Італія (8)

Левые в Италии: от побед к провалам

• Articles
• 05/07/2019

Самый наглядный способ одним взглядом охватить итальянских левых — это посмотреть, кто выходит 25 апреля на антифашистскую демонстрацию.

READ MORE

Новые левые на Западе: Корбин, Сандерс, Ципрас и компания

• Articles
• 29/03/2017

Оппозиция не спешила возникнуть в развитых экономиках после краха 2008 года, и можно догадаться отчего. Рабочие движения долго удавалось сдерживать.

READ MORE

Інтелектуали й антифашизм. За критичну історизацію

• Articles
• 09/05/2015

[:uk]Сьогодні ми спостерігаємо парадоксальне і тривожне явище: піднесення політичних рухів фашистського штибу на європейських просторах (від Франції до Італії, від Бельгії до Австрії і далі) супроводжується всередині інтелектуальних кіл широкою кампанією з дискредитації всієї традиції антифашизму. В Італії ЗМІ подають антифашизм як винуватця катастрофічних зсувів у історії «першої Республіки», а головний біограф Муссоліні Ренцо Де Феліче прагне подолати «антифашистську парадигму», що, на його погляд, була головним пороком післявоєнної історіографії.В об’єднаній Німеччині характеристика «антифашистський» вживається як образа, свідомо чи несвідомо забуваючи все, чим антифашизм був для німецьких вигнанціві активістів проти гітлерівського режиму перед тим, як перетворився на державну ідеологію за часів НДР.

READ MORE

ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ ВІД ЛЕНІНІЗМУ? Нові європейські ліві партії в історичній перспективі

• Articles
• 08/12/2014

READ MORE

ЛЕВЫЕ В НОВОМ ЕВРОПАРЛАМЕНТЕ

• Articles
• 26/08/2014

22-25 мая 2014 года прошли очередные выборы в Европарламент. Вопреки ожиданиям, консервативные правоцентристские силы, объединенные в Европейскую народную партию, хоть и понесли электоральные потери, но сохранили первое место по итогам выборов (а, следовательно, и пост председателя Еврокомиссии — только вместо Баррозу будет Жан-Клод Юнкер). Социал-демократы, уже давно не представляющие какой-либо альтернативы неолиберальному капитализму, не смогли воспользоваться очевидными провалами своих основных конкурентов. Правоконсервативные и ультраправые евроскептики нарастили свое присутствие, но не столь драматично, как это в «сенсационном» ключе подавали СМИ. К тому же, следует помнить о традиционно крайне низкой явке на общеевропейских выборах — благодаря такому абсентеизму партии типа Партии независимости Великобритании и Национального фронта во Франции, упирающие на критику европейской интеграции как таковой, получают на них больший процент голосов, чем на национальных выборах. Не имея иллюзий ни о реальных возможностях Европарламента, ни о парламентской борьбе как таковой, все же остановимся на результатах выборов для левых (под «левыми» будем подразумевать партии демократических социалистов и коммунистов, занимающих позиции левее нынешних социал-демократов из фракции «Прогрессивного альянса социалистов и демократов») — ведь на них, в той или иной степени, отобразилась и динамика непарламентской активности, и влияние идей антикапиталистических левых в обществе. READ MORE

Ділан Райлі: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву»

• Articles
• 20/12/2013

Як щодо відносної важливості інших факторів, що, можливо, також сприяли постанню фашизму у міжвоєнній Західній Європі: економічна ситуація, авторитарні традиції, поразка революційних соціалістичних рухів? У своїй книзі я намагаюся розглянути інші, більш стандартні пояснення. Які саме? У марксистській традиції існують два види пояснень, що походять з аналізу двох прикладів фашизму: італійського досвіду відсталого другорядного капіталістичного суспільства та слабкої буржуазії 20-х років і німецького досвіду 30-х років як вираження граничної кризи капіталізму. Тож маємо два практично несумісні підходи. Ґрамшіанська ж теорія пропонує підхід, що об’єднує як італійський, так і німецький випадки: тут важливим є не стільки загальне явище відсталості культурних традицій та авторитаризм як такий, скільки питання гегемонії. В обох випадках панівні класи не змогли адекватно впоратись зі швидкою соціальною мобілізацією. Причини дуже різні: в Італії це були регіоналізм та внутрішня фрагментація панівного класу, в Німеччині ж — велетенська напруга між економікою швидкого розвитку та доволі відсталою і хиткою політичною структурою. Я думаю, що запропонований Ґрамші підхід кращий за будь-які економічні пояснення. Кажучи це, я не хотів би применшувати важливість світової економічної кризи 1930-х, але ж першу хвилю фашизму 1920-х років так не поясниш.

READ MORE