• ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    • Статьи
    • 03/09/2014
    Український капіталізм сьогодні вирізняється найкраще укріпленою олігархією з усіх пострадянських держав. Політика в Україні протягом останнього десятиліття робила примхливі повороти, рушієм яких було безпосереднє втручання українських народних мас. Між тим економічний, політичний та ідеологічний аспекти суспільного і повсякденного життя в Україні окреслені всюдисущим міжімперіалістичним протистоянням між Росією з одного боку і Сполученими Штатами та Європейським Союзом — з іншого. Звісно, накопичення капіталу в цій країні постійно перебуває під загрозою з боку обох цих імперіалізмів та внутрішніх соціальних переворотів і залежить від цих факторів. Полем дій та позиціювання правлячого класу був і буде ландшафт, сформований цими протиріччями. Нижче буде зроблено спробу описати в загальних рисах різноманітні секції правлячого класу в Україні, приділяючи особливу увагу розколам між ними, чинникам поділу на групи та центральній ролі олігархії. Для характеристики різних фракцій українського правлячого класу вирішальними є економічні, а не політичні чи ідеологічні чинники. Дії олігархів найбільш плідно пояснювати крізь призму чистих класових інтересів, економічної конкуренції та політичних владних блоків, що з цього виникають, а не за допомогою вірності якимсь трансцендентальним ідеологіям націоналізму чи демократії. Є надія, що цей нарис балансу сил зробить внесок у подальший аналіз часто хаотичних та заплутаних подій у сьогоднішній пост-Майданній Україні. Далее
  • КАК Я BECAME TOUGHER

    КАК Я BECAME TOUGHER

    • Блоги
    • 01/07/2014
    Хороший менеджер на работе — не твой бро. У неё зарплата в три раза выше, чем у тебя, ипотека на жилье с сумасшедшим процентом и муж взял тачку в кредит, чтобы стать «успешным». Если по свисту работодателя она не уволит тебя, то тебя уволит любой другой менеджер, который тебя даже не видел в лицо. Далее
  • В ім'я любові

    В ім'я любові

    • Статьи
    • 09/06/2014

    [:uk]Важко заперечити, що доктрина «роби те, що любиш» – це сьогоднішня неофіційна мантра, коли йдеться про працю. Проблема в тому, що вона веде не до спасіння, а до знецінення реальної праці, включно з тією працею, яку вона намагається возвеличити, і навіть важливіше – до дегуманізації переважної більшості робітників. На перший погляд, «роби те, що любиш» – життєствердна порада, що закликає нас обдумати, яка діяльність нам найбільше до вподоби, а тоді взятися до неї та підприємливо перетворити її на засіб заробляти гроші. Але чому ми маємо шукати зиску в тому, що приносить задоволення? Хто є адресатом цієї сентенції, а хто — ні? Зосереджуючи нашу увагу на нас самих і нашому окремішньому щасті, доктрина «роби те, що любиш» відволікає нас від умов праці інших, водночас схвалюючи наш вибір і звільняючи нас від зобов’язань стосовно тих, хто працює не зважаючи на те, чи їм подобається їхня праця, чи ні.

    Далее
  • У КРОВІ ТА ВОГНІ: ДО ГЛОБАЛЬНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ ПРАЦІ

    У КРОВІ ТА ВОГНІ: ДО ГЛОБАЛЬНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ ПРАЦІ

    • Статьи
    • 22/04/2014
    Поняття неформального сектору економіки виникло для позначення маргінальних форм праці, що з’явилися у містах Третього світу — містах, які неформально розрослися у сімдесятих та створили нетипове на західний погляд «безробіття третього світу» (пор. Hart 2009). Це поняття позначає гнучку, тимчасову або нібито самозайняту працю в неоліберальну добу в містах по всьому світу. Видання, про яке тут ідеться, подає шість етнографічних досліджень з міст у Іспанії, Індії, Польщі, Колумбії та Сша, використовуючи позбавлення власності як аналітичну лінзу, щоб концептуально окреслити процеси, які автори називають помноженням праці (неформальної, криміналізованої, військової, дитячої праці тощо), що відбувається внаслідок програм структурного пристосування, поширення кримінальних покарань, мілітарного або парамілітарного насильству як на Півдні, так і на Півночі (і як на Заході, так і на Сході). Автори цієї збірки розглядають численні прояви успішного скасування вибореного колись захисту праці та приватизації колективних ресурсів не як окремі, розпорошені у часі та просторі процеси, а як глибоко взаємопов’язані. Вони фактично ставлять під питання поділ на Південь і Північ, характерне для досліджень праці. Завдяки цьому вони мають змогу показати, як сучасний етап позбавлення власності по всьому світу реструктурує нібито всім відомі поділи праці на примусову (рабську) та кваліфіковану працю, чоловічу (продуктивну) та жіночу (репродуктивну), на залежних, бідних люмпенів, що не мають зарплати, та тих, хто має змогу бути вільними та рівними суб’єктами на ринку, пропонуючи свою працю в обмін на грошову компенсацію. Далее
  • КЛАСОВА БОРОТЬБА У РОСІЙСЬКІЙ АВТОМОБІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ: НАЯВНІ УМОВИ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ

    КЛАСОВА БОРОТЬБА У РОСІЙСЬКІЙ АВТОМОБІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ: НАЯВНІ УМОВИ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ

    • Статьи
    • 20/08/2013
    Розвиток автомобільного виробництва і стрімке зростання його обсягів у сучасній Росії — досить парадоксальний, навіть винятковий феномен, особливо на тлі руїн, на які перетворилася решта промисловості країни. Не менш цікавим та унікальним є й пов'язане з цим пожвавлення класової боротьби на новостворених підприємствах іноземних автовиробників, зростання кількості незалежних профспілок і певні успіхи в досягненні їхніх цілей (у першу чергу це стосується бойової профспілки всеволзького «Форда», але також і МПРА[ref]Міжрегіональної профспілки робітників автопрому. — Прим. пер.[/ref] загалом — що доводять підсумки нещодавнього трудового конфлікту на калузькому «Фольксваґені», коли робітникам вдалося домогтися збільшення зарплати на 40%). У зв'язку з цим видається важливим коротко описати характерні риси класової експлуатації і класової боротьби на підприємствах автомобільної галузі Росії, що перебувають у власності іноземних компаній, а також спробувати визначити особливості та обмеження форм робітничого протесту та самоорганізації в умовах, нав'язаних західним та вітчизняним [російським] капіталом. Але спочатку необхідно розглянути стан сучасного російського автомобілебудування і переглянути низку пов'язаних узвичаєних хибних думок про нього. Далее
  • «Середній клас» як «порожній означник»: клас і міське спільне в ХХІ столітті

    «Середній клас» як «порожній означник»: клас і міське спільне в ХХІ столітті

    • Статьи
    • 24/06/2013

    Якщо нам вистачить терпіння поглянути, що стоїть за досить грубими цифрами, то ми побачимо, що ідея та реальність формування «світового міського середнього класу» водночас безпідставна та страшенно суперечлива. Протягом останніх тридцяти років найбільше поповнення світового середнього класу відбулося, як це не парадоксально, в КНР — у країні, яка водночас, без сумніву, породила міський промисловий робітничий клас. Поза Китаєм велику частку «світового середнього класу», згідно з панівним визначенням цієї категорії, можуть складати мешканці нетрів та робітники на тих ланках глобальних ланцюжків створення вартості, на яких найбільше структурного насильства. Решта «середнього класу» — це звичайні наймані робітники. Також сюди можна віднести тих, хто користувався допомогою соціальних програм лівого спрямування у країнах Латинської Америки, де прагнули вкотре відновити деякі класичні соціально-правові здобутки міського робітничого класу в усьому світі (Бразилія, Чилі) або впроваджували місцеві народні варіанти соціальної допомоги (Венесуела, Болівія, Еквадор). НРР також припускає, що глобальний міський середній клас підкріплюватиме ліберальні моделі та «м’яку владу» Заходу і таким чином підтримає дружню ліберальну геокультуру ХХІ століття. Проте ні Китай, ні релігійні та етнічні приватні тираніїї, якими славляться спільноти в нетрях та на нижчих щаблях виробничого ланцюга, не підтверджують цих сподівань. Важливо, що жоден із цих порядків не викликав би захвату ліберальних феміністок. Латиноамериканські соціалісти, знову-таки, в цьому сенсі досягли значно більшого. Загалом, у ХХІ столітті ми маємо змогу побачити, що глобальна урбанізація абсолютно не слідує шляхом «ліберальних» урбанізацій європейського ХХ століття. Не слідує тому, що, за винятком Латинської Америки в останні роки, сучасному процесові урбанізації не вдалося створити сильних та політично вагомих хвиль «міського успільнення» між робітничим класом, митцями та інтелектуалами — а саме це визначало характер європейської урбанізації у ХХ столітті на Півночі. Цей політико-культурний недолік — це, звісно, частина вже згадуваного недоліку соціокультурного. Таким чином, не лише дані, які використовують урядові консультанти, є безвідповідально неточними, а їхня класифікація — вимушеною, а ще й уявлення про характерні особливості західного історичного типу урбанізації, яке можна звести до символу середнього класу, є прозахідною фантазією, що давним-давно зародилася поміж консерваторів, які відчайдушно прагнули захистити свою власність та високе становище перед лицем зростання соціальної нерівності та бідності. Європейський урбанізм ХХ століття натомість виник із обговорюваного тут процесу «міського успільнення» довкола робітників. Він був наслідком класової боротьби. Те саме стосується і «якісного державного управління» — тією мірою, якою воно існувало.

    Далее