• ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ОБАМИ ЗАМОВЧУВАНА БАНДА ВІЙСЬКОВИХ ГОЛОВОРІЗІВ І ДОСІ ЗНУЩАЄТЬСЯ НАД В’ЯЗНЯМИ ГУАНТАНАМО

    ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА ОБАМИ ЗАМОВЧУВАНА БАНДА ВІЙСЬКОВИХ ГОЛОВОРІЗІВ І ДОСІ ЗНУЩАЄТЬСЯ НАД В’ЯЗНЯМИ ГУАНТАНАМО

    • Human health
    • 04/06/2009

    Джеремі СКЕЙГІЛ

    В «чорносорочечників» Ґуантанамо стало повсякденною практикою тероризувати в'язнів, ламаючи їм кістки, виколюючи очі, чавлячи яєчка та «купаючи» у хімікатах.

    В той час, як адміністрація Обами продовжує боротися із оприлюдненням близько 2 000 фотографій, які безсумнівно свідчать про знущання американських військових над в'язнями в Іраку та Афганістані, завдяки іспанському розслідуванню, яке зараз триває, вимальовуються жахливі деталі портрету катувань в та поза Ґуантанамо. Серед них: «удари по яєчках», «утримання під землею в суцільній темряві протягом трьох тижнів без їжі та сну», «уколи із 'хворобою собачої кісти'», «обмазування фекаліями» та «тортури водою». Згідно з розслідуванням, всі катування відбувалися «під керівництвом американського військового персоналу», а іноді й у супроводі медичних спеціалістів.

    Але важливіше те, що це розслідування вперше звернуло серйозну увагу на відому, але рідко обговорювану банду головорізів, яку сформували США, аби придушити насиллям найменший опір в'язнів Ґуантанамо.

    Ця сила офіційно відома як Сили швидкого реагування (IRF, Immediate Reaction Force), або ж Сили надзвичайного реагування, але всередині Ґуантанамо в'язні її називають Сили крайнього придушення. Попри опубліковані обіцянки Барака Обами закрити табір для полонених та припинити тортури - та аналіз юристів-спеціалістів із прав людини, які називають дії цих сил нелегальними - СШР продовжують активну діяльність у Ґуантанамо.

    READ MORE
  • «Формування» і «занепад» робітничого класу  (спроба огляду)

    «Формування» і «занепад» робітничого класу (спроба огляду)

    • Articles
    • 30/05/2009

    Після руйнування Берлінської стіни та розпаду СРСР стало модно говорити не лише про смерть комунізму, а й про смерть робітничого класу. На початку 1990-х відомі соціологи Ульрих Бек та Ентоні Ґіден заявили, що клас як соціяльна категорія перестав відігравати будь-яку роль у сучасних суспільствах, а 1996 року у Великобританії вийшла монографія Яна Пакульського і Малколма Вейтерса під назвою «Смерть класу». Звісно, робітники нікуди не зникли - вони і далі шиють нам одяг, складають докупи наші автомобілі, будують нам житло, видобувають вугілля і вантажать судна (до того ж, останніми роками пролетаризації зазнає дедалі більше представників дрібної буржуазії чи так званих середніх класів - на противагу ранішій тенденції «обуржуазнення» робітників). Однак особливістю наукових дискусій про становище робітничого класу в сучасних суспільствах є те, що наукова складова (визначення, класифікація, кількість і головні характеристики робітників у суспільстві) є другорядною, порівняно з політичним питанням щодо революційного потенціялу цього класу. Тобто питанням, яке імпліцитно присутнє в усіх дослідженнях, є не те, чи існує сьогодні робітничий клас як такий, а радше - чи здатний він суттєво змінити хід історії.

    READ MORE
  • Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    Обзор современной социалистической мысли (март-апрель 2009)

    • Articles
    • 24/05/2009
    «Вальс с Баширом»: показательный случай соучастия израильской культурной индустрии в израильском апартеиде. Waltz With Bashir: A Case Study on the Complicity of the Israeli Cultural Industry with Israeli Apartheid Rethinking marxism

    В статье проводится параллель между расистской и милитаристской политикой государства Израиль и его же культурной дискриминацией палестинского меньшинства. Рассматривается собравший много международных призов анимационный фильм израильского режиссера Ари Фольмана «Вальс с Баширом» и показывается как там за видимостью изображения драмы израильского солдата скрыт один из видов государственной пропаганды (пусть даже не сознаваемой самим режиссером). Для нас пример анализа такой связи искусства и государственной пропаганды в последнее время становится все актуальнее – в связи с все чаще появляющимися махровыми образчиками такого «искусства» в пространстве российской культуры.

    READ MORE
  • СЛАВОМІР СЄРАКОВСЬКИЙ: Чи здобуде лівиця владу у Польщі?

    СЛАВОМІР СЄРАКОВСЬКИЙ: Чи здобуде лівиця владу у Польщі?

    • Articles
    • 14/05/2009

    “Політична критика” - це польське видання, що поставило собі за мету відродити традицію польських ангажованих інтелектуалів. Тепер це вже найбільший форум для обговорення актуальних соціальних та політичних проблем Польщі за участю інтелектуалів, митців та активістів зі своїм видавництвом та мережею дискусійних клубів. Видавнича діяльність “Політичної критики” поширюється від публікації актуальних польських авторів до перекладу таких західних інтелектуалів, як С. Жижек, Джудіт Батлер, Джорджо Агамбен та ін. Головним редактором видання є Славомір Сєраковський, колишній аспірант Ульріха Бека. Нещодавно Сєраковський приїзджав до Києва на запрошення Центру дослідження візуальної культури.

    Зі Славоміром Сєраковським розмовляв Цезарій Міхальський

    Цезарій Міхальський: Капіталізм переживає кризу, яку дехто порівнює із Великою депресією 1929 року, а дехто вважає навіть серйознішою. Крім того, це криза ніби точно за Марксом, адже вона спричинена не якимись терористами чи паліями машин, а суперечностями самого капіталізму, що заплутався у власних штанях. Тим часом лівиця ніколи не була такою слабкою як сьогодні, як в політичному, так і в програмному плані. Те саме відбувається і в Польщі, що за часів кризи зазнала соціального обвалу, але він може ще й поглибитись, що зазвичай трапляється на периферії капіталізму. Проте в нас лівиця конає. Профспілки, що колись були сильними, тепер замість того щоб страйкувати, захищаючи права працівників корабельні викидають звідти людей; політична лівиця увійшла до свого періоду «Конвенту св. Катерини» [позапарламентський блок правих партій та профспілок, створений 1994 р. – прим. пер. ], їй теж бракує програмних засад.

    Славомір Сєраковський: Коли ти зазначив, що Польща – це периферія капіталізму, то вже наполовину відповів на своє питання. Зробити маргінальною лівицю тут легко власне тому, що капіталізм відносно свіжий, він з’явився після падіння комуністичного блоку, що викликало в нас безпідставний ентузіазм. Ситуація полягала в тому, що була якась настирливість щодо побудови капіталізму. В нас не було часу на дискусії, адже нам треба було наздогнати Захід. В ім’я звільнення від комунізму в нас погоджувалися навіть на напіврабство, аби тільки під капіталістичним знаменом. У нас західноєвропейські стандарти в царині захисту прав робітників чи перерозподілу капіталу називали «євросклерозом», а наше посткомуністичне здичавіння із гордістю виставляли якимось доказом нашої життєздатності, свіжості та молодості. І сьогодні, замість того щоб робити з Польщі Європу, ми робимо з Європи Польщу, занижуючи зарплатню і стандарти праці, погоджуючись гарувати за копійки та поза профспілками.

    READ MORE