Left and politics

НЕЙРОКАПІТАЛІЗМ

• Health
• 23/06/2010

Зневажена феноменологія духу поступається місцем. На сцену виходить дюжина наук зі складеними назвами: нейроантропологія, нейропедагогіка, нейротеологія, нейроестетика і нейроекономіка. Їхній самовпевнений вихід свідчить про узурпаторський нахил нейронаук, які претендують не тільки на появу природничої науки про дух, а й на роль провідної науки ХХІ століття. Підставою, мотивацією та обіцянкою цієї претензії є максима, що людська поведінка визначається закономірностями процесів у нервових клітинах і способом їхньої організації в мозку. І так само, як глобалізація являє собою передбачений уже Карлом Марксом і Фридрихом Енґельсом наслідок оптимізації засобів виробництва та шляхів комунікації, мозок, командний центр модерної людини, завжди був жаданою і, зрештою, відкритою метою пов’язаних із капіталізмом гуманітарних наук. Спостерігачів може шокувати, наскільки близько вузький шлях до наукового опанування мозку проходить до широкого автобану, на якому понад 150 років гуркоче капітал. Відношення залишається динамічним, адже капіталізм і нейронаука пов’язані не через обов’язковий регулятив, а через комплексний синдром системних недоліків. Так, репресивний капіталізм пізнього ХІХ ст. із його експлуататорськими заборонами, наказами та несправедливостями був поживним ґрунтом для неврозу, що його на початку ХХ ст. дослідники діагностували як народну душевну епідемію. Цей таємничий бич буржуазії (класу, який, за «Комуністичним маніфестом», втягує «всі, навіть найбільш варварські нації в цивілізацію через швидке покращення виробничих інструментів і через сильно полегшене сполучення») виявив німе повстання замученої частини людської конституції – тієї, яка вперто, але даремно чинила спротив насильницькій модернізації та цивілізуванню як така собі «варварська нація» всередині людини. READ MORE

Впливовість і немічність в епоху шоків

• Articles
• 19/06/2010

READ MORE

2009: ЛЬВІВ ЯК ЗАВДАННЯ. ПОРТРЕТ МІСТА НА ПОЧАТКУ НЕОЛІБРЕАЛЬНОЇ ЕПОХИ

• Articles
• 16/06/2010

Юрій ГРИЦИНА

Вступ Львова у неоліберальну епоху міського врядування можна безпосередньо пов’язати з підготовкою до Євро-2012, хоча це лише привід. «Це найбільший політичний та соціальний проект за 18 років незалежності України» – говорить Васюник (віце-прем'єр-міністр України в уряді Тимошенко) про Євро-2012, артикулюючи основну ідею для розвитку Львова у наступні кілька років.

Неолібералізм — відносно нова економічна модель, «м’який капіталізм», в основі якого лежить ідея про вивільнення індивідуальних підприємницьких свобод у рамках, встановлених міжнародними інституціями. Вільні ринки і вільна торгівля у поєднанні з сильним законодавством повинні створювати конкурентоспроможну економіку. Неолібералізм заохочує більшу продуктивність, індивідуальні чи корпоративні ініціативи та інновації. Не довіряючи здатності демократичної держави проводити ефективну економічну політику, неоліберали перекладають управління на експертів та еліти. Відбувається дерегуляція всіх галузей життя, з метою подальшого структурного регулювання — приватизації, скорочення соціальних виплат, збільшення гнучкості законів ринку праці. Всі людські дії переводяться у економічну площину, чим досягається руйнування соціальних солідарностей і колективних структур. Культивується своєрідний соціальний дарвінізм (виживання більш продуктивного, креативного та гнучкого), результатом якого стає війна всіх проти всіх. Не встиг — лишився за бортом. І неолібералізм переконує нас у тому, що той/та хто не встиг сам у цьому винен READ MORE

СХІДНИЙ ТИМОР: забутий геноцид, замовчані проблеми

• Articles
• 31/05/2010

Денис ПІЛАШ

Які думки викликають у непідготовленого читача словосполучення «Східний Тимор», «Тимор-Лешті» чи «Демократична республіка Тимор-Лешті» – а так офіційно називається одна з останніх держав на політичній карті світу, що здобула незалежність (після неї у цьому списку лише Чорногорія, якщо не враховувати три частково визнані маріонеткові республіки)? Мабуть, не викликають жодних. І справа тут не тільки в тому, що мова йде про молоду у політичному плані держава, яка займає всього половину одного з багатьох островів, розташованих між Індокитаєм та Австралією. Це ще й одна з тих країн, де найбільш наочно проявилася людиноненависницька сутність неоліберального капіталізму – адже тут він призвів до геноциду тривалістю понад 20 років. А говорити про такі речі у світі, який намагаються представити найкращим із усіх можливих, не прийнято…

Острів несвободи

Починаючи з перших відомостей про Тимор, населення якого у XIV ст. виплачувало данину яванській імперії Маджапахіт, острів виступав як периферія Великих Зондських островів. Коли на зміну ранньофеодальним острівним утворенням на кшталт Сурвіанґу прийшли португальські (1511 р.) та голландські (1613 р.) завойовники, Тимор став ареною їх протиборства, що тривало два століття, доки за Лісабонським договором 1859 р. південно-західна частина острова з центром у Купангу не відійшла до Нідерландів, а східна з центром у Ділі (початково в Ліфау) залишилася за португальцями. Цікаво буде зазначити, що Західний Тимор після економічної кризи 1997-1998 рр. є одним із найбільш депресивних регіонів Індонезії – показники безробіття та бідності перевищують тут 80%.

READ MORE

ЕРІК ГОБСБАУМ: Світ розладнується

• Articles
• 28/05/2010

Ерік ГОБСБАУМ інтерв’ю часопису «New Left Review», № 61, 2010

Ерік Гобсбаум (нар. 1917) - видатний британський історик-марксист, автор фундаментальної трилогії про "довге ХІХ століття" ("Доба Революції", "Доба Капіталу", "Доба Імперії") та книги про ХХ століття "Доба крайнощів", а також іще тридцяти книг, присвячених новітній історії, націоналізму, "винайденню традицій", джазу і багато чому іншому.

«Доба крайнощів» закінчується на 1991 році панорамою глобального зсуву – краху сподівань Золотої Доби на всесвітнє соціальне вдосконалення. Які, на ваш погляд, головні події сталися з того часу?

Ерік Гобсбаум (нар. 1917) - видатний британський історик-марксист, автор фундаментальної трилогії про "довге ХІХ століття" ("Доба Революції", "Доба Капіталу", "Доба Імперії") та книги про ХХ століття "Доба крайнощів", а також іще тридцяти книг, присвячених новітній історії, націоналізму, "винайденню традицій", джазу і багато чому іншому. «Доба крайнощів» закінчується на 1991 році панорамою глобального зсуву – краху сподівань Золотої Доби на всесвітнє соціальне вдосконалення. Які, на ваш погляд, головні події сталися з того часу? Я бачу п’ять основних змін. По-перше, зміщення економічного центру світу з Північної Атлантики до Південної та Східної Азії. Це почалось іще в Японії сімдесятих-вісімдесятих, однак підйом Китаю від дев’яностих років позначився особливо сильно. По-друге, звісно, всесвітня криза капіталізму, яку ми передбачали, але яка тим не менш потребувала багато часу, аби статись. По-третє, гучна і, як тепер очевидно, провальна спроба США встановити одноосібну світову гегемонію після 2001 року. По-четверте, поява нового блоку країн, що розвиваються, – БРІК [Бразилія, Росія, Індія, Китай – пер.] – це сталось уже після написання «Доби крайнощів». І, по-п’яте, ерозія та систематичне ослаблення влади держав: це стосується і влади національних держав у межах їхніх територій, і – в багатьох частинах світу – будь-яких видів ефективної державної влади. Цей процес був передбачуваний, однак, усупeрeч моїм очікуванням, він відбувся швидшe. READ MORE

На сторожі достатку

• Articles
• 20/05/2010

 

Джонатан ЧЕЙТ

І

Нинішня епоха правління демократів спровокувала потужну реакцію з боку правих, яка охоплює цілий спектр відповідей – від прозаїчних (традиційне засудження великих витрат та заборгованості) до надмірних (страх перед соціалізмом) і навіть відверто безглуздих (віра в те, що демократи планують винищити людей похилого віку). В межах цієї какофонії обурень та фрустрованостей вирізнилося ще одне побоювання, яке є реальною ідеєю, а не лише гаслом чи непорозумінням фактичного стану справ. Ця ідея полягає в тому, що населення США ділиться на два класи: дуже працьовиту і продуктивну еліту та маси нероб, що за допомогою податків та соціальних програм паразитують на працьовитості вищого класу.

Для правих цей світогляд та імплікована ним мораль є універсальними. Звернімося до  взірців їхньої риторики. Минулої весни у своїй авторській колонці президент Американського інституту підприємництва (American Enterprise Institute) Артур Брукс закликав консерваторів розпочати «культурну війну» за капіталізм. «Соціал-демократи прагнуть організувати суспільство в такий спосіб, за якого більшість буде охоплена мережею допомоги «спільної економіки», - стверджує він. – Поборники вільного підприємництва ... мають ствердити, що конфіскація ще більшої частки прибутків у меншості лише через те, що уряд здатний на це, становить моральну проблему». Адресатів своїх закликів Брукс визначає таким чином: «Люди, які робили важливі речі правильно, і які тепер змушені спостерігати, як політики винагороджують тих людей, які обходилися з важливими речами неправильно». Сенатор Джим МакМінт вторує йому, нарікаючи з приводу «двох Америк, але не тих, про які вів мову Джон Едвардс. Йдеться не про заможних та незаможних, а про тих, хто платить уряду, та тих, хто отримує від уряду».

READ MORE