Чим для вас є дитсадок? Спогадом із дитинства? Можливістю залишити дитину і вийти на роботу? Чи місцем, де ви працюєте щодня? Так чи інакше – дитсадок присутній у житті майже кожної людини.

Ми – команда дослідниць, які хотіли б почати розмову про проблеми українських дитсадків і їхній вплив на життя жінок. Весь 2020 рік ми розбиралися в українській системі дошкільної освіти, законодавстві та статистичних даних, читали дослідження про вплив дитсадків на становище жінок та гендерну нерівність. Ми провели онлайн опитування майже півтори тисячі молодих матерів та понад 5 000 працівниць комунальних дитсадків і записали понад 30 годин розмов із ними.

А тепер готові розказати вам найважливіше – про українські дитсадки. Ми пропонуємо уявити себе ненадовго в ролі виховательок і матерів – пройти для цього невеликі тестові завдання, щоби краще зрозуміти клубок проблем, з якими їм живеться.

Зважаючи, що відпустка по догляду фактично не оплачується, (переважно) жінки на кілька років втрачають можливість мати власний заробіток. Це означає і повну залежність жінки від партнера, і гірше матеріальне становище сімей із малими дітьми. Особливо критичною ситуація є для самотніх матерів.

Дитсадки є другою інституційною цеглинкою після відпустки по догляду за дитиною, яка має вирішальний вплив на становище жінок. Адже саме вони визначають, коли більшість матерів мають можливість повернутися до стабільної економічної активності.

На кінець 2019 р. із 137 450 педагогічних кадрів у дитсадках працювало лише 1 727 чоловіків. Ба більше, на всю Україну в дитсадках працювало всього 77 чоловіків-вихователів. Існує декілька причин – як і стереотип про догляд за дітьми як «природно» жіночу справу, так і низькі зарплати в секторі. Саме низька зарплата в «жіночих» секторах економіки є одним із ключових факторів існування гендерного розриву в оплаті праці – розриву між середньою зарплатою чоловіків та жінок у країні.

В уявленні переважної більшості опитаних матерів, дитячий садочок – це необхідне середовище соціалізації та розвитку дитини.

Загалом опитані матері задоволені графіком роботи та розташуванням дитсадка. Але майже кожна четверта (23%) незадоволена графіком, а майже кожна п'ята (18%) – розташуванням закладу. Попри поширене уявлення, що проблема великих відстаней – це про великі міста, частіше незадоволені місцем розташування мешканки сіл (25% порівнюючи з 16% мешканок обласних центрів та столиці). Проблема в тому, що в сільській місцевості садок може бути в сусідньому селі або за кілька кілометрів у іншому кінці великого села – в умовах, коли громадського транспорту немає.

Матері, чиї діти відвідують комунальні дитсадки, найбільше незадоволені тими аспектами роботи, які пов'язані з матеріальною базою закладу. Значну частину цих проблем їм доводиться вирішувати власним коштом.

Високий рівень відповідальності та психологічної напруги, конфлікти з батьками та адміністрацією закладу, великі обсяги паперової роботи, переповненість груп та поведінка окремих дітей – усе це призводить до стресу та вигорання працівниць дитсадків.

Лише 4% сімей працівниць мали хороше матеріальне становище – зазвичай завдяки суттєво вищому заробітку іншого члена сім'ї, переважно чоловіка. Такі обставини допомагають сім'ї, але відтворюють нерівність у становищі чоловіків та жінок, роблять жінок повністю залежними від партнера.

Комунальні дитсадки є соціальною інфраструктурою, яка фундаментально впливає на становище молодих матерів і працівниць закладів. Функціонування цієї інфраструктури неможливо суттєво покращити, переписуючи освітні програми, а її реформа не має сенсу без вирішення хронічних проблем недофінансування.

В Україні потрібна реформа дошкільної освіти, в основі якої будуть заходи, спрямовані на: покращення доступу до закладів; створення комфортних і безпечних умов перебування дітей; покращення умов та забезпечення гідної оплати праці працівниць. Для цього необхідно, зокрема, суттєво розширити мережу закладів, врегулювати й зменшити співвідношення кількості дітей на дорослу особу, збільшити оплату праці тощо. Усі ці заходи неможливо здійснити, допоки фінансування дитсадків практично повністю лежить на місцевих бюджетах – необхідна субвенція з центрального бюджету. Особливо зважаючи, що дитсадки вирішують не проблеми окремих людей чи регіонів, а є основою раннього розвитку дітей та становища жінок у суспільстві.