• КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Прототип машини свободи

    КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Прототип машини свободи

    • Слайдер
    • 04/06/2014
    Пропонуємо вашій увазі третю лекцію із серії радіопередач «Конструювання свободи». Ось тут можна прочитати переклад другої лекції на тему «Якими інструментами нехтує сучасна людина», з якої ми почали свою серію перекладів. Ці лекції прочитав у 1973 році Ентоні Стаффорд Бір — знаменитий кібернетик, який займався розробкою проекту «Кіберсін» у Чилі за часів правління Сальвадора Альєнде. Це був утопічний проект управління економікою як динамічною системою за допомогою сучасних — тобто початку сімдесятих. Проект не вдалося втілити через військовий переворот 1973 року. Однак теоретичні і практичні розробки, про які розповідає Стаффорд Бір у цій серії лекцій, наочно показують, яким може бути демократичне управління великими системами — і доводять, що насправді комуністичний проект не такий уже й утопічний, а навпаки, цілком здійсненний. Більшість інституцій усе ще діють в рамках національної держави, хоч ця ситуація і стрімко міняється. З одного боку, національні держави поступаються суверенітетом наднаціональним політичним блокам; з іншого боку, гігантські транснаціональні корпорації просто нехтують національним суверенітетом у світогляді, на який вони спираються у своїй діяльності. READ MORE
  • КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    • Слайдер
    • 08/05/2014
    Пропонуємо вашій увазі серію радіопередач «Конструювання свободи». Ці лекції прочитав у 1973 році Ентоні Стаффорд Бір — знаменитий кібернетик, який займався розробкою проекту «Кіберсін» у Чилі за часів правління Сальвадора Альєнде. Це був утопічний проект управління економікою як динамічною системою за допомогою сучасних — тобто початку сімдесятих. Проект не вдалося втілити через військовий переворот 1973 року. Однак теоретичні і практичні розробки, про які розповідає Стаффорд Бір у цій серії лекцій, наочно показують, яким може бути демократичне управління великими системами — і доводять, що насправді комуністичний проект не такий уже й утопічний, а навпаки, цілком здійсненний. Уявіть, що ви сидите під яблунею, і тут вам на голову падає яблуко. Яка сила, на вашу думку, спричинила цю подію? Може, на яблуні сидить мавпа і жбурляється яблуками? Звісно, ні: задіяна тут сила — це сила тяжіння. Ми розуміємо, що ця сила всюдисуща на планеті — тому нам не треба щоразу проводити експеримент, щоб дізнатися, що станеться, якщо випустити з рук склянку води, чи що трапиться з літаком, у якого раптово відмовлять двигуни. Ми вважаємо, ніби знаємо, що станеться. Однак поняття сили, що діє на кожен об’єкт на планеті — і діє однаковою мірою (тобто кілограм пір’я поводиться так само, як кілограм свинцю, за умови рівного опору повітря) — є безумовно дуже складним поняттям. Як може існувати сила, що діє на все, але яку при цьому не можна безпосередньо відчути, а лише виразити мовою математики, і яка (цілком контрінтуїтивно) однаково діє на пір’я і на свинець? Та годі, скажете ви, досить вдавати дикуна й неука. Навіть дитина може відповісти на ці питання. До того ж, силу тяжіння можна безпосередньо відчути, адже саме цю силу заміряє ваше тіло, коли відчуває вагу. На це я спитаю: як гадаєте, чи відповіли би ви так само, якби були сусідом Ісаака Ньютона і жили в 1687 році. У нашої культури було майже триста років, щоб зрозуміти проблеми ньютонівської фізики. У неї було більш ніж півстоліття, щоб осягнути теорію відносності та другий закон термодинаміки, — знаючи, що принаймні можливо висувати загальні твердження про фізику всесвіту. Не всі ми, наважуся припустити, змогли би відповісти на елементарні питання про ці дві речі, хоча, здавалося б, культура вже мала би всотати це знання. На цьому прикладі ми наочно переконуємося, що потрібно багато, дуже багато часу, щоб культура чогось навчилася. Ми також переконуємося, що люди з усієї сили опираються змінам у картині світу, наданій їм через культуру. READ MORE
  • Публічна роль інтелектуалів

    Публічна роль інтелектуалів

    • Слайдер
    • 08/04/2014

    У цій книзі Саїд пов'язує гуманізм із іншими вимірами інтелектуальних починань, стверджуючи, що більш демократична, емансипативна і просвітницька форма гуманізму досі можлива. Філологія відіграє для автора визначальну роль, адже слова є агентами історичних і політичних змін, а читання навчає ставити під сумнів, задавати питання і змінювати навколишній світ. Саїд переконаний, що саме таку демократичну критику і покликана розвивати сучасна гуманістична освіта.

    READ MORE
  • НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ’ЯЗКИ: УКРАЇНА ТА ЗАХІДНІ СЛАВІСТИ

    НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ’ЯЗКИ: УКРАЇНА ТА ЗАХІДНІ СЛАВІСТИ

    • Слайдер
    • 25/03/2014
    [:uk]Писати в самий розпал кризи завжди небезпечно. Будь-які міркування, прогнози, пропозиції можуть виявитися геть хибними за лічені дні. Раніше я виступив основним автором заяви платформи LeftEast, що викликала значні суперечки в нашій редакції. Помилковими виявилися викладені в ній оптимістичні прогнози про те, що наслідки цієї другої помаранчевої революції — масового антиавторитарного руху, що успішно змінює одну політичну еліту на іншу, при цьому без жодних змін в олігополістичній природі суспільства та економіки України, — створять набагато кращі умови для лівих, ніж визвольна боротьба Євромайдану, яка розколола лівих та послабила їхні позиції. Наступного тижня після виходу статті російські війська у формі без розпізнавальних знаків окупували ключові позиції на Кримському півострові, що призвело до активізації проявів проросійських сепаратистських настроїв у Східній та Південній Україні. Інформацію про вторгнення російських військ я дізнався 28 лютого зі статті на порталі Colta.ru під гучним заголовком «Тінь Третьої світової». До того, як я побачив підтвердження в багатьох інших джерелах, я був майже впевнений, що переді мною черговий випадок істеричної «демшизи». Зазначу, що я й досі вважаю, що війни, а тим більше Третьої світової війни, не хоче ніхто. Однак коли такі механізми запущено, вони набувають власної логіки, тому жодне занепокоєння чи протест надалі не можна ігнорувати як істерику. READ MORE
  • ВЕНЕСУЕЛА: РІК ПІСЛЯ ЧАВЕСА

    ВЕНЕСУЕЛА: РІК ПІСЛЯ ЧАВЕСА

    • Слайдер
    • 14/03/2014
    Після смерті Уго Чавеса 5 березня 2013 року пройшов уже майже рік. Ймовірно, саме цей рік був найтяжчим для Боліваріанської революції. Чимало людей лівих і правих поглядів завагалися, чи можливий чавізм без Чавеса. Мабуть, рік — занадто короткий період, щоб оцінити ситуацію по смерті Чавеса. Та все ж динамічний розвиток протягом останніх дванадцяти місяців заслуговує на попередні зауваження. Шляхом аналізу ключових подій протягом року, ця стаття доводить, що, попри теперішній жорстокий протест у Венесуелі, ліві вийшли сильнішими з кризи, що залишилася по смерті Чавеса. Окрім цього, новий президент Ніколас Мадуро возз’єднався зі своїм основним активом та продемонстрував унікальний стиль та погляди, завдяки яким здобув собі прихильність серед прибічників та неповагу з боку опозиції. Криза, спричинена смертю Чавеса, вперше дала про себе знати під час президентських виборів, призначених на 14 квітня 2013 року. Хоч багато хто і розраховував, що голосування зі співчуття приведе Ніколаса Мадуро до президентського крісла із великим відривом, та свого правого суперника Енріке Капрілеса він обійшов лише на 1,5%. Виграти вибори з таким малим розривом не є чимось незвичним, але такий результат був нетиповий для чавізму. Результати виборів можна інтерпретувати кількома способами. READ MORE
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    • Слайдер
    • 04/02/2014
    Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». READ MORE