубожіння інших людей»;

• «Багатство можна здобути лише нечесним шляхом»;

• «Багаті люди повинні використовувати свої кошти в інтересах усіх людей та суспільства в цілому»;

• «Великі гроші забезпечують людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток»;

• «Великі гроші псують людей, розвивають у них найгірші якості».

Слід зауважити, що ще до початку збройного конфлікту в Донбасі населення регіону важко було назвати надто заможним. Станом на перший квартал 2014 року більша частина людей (59,1%) мала доходи в межах 1–2 прожиткових мінімумів, а чверть (27,4%) — нижче прожиткового мінімуму (Черенько 2015: 19). Військові дії, внаслідок яких було зруйновано багато об’єктів соціальної інфраструктури, зупинили роботу багатьох підприємств, призвели до ще більшого зубожіння населення. З огляду на це можна було б припустити посилення негативного ставлення до багатства та великих грошей. Але насправді ситуація є набагато складнішою.

Твердження про те, що люди можуть збагачуватися лише внаслідок зубожіння інших людей, викликало неоднозначну реакцію з боку респондентів. Трохи більше половини з них (53,5%) погодилися з цією тезою. У той самий час чимало було тих, хто не вважав, що багатство одних створюється через зубожіння інших (див. рис. 1). Водночас можна виявити особливості думок окремих груп респондентів. Зокрема, чоловіки у порівнянні з жінками більш схильні вважати, що багатство одних ґрунтується на знедоленому становищі інших (60,3% проти 46,8%). Цілком очікуваними були відповіді осіб похилого віку (старше 60 років): 61,5% також поділяють цю думку. Доволі близькими до наведеного показника були також відповіді молоді віком 18–20 років (57,7%) та осіб віком 31–40 років (58,5%).

 

Рис. 1. Розподіл відповідей на питання: «Чи згодні Ви з твердженням: «Люди можуть збагачуватися лише внаслідок зубожіння інших людей»? (у %)

 

Утім, на наш погляд, факторами, які найбільше впливають на відповіді респондентів, є їхній соціально-професійний статус та рівень добробуту. Більш за всіх тезу про те, що люди можуть збагачуватися лише внаслідок зубожіння інших людей, поділяють службовці (59,3%) та пенсіонери (64,9%). Відповіді представників інших професійних груп (робітники, студенти, підприємці, незайняті) поділилися майже навпіл.

Під час дослідження рівень добробуту респондента виявлявся двома способами. По-перше, використовувався об’єктивний критерій — розмір середньодушового доходу на кожного члена домогосподарства. По-друге, використовувався суб’єктивний критерій — самооцінка рівня добробуту та задоволення основних потреб. Ці критерії значною мірою співвідносяться один з одним, що підтвердили результати опитування (див. табл. 1).

 

Таблиця 1

Розподіл респондентів дослідження за рівнем добробуту (у %)

 

Отже, серед респондентів найнижчої соціально-економічної групи частка тих, хто вважає, що багатство одних ґрунтується на зубожінні інших, сягає 66%. Натомість серед респондентів найвищої майнової групи цей показник становить 46–48%.

Хоча більшість опитаних вбачають прямий зв’язок між багатством одних людей та бідністю інших людей, вони не вважають, що саме багатство здобувається лише нечесним шляхом (56,1%). Тільки кожний третій респондент дотримується протилежного погляду (32,9%) (див. рис. 2).

 

Рис. 2. Розподіл відповідей на питання: «Чи згодні Ви з твердженням: «Багатство можна здобути лише нечесним шляхом»? (у %)

 

Серед соціально-демографічних груп суттєве відхилення від наведених вище показників зафіксоване серед осіб віком 18–20, 51–60 та старше 60 років. У порівнянні з іншими групами респондентів серед них суттєво більше тих, хто переконаний, що багатство здобувається лише нечесним шляхом (відповідно 46,2%, 50% та 43,5%). Щодо представників професійних груп, то така думка більш поширена серед пенсіонерів (42,2%) та незайнятих (42,3%), а найменше — серед підприємців (18,7%). Чим вище рівень добробуту респондентів, тим нижча серед них частка осіб, які переконані у виключно нечесних способах здобуття багатства. Якщо серед представників найнижчої майнової групи таких було 44,7%, то серед представників найвищої майнової групи — 17,3%.

 

"Є підстави вважати, що та сама більшість респондентів не усвідомлює, що за умов капіталізму великі статки формуються через порушення та спотворення наявних соціальних норм (правових, етичних тощо). А отже, відносини експлуатації вважаються чимось цілком природним та закономірним."

 

Аналіз відповідей на перші два питання анкети дозволяє зробити перші проміжні висновки. З одного боку, для багатьох людей очевидним є неодноразово доведений К. Марксом та його послідовниками той факт, що багаті багатіють коштом зубожіння експлуатованих мас. З іншого боку, є підстави вважати, що та сама більшість респондентів не усвідомлює, що за умов капіталізму великі статки формуються через порушення та спотворення наявних соціальних норм (правових, етичних тощо). А отже, відносини експлуатації вважаються чимось цілком природним та закономірним.

З огляду на це доволі слабкими є егалітаристські настрої у суспільстві. Трохи більше третини опитаних (39,2%) переконані, що багаті люди повинні використовувати свої кошти в інтересах усіх людей та суспільства в цілому. У той самий час 58,3% не вважають обов’язковим соціальну відповідальність багатіїв (див. рис. 3).

 

Рис. 3. Розподіл відповідей на питання: «Чи згодні Ви з твердженням: «Багаті люди повинні використовувати свої кошти в інтересах всіх людей та суспільства в цілому»? (у %)

 

Серед соціально-демографічних груп суттєве відхилення від наведених вище показників зафіксоване серед осіб віком 18–20 та 41–50 років. Саме вони більшою мірою, ніж інші, дотримуються думки про необхідність використовувати багатство на користь усього суспільства (відповідно 55% та 55,8%). Щодо представників професійних груп, то така думка переважає тільки серед незайнятих громадян (57,7%). Цікаво, що думки респондентів із найвищої та найнижчої майнових груп про необхідність соціальної відповідальності багатіїв майже збігаються й не відхиляються від середніх показників (35% та 32% відповідно). У той самий час це твердження знайшло найбільше прихильників серед осіб із середньодушовим доходом 6000–10000 рос. руб. — 50,7%.

Абсолютна більшість респондентів наділяє багатство та великі статки позитивними якостями. Зокрема, 71,8% із них переконані, що великі гроші забезпечують людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток. Протилежної думки дотримується тільки чверть опитаних (27,2%) (див. рис. 4).

 

Рис. 4. Розподіл відповідей на питання: «Чи згодні Ви з твердженням: «Великі гроші забезпечують людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток»? (у %)

 

Різниця у відповідях чоловіків та жінок щодо позитивних якостей та можливостей, які надають великі гроші, не є надто суттєвою (відповідно 69,4% та 74,1%). Натомість виявляється чітка тенденція у відповідях респондентів різних вікових груп. Чим старше опитані, тим вони менш схильні ідеалізувати багатство. Серед осіб віком 18–40 років частка тих, хто був переконаний, що великі гроші забезпечують людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток, коливається в межах 75,4–81,5%. Серед представників старших вікових груп частка тих, хто поділяє це твердження, різко скорочується: 41–50 років — 63,4%, 51–60 років — 65%, старше 60 років — 48,7%.

 

"Серед зайнятого населення менше за інших схильні робити з великих грошей фетиш підприємці."

 

Серед представників соціально-професійних груп найбільш схильні вбачати позитивні якості грошей незайняті особи (76,9%) та студенти (85,9%). Протилежної думки дотримуються насамперед пенсіонери (54%). Цікаво, що серед зайнятого населення менше за інших схильні робити з великих грошей фетиш підприємці. Більше третини з них (37,5%) не вірять у те, що великі статки дають людині владу, незалежність та можливість вільного продуктивного розвитку. Уявлення про позитивні функції грошей переважають серед представників всіх майнових груп, але різною мірою. Серед респондентів найнижчої майнової групи частка згодних із цим становить 58%, тоді як серед представників інших груп — 72–75%. Респонденти схильні не тільки до ідеалізації великих грошей та статків. Багато людей визнають і негативний вплив на людину. Більша частина опитаних (55,3%) переконана, що великі гроші псують людей, розвивають у них найгірші якості (див. рис. 5). Найбільше цю думку поділяють особи віком 18–20 років (69,2%). Цікаво, що серед них частка тих, хто наділяв багатство позитивними якостями, також є чи не найбільшою (74,4%).

 

Рис. 5. Розподіл відповідей на питання: «Чи згодні Ви з твердженням: «Великі гроші псують людей, розвивають у них найгірші якості»? (у %)

 

За ознакою соціально-професійного статусу найбільш схильні вважати, що великі гроші псують людей та розвивають у них найгірші якості, пенсіонери (62,1%), робітники (60,8%) та незайняті особи (59,9%). Натомість службовці менш за всіх погоджуються з цим твердженням (47,7%).

Ставлення респондентів до твердження про негативний вплив багатства на людину є певною мірою неочікуваним, враховуючи їхнє соціально-економічне становище. Зокрема, серед опитаних із найнижчої майнової групи частка тих, хто погоджується із цим твердженням, становить 50–53%, тоді як серед осіб із середньодушовими доходами 6000–10000 рос. руб., а також з самооцінкою рівня добробуту «постійно відмовляємо собі у найнеобхіднішому, крім харчування» — 60,1–62,3%. У той самий час тільки 44,2–48% представників найвищої соціально-економічної групи переконані, що великі гроші псують людей, розвивають у них найгірші якості.

Суперечливе ставлення до багатства проявляється в не менш суперечливому ставленні до його власників. Єдиної думки щодо них у суспільстві не існує. З одного боку, майже половина респондентів (47,3%) тієї чи іншою мірою довіряє багатіям. З іншого боку, 38,7% не довіряє їм, а кожний сьомий респондент (14%) взагалі не зміг визначитися у дилемі про довіру / недовіру багатим людям (див. рис. 6).

 

Рис. 6. Розподіл відповідей на питання: «Чи довіряєте Ви багатим людям?» (у %)

 

Більший ступінь довіри до багатіїв демонструють чоловіки (51,7%), а не жінки (42,8%). Серед вікових груп найбільше довіряють багатим людям молоді особи віком 18–20 років (64,1%), а найменше — респонденти віком 51–60 років (35%). Цікаво, що невисокий рівень довіри до багатіїв зафіксований серед осіб 21–30 років — 36,3%. Але це пояснюється не стільки значним рівнем недовіри (41,9%), скільки тим, що кожний п’ятий респондент (21,8%) не зміг визначитися з довірою / недовірою до багатіїв.

Серед соціально-професійних груп багаті люди користуються найбільшою довірою серед студентів (56,4%), а найменшою — серед незайнятих (26,9%). Серед останніх половина (50%) не довіряє багатіям, а чверть (23,1%) не визначилася. Звертає на себе увагу реакція підприємців на питання про довіру / недовіру до багатіїв. Їхні відповіді майже рівномірно розподілилися між варіантами «довіряю» (37,5%), «не довіряю» (31,3%) та «важко відповісти» (31,2%).

Цілком очікуваними виявилися відповіді респондентів на зазначене вище питання в розрізі їхнього соціально-економічного статусу. В міру зростання рівня добробуту опитаних збільшується рівень їхньої довіри до багатіїв, а рівень недовіри, навпаки, зменшується. Якщо в найнижчій майновій групі співвідношення довіри / недовіри становить 33,9% / 48,2%, то у найвищій групі — 47,7% / 23,1% (див. табл. 2). Утім, варто зазначити, що навіть серед заможних громадян немає переважної більшості тих, хто довіряє багатим людям. Усе це зрештою є проявом низького рівня загальної соціальної довіри в суспільстві.

 

Таблиця 2

Рівень довіри / недовіри до багатих людей

(залежно від середньодушових доходів респондентів, у %)

 

Ставлення до багатства, його суспільна легітимність виступає невіддільним елементом економічної культури населення. Хоча економічна культура є доволі інертною структурою, є підстави стверджувати про певні зміни в ставленні до багатства населення ОРДО/ДНР. У 2005 році було проведене експертне опитування щодо економічної культури населення України, в якому взяли участь вихідці зі східних областей. Порівняльний аналіз даних свідчить, що протягом останніх 12 років у масовій свідомості значно поширилися уявлення про багатство як результат зубожіння маси людей, а також про небезпечний вплив грошей на особистість людини (див. табл. 3).

 

Таблиця 3

Динаміка ставлення населення до багатства у 2005-2017 роках (у %) (Резнік 2010: 386)

 

Проведене дослідження дозволяє зробити певні висновки та узагальнення. У масовій свідомості склався доволі суперечливий образ багатства — особливо щодо шляхів його набуття та впливу на особистість людини. Більшість одночасно переконана і в тому, що багатство одних ґрунтується на зубожінні інших (53,5%), і в тому, що воно необов’язково здобувається нечесним шляхом (56,1%). Отже, можна припустити, що пересічні громадяни не вважають відносини експлуатації — основу формування великих статків — патологічним явищем, яке порушує уявлення про чесність та справедливість. Утім, це твердження потребує додаткової перевірки та уточнення.

 

"Основна маса опитаних (71,8%) вбачає у великих грошах силу, яка не породжує відчуження, а навпаки, долає його, забезпечуючи людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток."

 

У капіталістичному суспільстві (поки що немає підстав говорити про якусь іншу модель суспільного розвитку в ОРДО/ДНР) відбувається фетишизація грошей. При цьому цей фетиш наділяється пересічними громадянами як негативними, так і позитивними якостями. Хоча, як свідчать результати дослідження, переважають все ж таки останні. Дійсно, основна маса опитаних (71,8%) вбачає у великих грошах силу, яка не породжує відчуження, а навпаки, долає його, забезпечуючи людині владу, незалежність та вільний продуктивний розвиток. Водночас більша частина респондентів (55,3%) переконана, що великі гроші псують людей, розвивають у них найгірші якості.

Незважаючи на те, що Донбас за соціально-економічною, етнічною та ментальною структурами є класичним прикладом радянської модернізації, його не варто зі всією категоричністю сприймати як заповідник радянськості. Егалітаристські настрої серед населення доволі слабкі. Тільки третина респондентів (39,2%) переконана в необхідності використовувати багатство в інтересах усіх людей. Рівень довіри до багатіїв також незначний (47,3%), що є наслідком загальної ерозії соціальної довіри в суспільстві за останні 25 років.

Ставлення людини до багатства зумовлюється як особливостями її індивідуальної біографії, так і сукупністю її соціальних статусів і ролей, визначених суспільством. Гендер у цілому не впливає на ставлення індивідів до багатства, хоча серед чоловіків зафіксовано більш високий рівень довіри до багатіїв, а також переконання про те, що люди можуть збагачуватися лише через зубожіння інших людей. Суттєвішим є вплив таких факторів, як вік, професійний та майновий статуси. Більш негативно багатство та великі гроші сприймають представники старшого покоління, особливо люди похилого віку. Відповідно, серед них найбільш поширені егалітаристські настрої, а рівень довіри до багатіїв — найнижчий. Така позиція зумовлена насамперед радянською соціальністю, фундамент якої сформувався в них ще в дитинстві та молодому віці. Показово, що ставлення до багатства сучасної молоді багато в чому протилежне.

За статусом за характером зайнятості найбільш негативно до багатства ставляться пенсіонери (тобто знову-таки літні люди), а також незайняті. Цікаво, що підприємці як соціальна група, більш за всіх орієнтована на збагачення, демонструє позитивне ставлення до багатства в межах середніх показників. Цілком природно, що представники найбідніших верств населення більше за всіх переконані в існуванні зв’язку між багатством одних та зубожінням інших, наділяють великі гроші негативними якостями та демонструють невисокий рівень довіри до багатіїв. Респонденти, яких можна віднести до заможної групи, навпаки, зазвичай мають діаметрально протилежні погляди.

 


 

Посилання

Резнік, В., 2010. Легітимація приватної власності як концепт соціологічної теорії. Київ: Ін-т соціології НАН України.

Черенько, Л, 2015. «Нові форми бідності в Україні: основні прояви та оцінка». В: Демографія та соціальна економіка, № 1, с.11–21.

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte

Наші партнери

Анонси