• МИСЛИВЦІ-ЗБИРАЧІ ТА МІФОЛОГІЯ РИНКУ

    МИСЛИВЦІ-ЗБИРАЧІ ТА МІФОЛОГІЯ РИНКУ

    • Слайдер
    • 10/01/2014
    Маркс колись сказав, що «живучість примітивних спільнот була незрівнянно більшою, ніж… живучість сучасних капіталістичних суспільств». Це твердження згодом було доведене численними дослідженнями, чітко й точно підсумованими у вступі до поважної «Кембриджської енциклопедії мисливців та збирачів». В енциклопедії написано: «Мисливство та збиральництво стали першою та найбільш успішною адаптацією людства. Період такого способу життя займає щонайменше 90% нашої історії і закінчився лише 12 тисяч років тому». Іронія сучасного життя полягає в тому, що, попри неймовірне матеріальне багатство та століття технологічного прогресу, мисливці-збирачі — люди, які жили майже без матеріальних благ — насолоджувалися таким повним та щасливим життям, що його в деяких сенсах можна порівняти із життям у суспільствах індустріальної Півночі. Велика частка спільнот мисливців-збирачів жили в достатку — тобто мали ледь не все, чого потребували. Етнографічні дослідження бушменів жуцьоансі у Південній Африці, наприклад, показали, що представники цього суспільства мали повноцінне харчування, доступ до засобів життєдіяльності, а також багато вільного часу (Lee 1993). Вони використовували дозвілля, щоб перекусити, пограти в ігри чи поспілкуватися — коротше кажучи, робили саме те, що ми сьогодні асоціюємо з достатком. Для таких суспільств був характерний високий рівень особистої свободи. Поміж бушменами !кунґ та народом хадза з Танзанії, наприклад, не існує лідерів як таких. (Ті ж поодинокі тимчасові лідери, які виникають, стикаються з рядом обмежень своєї влади.) Ці суспільства не мають соціальних класів чи, як стверджують, дискримінації на основі гендеру. Їхній спосіб життя та колективного прийняття рішень дозволив їм виживати та процвітати десятками тисяч років у гармонії з середовищем, не знищуючи ресурси, на яких була заснована їхня економіка. Далее
  • Прорвати мовчанку: приховані травми неоліберальної академії

    Прорвати мовчанку: приховані травми неоліберальної академії

    • Слайдер
    • 24/12/2013

    Це запис моєї розмови з подругою за кілька днів до того, як я нарешті сіла писати цей розділ. Обидві учасниці розмови білі, обидві працюють у «старих» (створених до 1992 року) британських університетах, обидві працевлаштовані за «тривалими» контрактами, що по багатьох пунктах ставить їх у краще становище порівняно з більшістю в сучасній академії. Мене легко впізнати в голосі, який висловлює хвилювання про затримку цієї статті. 

    Далее
  • ЛИСТ НА ПІДТРИМКУ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО ТА ІНСТИТУТУ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М. ГРУШЕВСЬКОГО

    ЛИСТ НА ПІДТРИМКУ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО ТА ІНСТИТУТУ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М. ГРУШЕВСЬКОГО

    • Слайдер
    • 11/11/2013
    Колектив журналу соціальної критики «Спільне» стурбований планами президії НАН України під виглядом «оптимізації» або «реорганізації» ліквідувати як окремі установи два провідні профільні дослідні центри України — Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського та Інституту сходознавства ім. А.Кримського. Зусиллями колективу Інституту української археографії та джерелознавства було видано десятки томів класичних праць істориків ХІХ — початку ХХ століття, оприлюднено десятки тисяч документів, видано кількатомник із соціальної історії «Усна історія степової України», регулярно виходить археографічне видання «Український археографічний щорічник», реалізовуються інші проекти. Співробітники Інституту сходознавства є авторами низки монографій, присвячених проблемам історії та культури Стародавнього Єгипту, Монголії, Японії, Китаю, кримських татар тощо; в інституті проводяться дослідження ісламу в Україні та систематично видаються маловідомі класичні праці українських сходознавців. Далее
  • Університет у кризі?

    Університет у кризі?

    • Слайдер
    • 05/11/2013

    Соціальні науковці, які більшу частину свого життя проводять в університетах, тим не менш часто демонструють дивовижну необізнаність стосовно трансформацій вищої освіти. Однак нам не варто бути такими безтурботними: глибоких структурних змін з далекосяжними наслідками зазнають центральні інституційні основи нашої діяльності. Тут замало просто нарікати на зміну умов праці. На карту поставлено більше — засаднича освітня місія університетів, їхня роль у публічній сфері, пов’язана з ними соціальна нерівність. Не дивно, що останнім часом університет так багато й гостро критикують ззовні; дивує, натомість, брак внутрішніх дискусій та досліджень на цю тему. Соціальні науки повинні піддавати аналізу трансформації у виробництві, передачі та вдосконаленні знання. Що це нагальне, невідкладне питання, показала книга Дженіфер Вошберн (Jennifer Washburn) University, Inc., яка гучно заявляє про псування (corruption) сучасної вищої освіти. Розумна і небайдужа журналістка Вошберн виразно окреслює проблеми, які лише деякі дослідники піддали аналізу, хоч і не такому пристрасному. Більшість же науковців ці проблеми просто проігнорували. Може, хоч ця книжка пробудить їхній інтерес?

    Далее
  • Три способи зробити опудало з марксизму

    Три способи зробити опудало з марксизму

    • Слайдер
    • 31/10/2013

    Представники кожної наукової школи люблять стверджувати, що інші школи неправильно розуміють або витлумачують їх, тобто «мимо каси» критикують «опудало» замість справжнього опонента. На жаль, це часто і справді так — я сам іноді хибую неправильною інтерпретацією своїх опонентів. Проте, по-моєму, не підлягає сумніву, що приз за найбільше хибних інтерпретацій слід було би вручити Карлу Марксу. Багато хто вважає, що марксистські теорії пора поховати. Марксову трудову теорію вартості часто називають «дискредитованою» і стверджують, що її витіснила суб'єктивна теорія вартості. Історичний матеріалізм та його високі ідеали щодо зміни людської природи вважають так само хибними. Його погляди на колоніалізм (та їхні леніністські паростки) нібито хоч і не цілком хибні, однак недосконалі, адже вони ігнорують випадки некапіталістичного колоніалізму. Нарешті, його історичні ідеї про «неминуче» завершення класової війни і перемогу соціалізму сприймають як наївні й детерміністичні, до того ж дещо етноцентричні. Однак, як я покажу в цьому тексті, такі грубі карикатури існують уже більш ніж століття, і їх часто спростовував сам Маркс (і його колега Фрідріх Енґельс).

    Далее
  • РОБОТИ І РОБІТНИКИ: ХТО ПОВСТАНЕ ПЕРШИМ?

    РОБОТИ І РОБІТНИКИ: ХТО ПОВСТАНЕ ПЕРШИМ?

    • Слайдер
    • 30/09/2013
    Серед наявних та потенційних досягнень науки особливе місце в суспільній свідомості займають роботи, особливо людиноподібні. Власне, більшість людей, почувши слово «робот», швидше за все уявить не просто маніпулятор на заводі, а механічну істоту з руками-ногами і головою. Такі роботи поки що залишаються переважно елементом пейзажу фантастичного фільму чи книги, а не повсякденної реальності. Однак і в цій якості вони відіграють певну роль у житті суспільства. Вигадані роботи є потужною силою, що змінює хід історії людства, або й узагалі вирішує питання про доцільність існування останнього (зазвичай не на його користь). Зважаючи на те, що крок від наукової фантастики до дійсності інколи виглядає близьким і реалістичним, уявлення про роботів, запозичені з творів масової культури, мають тенденцію впливати на дискусії про можливе та належне у науково-технічному прогресі, етику науки та стратегію розвитку цивілізації. Утім, роботи з наукової фантастики говорять більше про самих людей та суспільні умови, в яких перебував автор твору, ніж про технологію та науку. Їхня поведінка запрограмована не інженерами, а письменниками чи сценаристами, які можуть використовувати їх для просування певних ідей, візуалізації страхів чи надій. Звертаючись до художніх творів, що живляться страхом перед роботами, у кожному випадку можна знайти етичну, соціальну чи економічну дилему, навколо якої розгортається конфлікт, і побачити, що розумні машини є лише метафорою для конфліктів внутрішньолюдських. Далее