Left and politics

ПРОТЕСТНА АКТИВНІСТЬ В УКРАЇНІ У СІЧНІ 2010 РОКУ

• Articles
• 05/02/2010

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Дайджест №2, 5 лютого 2010

Вулична активність політичних партій: передвиборчий синдром

За січень 2010 року на території України відбулося 193 протестних подій (з урахуванням багатоденних акцій протесту). Протягом цього періоду суттєво збільшилась вулична активність політичних партій порівняно з попереднім періодом. Відбулось зростання вуличної активності політичних партій на фоні виборчого процесу, перенесення наголосу з економічних на ідеологічні та політичні проблеми. Суттєво збільшилась кількість силових акцій протесту, зокрема у зв’язку з виборами: значна частина виборчої боротьби ведеться у силовому полі через перехоплення друкованої продукції чи арешти

У перший місяць 2010 року на відміну від попереднього періоду головною тематикою для акцій протесту стали ідеологічні (33% подій) та політичні питання (23%), що вочевидь пов’язано з виборчим процесом. Блок протестів, пов’язаних з висловленням економічних вимог, посів третє місце (20%). Для порівняння, у жовтні-листопаді 2009 року ідеологічні та політичні блоки проблем займали відповідно лише третю та четверту позиції, поступившись економічному блоку питань (який обіймав перше місце – 25% акцій протесту) та блоку питань власності (друге місце, 17% відповідно).

Що стосується організаторів протестних подій, у січні 2010 року однозначно можна говорити про активізацію політичних партій порівняно з попередніми місяцями. Якщо у жовтні-грудні 2009 року політичні партії брали участь приблизно у 12% акцій протесту, то у січні 2010 року їхня активність майже подвоїлася. У цьому місяці політичні партії та їхні представники самотужки чи разом з іншими організаціями або ініціативами взяли участь у 23% протестних подій. Також варто зазначити, що переважна більшість протестної активності політичних партій (більше 76% подій) у січні 2010 року безпосередньо стосувалася політичних та ідеологічних питань.

Загальна статистика протестних подій в Україні за січень 2010 року

[caption id="" align="aligncenter" width="479" caption="Рис. 1. Кількість протестних подій в Україні потижнево (28 вересня 2009 року – 31 січня 2010 року)"][/caption] READ MORE

РОЗДУМИ ПРО СТАЦІОНАРНИЙ СТАН

• Articles
• 04/02/2010

Гопал БАЛАКРІШНАН

Час від часу починається криза, яка триває десятиліттями. Така виняткова тривалість означає, що виходять на поверхню невиліковні структурні суперечності і що, незважаючи на це, ті самі політичні сили, які намагаються зберегти статус кво та захистити наявну структуру, докладають значних зусиль, щоб до певної міри вирішити ці суперечності та подолати їх. Такі невпинні та наполегливі зусилля (оскільки жодна соціальна формація не визнає своєї поразки) формують кон’юнктуру і саме в межах цієї кон’юнктури утворюється опозиція.

Антоніо Грамші, «Тюремні зошити».

В чому полягає історична роль фіаско неолібералізму, яке сталося менш ніж через 20 років після розвалу Радянського Союзу? Тут сам собою напрошується уявний експеримент, який збиває з пантелику. Можна пригадати, що СРСР досягнув свого піку в 70-их і досить скоро потому скотився по спіралі ослаблення і розвалу. Чи можна вважати схожий поворот фортуни, одну з тих старомодних «іроній історії» актуальною зараз для гегемонії Заходу? Врешті решт, можна прослідкувати певну єдність протилежностей між нестримним пізнім капіталізмом та іржавими гайками центрального планування колишньої РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги) – особливо в економічній сфері, в якій вони були діаметрально протилежними. В часи розквіту рейганізму офіційна позиція Заходу зупинилася на висновку, що бюрократичне адміністрування приречене на стагнацію та занепад, тому що йому бракувало певної пропорції ринкових механізмів, які регулюють фінансові операції за допомогою дисципліни змагання і конкуренції. Однак незабаром, після останніх років так званого соціалізму, щораз більший борг та спекулятивний капіталізм ступив на шлях такого розрахунку та розподілення прибутку, який легкодумно ігнорував будь-яку об’єктивну національну міру вартості. Стан справ у найбільших світових банках є незаперечним свідченням порушення стандартів, за допомогою яких колись оцінювалися багатства народів.

По-своєму як бюрократичний соціалізм, так і його багатший неоліберальний переможець маскували свої поразки за допомогою все більш свавільних економічних моделей. У 80-их роках офіційний національний дохід ГДР був нічим іншим, як статистичним трюком, який все більше роздував реально низькі показники рівня життя. Але протягом того ж десятиліття виникло замкнене коло глобальної нестабільності, яке почало генерувати значні проблеми у вимірюванні капіталістичного багатства. У прийдешньому періоді депресії може виявитися, що національні економічні статистичні показники були фікцією, яка багато чим нагадує таку ж практику в межах старої радянської системи.

Звичайно ж, вважається, що періодичні кризи капіталізму мають бути відмінними від останніх стадій розвитку некапіталістичних цивілізацій і способів виробництва. Видається, що таким соціальним устроям бракує характерної здатності капіталізму до творчого руйнування, до періодичного оновлення через економічний спад, який ліквідує неефективні умови виробництва і форми життя та відкриває кордони для наступного раунду експансії. Згідно з цим шаблоном, майже всі коментатори теперішнього економічного краху припускають, що ця шумпетерська історія кризи і відновлення повториться знову в тій чи іншій формі. Але чи дійсно так вже неодмінно внаслідок гаданого величезного та довготривалого потрясіння мають виникнути нові фази акумуляції? Я б радше висунув тезу, що такий сценарій капіталістичного оновлення є, безумовно, менш вірогідним, ніж довготривалий перехід до того, що класична політекономія називала «стаціонарним станом» цивілізації.

READ MORE

Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

• Articles
• 30/01/2010

Доба української революції 1917 - 1920 рр. і період Української Центральної Ради зокрема здавна привертає увагу істориків. Чимало з них, описуючи причини поразки Центральної Ради, згадують і повстання, підняте проти неї більшовиками в січні 1918 р. в Києві, як раз тоді коли більшовицькі війська зі сходу вели повномасштабний наступ на столицю УНР. Проте спеціальних наукових досліджень саме цього повстання до сих пір практично немає. Як не дивно, але навіть у радянські часи наукова розробка цієї теми була зведена до написання кількох популярних нарисів, енциклопедичних та ювілейних статей. Причини ж, підготовка, перебіг повстання, склад його учасників, роль різних політичних сил у ньому практично залишились недослідженими.

Не багато зробили в цьому напрямку і дослідники з української діаспори. Ось як описує причини і початок січневого повстання в Києві „Енциклопедія українознавства”: „Під впливом большевицької пропаганди чужонаціональні (росіяни та жиди) робітники київського заводу „Арсенал” під проводом А. Іванова, захопивши стратегічні пункти міста (Арсенал, Печерськ, Поділ, Вантажну станцію, Старе місто) і намагаючись оточити Центральну Раду, почали 29.01.1918 р. (дата подана за новим стилем. За старим стилем це 15 січня 1918 р. – А. З.) повстання”.

READ MORE

БЫВШАЯ ЮГОСЛАВИЯ - НОВАЯ СЕТЬ СОПРОТИВЛЕНИЯ

• Articles
• 29/01/2010

Растко МОЧНИК, Люсьен ПЕРПЕТТ

12—13 сентября 2009 года в Сараево по инициативе движения «Доста»[1] прошел Форум сопротивлений. Движение «Доста» было начато сараевской молодежью, которая организовала две радикальных демонстрации, выступая против инертности правительства в борьбе с преступностью, а также — в расследовании недавнего убийства мелкими хулиганами подростка. Участниками Форума сопротивлений стали представители различных движений и организаций из Боснии и Герцеговины, Македонии, Сербии и Словении, а также из Франции, Греции и Польши. Хорватские активисты, проводившие в то же время антиправительственную демонстрацию, направили свое приветствие. Люсьен Перпетт: Можете ли вы указать причины своего участия в деятельности Форума?

Растко Мочник: За последние годы происходили студенческие и молодежные демонстрации в Белграде, Сараево, Загребе и Любляне. В Боснии и Герцеговине эти молодые люди создали сеть сопротивления, которая охватывает всю страну — что весьма ново для этой республики, разрываемой националистическими политиками. В апреле—мае 2009 года, студенты заняли несколько факультетов в крупных городах Хорватии[2]. На факультете искусств в Загребе — столице страны — «блокада», в ходе которой студенты организовали альтернативный университет, продолжалась более месяца. Осенью 2007 года в Любляне молодые активисты кампании «глобальной справедливости» приняли участие в большой профсоюзной демонстрации, выступавшей против неолиберальной политики правительства и за индексацию оплаты труда соответственно росту прибылей[3]. Тогда экономика переживала значительный рост, в то время как уровень заработной платы находился в стагнации. Кроме того, молодежь оказывается среди тех групп общества, которые больше всего страдают от неолиберального переиздания периферийного капитализма: социологи даже отмечают «дискриминационную флексибилизацию молодежи». В Словении 37,2 % рабочих мест, занимаемых молодыми людьми в возрасте от 14 до 29 лет, в 2001 году были прекарными (против 10,1 % среди лиц в возрасте 30 и старше)[4]. Ситуация особенно неблагоприятна для выпускников университетов: в Словении спрос на должности, требующие высшего образования, почти вдвое больше числа предлагаемых рабочих мест.

READ MORE

НЕМНОГО О ДВОЙНОМ СЧЕТЧИКЕ И КРЫСАХ

• Articles
• 27/01/2010

Дмитрий КОЛЕСНИК

Кто бы ни победил во втором туре выборов, чем бы ни закончился президентский забег, но ни пришедший вторым, ни пришедший предпоследним не смогут окончательно реализовать свои амбиции. Двоевластие де-факто будет сохраняться, сколько бы новых выборов ни назначалось.

Мы зачастую склонны видеть в этом двоевластии некий прообраз двухпартийной системы по образцу Великобритании и США. Но подобный паритет осложняется сильнейшим желанием каждого (невзирая на реальность) получить окончательную и безоговорочную победу. Получить полномочия туркмен-баши.

Но что делать, если примерно равные силы, сцепившись в жестокой схватке, не могут все же рассчитывать на полный триумф? Неужели вечная борьба? Не для того ылита рвалась к экономическим рычагам, чтобы находится в постоянном напряжении, вечно отодвигая до следующих перевыборов долгожданный покой на перинах, рахат-лукум и танцующих гурий. Перспектива вот так всю жизнь и напрягаться, как какие-то европейские социал-демократы, никак не прельщает. А глаза невольно с завистью косят в сторону среднеазиатских баев. Что ж, неужели так и окаменеть здесь в схватке каким-то барельефом времен афино-спартанских войн?

READ MORE

“НЕ ТЕ ЩОБ РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ, ПРОСТО ТЕПЕР ГІРШЕ”: НОСТАЛЬГІЯ ЗА ЧИМ?

• Articles
• 16/01/2010

Анастасія РЯБЧУК

Проблема з такою «ностальгією» у тому, що вона суміщає несумісні речі: «соціалізм» і «епоху Брежнєва», «стабільність» і «застій». Ностальгія і солідарність можливі і необхідні тою мірою, якою вони вказують на проблеми та суперечності у нашому суспільстві. Минуле повинне допомагати нам критично осмислювати теперішні зміни, помічати як здобутки так і втрати, розуміти, що завжди є альтернативи (причому не лише «негативні» антиутопії, а й «позитивні» – де навпаки теперішнє становище є «антиутопією»). Водночас вибір між поганим минулим і поганим теперішнім – це не той вибір, який ми повинні робити. Так само ми не повинні вибирати між Гітлером і Сталіном, між аме риканським імперіалізмом і тероризмом. І коли ностальгія стає вибором радянського минулого – це означає, що люди не бачать у сучасному позитивних альтернатив, і нашим завданням є ці альтернативи створити.

Електропоїзд з Києва до Яготина переповнений – саме о сьомій вечора всі повертаються до своїх сіл. Жінки зі спорожнілими торбами – з базарів, чоловіки у комбінезонах – з будівництва. Штовхаються, щоб зайняти ’сидячі’ місця у вагонах або, принаймні, стати десь біля вікна, адже від спеки і втоми можна зомліти. Одна з жінок зітхає: “Ох, яке ж важке тепер життя”. “І не кажіть, усе таке дороге, а зарплати такі малі,” – підхоплює сусідка. І ось уже дві раніше незнайомі жінки ведуть розмову, немов давні подруги: про ціни на продукти, про те, що вже десять років жодна з них не мала відпустки, і що все тепер “не таке”: і молодь не така, і по телевізору показують не те, і люди “всі якісь злі стали, якісь сердиті”. Розмову підхоплюють інші пасажири, і незабаром уже цілий вагон нарікає на важке життя, лає владу і згадує минуле з “ковбасою за два двадцять”. “Он раніше гуртки для дітей були безкоштовні, а тепер нікуди ж їх не запишеш, бо та ж музична школа стільки коштує…”. “Раніше не треба було думати, чи вистачить зарплати, навіть щось можна було на книжку покласти…”. “Раніше і у парках було чисто, і дитячі майданчики були, і стадіони, а тепер скрізь самі смітники…”. “Раніше я й журнали передплачував, і книжки читав, а тепер усе дуже дорого, та й часу немає з цією роботою”. Я зауважую, що можливо, те минуле не було таким уже й добрим, адже і голодомор був, і політичні репресії, та й за дешевою ковбасою у сімдесяті доводилося стояти кілька годин у черзі. Однак відразу ж отримую відповідь від жінки, що почала розмову: “Я й не кажу, що було краще. Це не те, щоб раніше – краще, просто тепер гірше”.

READ MORE