Left and politics

ЛЕВЫЕ В НОВОМ ЕВРОПАРЛАМЕНТЕ

• Articles
• 26/08/2014

22-25 мая 2014 года прошли очередные выборы в Европарламент. Вопреки ожиданиям, консервативные правоцентристские силы, объединенные в Европейскую народную партию, хоть и понесли электоральные потери, но сохранили первое место по итогам выборов (а, следовательно, и пост председателя Еврокомиссии — только вместо Баррозу будет Жан-Клод Юнкер). Социал-демократы, уже давно не представляющие какой-либо альтернативы неолиберальному капитализму, не смогли воспользоваться очевидными провалами своих основных конкурентов. Правоконсервативные и ультраправые евроскептики нарастили свое присутствие, но не столь драматично, как это в «сенсационном» ключе подавали СМИ. К тому же, следует помнить о традиционно крайне низкой явке на общеевропейских выборах — благодаря такому абсентеизму партии типа Партии независимости Великобритании и Национального фронта во Франции, упирающие на критику европейской интеграции как таковой, получают на них больший процент голосов, чем на национальных выборах. Не имея иллюзий ни о реальных возможностях Европарламента, ни о парламентской борьбе как таковой, все же остановимся на результатах выборов для левых (под «левыми» будем подразумевать партии демократических социалистов и коммунистов, занимающих позиции левее нынешних социал-демократов из фракции «Прогрессивного альянса социалистов и демократов») — ведь на них, в той или иной степени, отобразилась и динамика непарламентской активности, и влияние идей антикапиталистических левых в обществе. READ MORE

ТУРЕЦЬКА ЕЛІТА НА ПІКУ МОГУТНОСТІ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ

• Articles
• 22/08/2014

Вибори, що відбулися минулого тижня, стали першими прямими виборами президента в Туреччині. Чому Туреччина стала обирати президента не в парламенті, а на виборах? Так, це були перші президентські вибори за всю історію Туреччини, до яких були залучені не лише члени парламенту, а усі громадяни. Тут варто сказати про зміну політичної системи. Ми мали формально парламентську демократію, що зараз трансформується у напівпрезидентську систему управління. Очевидно, що такі зміни — це проект Ердогана. Він поставив це питання ще давно, кажучи, що нам потрібна більш ефективна, організована, уніфікована політична система. Але ж в той же час ця система дає більше влади одній людині. Я сказав би, що це ще один крок до зміни конституції у країні на путінський лад, щоб влада стала концентрованою та персоніфікованою. Наразі ми проходимо через трансформацію: конституцію ще не змінено, але вже є обраний людьми президент. Після парламентських виборів через 8 місяців ми побачимо, чи цей проект буде втілено.

READ MORE

ЕКСКЛЮЗІЯ ЗАМІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ: ЧЕСЬКІ ПРОФСПІЛКИ І ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА

• Articles
• 17/07/2014

Мобілізація інституцій навколо «боротьби» з нелегальною міграцією та нелегальною працею останніми роками вступила до нової фази. Позиція профспілок у цьому питанні заслуговує на детальніший аналіз, адже у викритті різних груп «шахраїв» вони стверджують, що проблема не лише в роботодавцях, а й у самих трудових мігрантах та офіційно безробітних громадянах Чехії, що підробляють «начорно» та зловживають соціальними виплатами. В результаті їхньої боротьби проти неформальної зайнятості відбувається часткове примирення інтересів капіталу та профспілок щодо гарантій мінімальної оплати праці та трудових стандартів. Однак сучасна політика уряду не має наміру виходити за рамки мінімальних стандартів, які залишаються відносно низькими, про що свідчить і те, що мінімальна заробітна плата не підвищувалася з 2007 року. Як наслідок, спостерігаємо більш жорсткий контроль над трудовою міграцією, а місцеві робітники змушені погоджуватися на менш кваліфіковані та низькооплачувані робочі місця, які покидають робітники-іноземці. Безсумнівно, з точки зору покращення позиції прекарних робітників на ринку праці, в тому числі трудових мігрантів, дотримання трудових стандартів та стандартів оплати праці є обов’язковим. Але нинішні намагання міністерства праці та соціальної політики контролювати мінімальні стандарти у сфері трудової зайнятості все ж можуть певним чином впливати на способи зайнятості. Для ряду трудових мігрантів ці намагання загрожують втратою теперішніх позицій і, як наслідок, ризиком набуття «нелегального» статусу. Держава, власне, сама сприяє інформалізації ринку праці через політики гнучкості (Likić-Brborić 2007). READ MORE

ПОКАРАННЯ І НАСИЛЬСТВО: ЧИ СПРАВДІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ПОМИЛЦІ?

• Human health
• 15/07/2014

Протягом останніх трьох тисячоліть, ще з часів перших законотворців: Хаммурапі та Мойсея, Дракона і Солона, Платона й Арістотеля, Цицерона та Юстініана, – людство було залучене до масштабного соціального дослідження. Ми проводили великий соціальний експеримент для перевірки гіпотези про те, що насильству можна запобігти, визначивши його як злочин (або ж військовий злочин) і згодом караючи тих, хто його скоїв, новим насильством зі свого боку (яке ми визначаємо як правосуддя). Трьох тисяч років достатньо для того, щоб перевірити будь-яку гіпотезу, і результати цього експерименту були з’ясовані вже давно. Такий підхід до насильства, який я називатиму моральним і правовим підходом, аж ніяк не вирішує проблему насильства, ба навіть не зменшує загрози, яку воно становить для нашого подальшого виживання. Натомість цей підхід супроводжувався невпинною і дедалі швидшою ескалацією масштабу людського насильства – аж до того, що століття, яке ми щойно пережили, було найкривавішим за всю історію людства. Ба гірше, зараз ми цілеспрямованими зусиллями досягли технологічної спроможності знищити всіх на землі, ставши, таким чином, найпершим видом в еволюційній історії, який перебуває під загрозою самостійно спричинити власне вимирання – якщо ми не посилимо нашу спроможність запобігати насильству набагато ефективніше, ніж дозволяють способи мислення, якими ми користувалися протягом останніх трьох тисячоліть, і засновані на них стратегії. READ MORE

«Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

• Articles
• 07/07/2014

Цей текст — розширена версія полемічної статті, що була надрукована у випуску «Критичної глобалізації», присвяченому руху «Окупуй Волл-стріт». На прохання редакторів «Спільного» я доповнила початковий варіант спробами сформулювати чітке уявлення про східноєвропейську емансипативну політику і кількома прикладами такої політики. Нещодавні події, пов’язані з рухом «Окупуй», що зосередився на організованій масовій мобілізації для вирішення різноманітних важливих суспільних питань, показують, що цьому рухові вдалося порушити проблеми, до яких ми звертаємося в цій статті. Втім, з точки зору східноєвропейського підходу до руху «Окупуй» як глобального проекту, я все ще вважаю ці проблеми важливими і вартими обговорення. Я пишу як східноєвропейська соціологиня та активістка, відштовхуючись від засадничого питання: як знайомі мені місцеві рухи могли би пов’язатися з «Окупуй Волл-стріт»? Уже стало очевидно, що «Окупуй Волл-стріт» справила незворотний вплив на нинішні дискусії про суспільний лад. Валлерстайн (Wallerstein 2011) прямо каже про тривалі перетворення світової економіки, за яких світовий суспільний рух міг би допомогти зрозуміти, чи сучасна криза панівної схеми «капіталізм плюс демократія» схилить систему до недемократичності й нерівності, чи навпаки, до більш демократичного та рівного суспільного ладу.

READ MORE

Ukraine’s Fractures

• Слайдер
• 01/07/2014

[:uk]Ever since the collapse of the USSR, Ukraine has stood out among post-Soviet states in having a much more open, contested political landscape. Why has the country been an exception to the regional norm? I wouldn’t claim that Ukraine is more of a democracy than the other countries—better to say it’s a more competitive authoritarian regime. The political system that emerged in Ukraine was from the outset more pluralistic than those of, say, Russia, Kazakhstan or Belarus. One of the main reasons for this was the country’s cultural diversity: there were very significant regional differences between the east and the west, and these were reflected in electoral outcomes from the 1990s onwards. Any candidate who won the presidential elections would not be seen as legitimate by almost half the population, who would immediately voice strong opposition to him. The strength of regional identities also tended to politicize socio-economic questions very quickly. This was one reason why the neoliberal reforms were not carried out as rapidly as in Russia, for example—the political forces behind them were unable to build up the same kind of momentum. The difference is also apparent in Ukraine’s constitutional system, which was much less presidential than those of the other post-Soviet states. In Russia, 1993 was clearly a crucial moment, when Yeltsin imposed his will on parliament by force, sending the army into Moscow. Nothing like this happened in Ukraine. The 1996 constitution, approved under Kuchma, gave the president more powers than parliament, but not to the same extent as in Russia: it was a presidential–parliamentary republic, rather than a purely presidential one. This was also a very important factor in the evolution of the political system: presidential elections were not winner-takes-all contests to the same extent as in many other former Soviet countries.

READ MORE