«Війна змушує всіх викласти карти на стіл» – рецензія на десятий випуск Спільного

  • 24 грудня 2016
  • 551
«Війна змушує всіх викласти карти на стіл» – рецензія на десятий випуск Спільного

Неймовірно, але це вже десятий, ювілейний, номер справді найкращого журналу в Україні. Паперового, товстого, дуже якісного. Він вистояв у непростій реальності, вижив, реалізувався, зарекомендував себе. Велика кількість першокласних авторів, високий рівень текстів. І головне – дуже потрібне джерело знань. На першій презентації, що відбулася на днях, учасники говорили про те, що «Спільне» – це навіть не просто журнал, а коробка з інструментами (Фуко), кожен може дістати звідти для себе щось справді необхідне.

Особливо це стосується останнього номеру «Війна та націоналізм». Дуже актуальна, гаряча тема. Тому не дивно, що, читаючи українських авторів номеру, впадає в око «відкритий фінал» майже кожної статті. Ти ніби підступаєш до прірви, але не знаєш, що там далі. Історія тільки розгортається, нинішній етап триває. Найближчих маршрутів і поворотів – безліч.

Через оцей відкритий фінал і незавершеність етапу можна помітити, які сюжети не потрапили в поле зору авторів: про це теж ішлося на презентації. Насамперед, це великі класові питання: роль олігархів у війні залишилася не висвітленою, як і така важлива тема, як «війна та бізнес, війна як бізнес». Дуже проситься матеріал про феномен Путіна (але є стаття про російський імперіалізм!). Звідси, бракує новітнього цілісного розгляду теми «холодна війна» (чимало матеріалів у «Спільному» розглядають з різних боків її елементи: сучасні тоталітарні тенденції в українському суспільстві, нова загроза ядерної війни у світі, декомунізація, переслідування викладачів деяких вузів, національно-патріотичне виховання…). Холодна війна може означати й «гібридну війну», але окреме дослідження Володимира Артюха доводить, що цей термін – хибний і шкідливий.

Часто кажуть, що Україна перебуває в стані гібридної війни, але для мешканців центру та заходу країни такий стан – радше позначник економічних та соціальних негараздів, політичної кризи, особистої фрустрації та агресії, тимчасом як реально від військових дій потерпають мешканці сходу – цей регіон обернувся на «сіру зону», «зону контрольованого хаосу», безкарності та перманентного надзвичайного стану, де щодня ґвалтуються права людини. Це реальна «гаряча точка». Чи тепер це rogue state 1 в мініатюрі (яка інфікує всю країну в геополітичному масштабі)? Тоді треба поставити питання руба: там страждають наші громадяни, чи це страждають зрадники й терористи, які заслужили такої долі?.. Якщо це наші люди, то як знаходити з ними діалог і спільну мову?

На це питання держава не дає відповідей. Точніше, така відповідь – націоналізм, патріотизм, мілітарність. «Спільне» не дає відповідей, або ж в цілому вони песимістичні. Зацитую характерний висновок Андрія Мовчана: «…міжнародний привлад­ний клас нині нечувано сильний, і якщо для котро­гось із його угрупувань війна стане необхідністю, перепон на цьому шляху насправді не так багато. Еліти здатні наблизити початок ядерної зими. І, як би кому не прикро було це визнати, лише їхня ж виваженість і розсудливість можуть не допустити війни. Тож по­бажаймо класовому ворогу холодного розуму».

Отже, на все воля правлячого класу… Але як бути громадянам?
Як бути з організованим антивоєнним рухом, який насамперед є рухом проти владної політики насильства, розбрату, ненависті та сірого бізнесу на крові ні в чому не винних людей?

Слід наголосити, що антивоєнний рух не є рухом категорично антипатріотичним. Тут орієнтиром може послужити відома фраза Умберто Еко, який виступав проти війни в Іраку: Love America, and march for peace. Люби Україну й виступай за мир! Це влучне гасло.

Але консолідуючі антивоєнні фрази – не остаточна панацея. Випадок анархістів найбільш повчальний. Бакунін розрізняв Державу та Країну. Для нього держава була «абстракцією, юридичною фікцією країни». Він називав себе «патріотом кожної пригніченої країни» (не держави). Але патріотизм анархісти загалом ототожнювали з культом держави, і в цьому сенсі вони були «антипатріотами». В 1886 році постала Ліга антипатріотів, а в грудні 1902 – Антимілітаристська ліга. На з’їзді антимілітаристів, що відбувся в Амстердамі в червні 1904 року, було проголошено, що в разі війни відразу вибухне загальний страйк. Однак у ситуації початку ейфорії франко-німецького конфлікту 1914 року переважну більшість анархістів захоплює дивовижне патріотичне піднесення та почуття націоналізму до переможного кінця. Себастьян Фор і Луї Лекуен були радше екзотичними винятками, білими воронами…

Отож не завжди яскрава фраза витримує перевірку дійсністю. Настає момент, коли треба класти карти на стіл.

Notes:

  1. з англ. “state” – “країна” i “rogue” – “вигнанець”

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte

Анонси

Наші партнери