• Владимир Ищенко: "Спільне" стал первым удачным левым интеллектуальным проектом в независимой Украине»

    Владимир Ищенко: "Спільне" стал первым удачным левым интеллектуальным проектом в независимой Украине»

    • Слайдер
    • 17/05/2013

    «Спільне» стал первым удачным левым интеллектуальным проектом в независимой Украине, хотя потребность в нем назревала уже давно. Во-первых, необходимо переориентировать фокус актуальных исследований в украинских общественных науках с культурных войн вокруг языка, истории и геополитической ориентации, к которым недавно добавились и консервативные кампании за запрет абортов и «пропаганды гомосексуализма», на острые социально-экономические проблемы украинского общества, которые требуют глубокого критического анализа в контексте глобального капитализма. А во-вторых, необходима более глубокая рефлексия опыта активистов, пытающихся бороться с этими социальными проблемами. С одной стороны, есть уровень сознания низовых самоорганизованных протестных инициатив, часто не выходящий за пределы своего двора (в случае точечной застройки) или своего предприятия (в случае трудового конфликта), игнорирующий системные причины локальных проблем. С другой стороны, есть уровень сознания левых идеологических активистов, которые уже наперед знают, что во всем виноват капитализм, однако, убедительно донести это до недовольных протестующих граждан не всегда в состоянии. Для привязки локальных проблем и конфликтов к структурным причинам необходимы конкретные эмпирические исследования, развитие антикапиталистической теории для решения тех вопросов и проблем, которые встают перед нами в нашей конкретной социально-исторической ситуации. Сначала в 2009 году возник сайт Сommons.com.ua с регулярным обновлением несколько раз в неделю, и одновременно начал готовиться первый выпуск бумажного журнала «Криминализация социальных проблем» в контексте глобального симпозиума по книжке американского социолога Лоика Вакана «Наказывая бедных», который прошел в апреле 2010 года. У истоков проекта стояли молодые левые исследователи и активисты, преподаватели, аспиранты и студенты, преимущественно связанные с Киево-Могилянской академией. Это тема для отдельного разговора о том, как в элитном университете с выраженной националистической политикой администрации возникла заметная левая среда — более крупная и активная, чем в любом другом университете Украины. В любом случае, так исторически сложилось, хотя у коллектива «Спільного» никогда не было намерения замыкаться на одном университете, и мы расширяем круг авторов и редакторов. В редакцию входят представители разных общественных и гуманитарных наук — социологи, философы, экономисты, политологи, историки, культурологи. «Спільне» — принципиально междисциплинарное и даже адисциплинарное издание, не зашоренное в произвольных рамках какой-либо узкой специальности.

    Далее
  • ЧТО ПОСЛЕ КЛЕНОВОЙ ВЕСНЫ? Судьба прямой демократии в Монреале

    ЧТО ПОСЛЕ КЛЕНОВОЙ ВЕСНЫ? Судьба прямой демократии в Монреале

    • Слайдер
    • 24/04/2013
    Студенческие протесты повлекли за собой дальнейшую мобилизацию. В районах Монреаля возникли общественные автономные районные собрания (Assemblee populaires autonomes de quartier, APAQ). Студенческая мобилизация повлияла и на старшие анархистские группы, активные на протяжении многих лет. Основная идея заключалась в разработке прямой демократии на уровне районов. Николя ван Калун, один из организаторов собрания граждан района Пуант-сен-Шарль (Pointe-St-Charles) и один из основателей проекта Documentaire Semences (серии фильмов на тему повстанческих альтернатив в Латинской Америке), знал людей, состоящих в подобных структурах в Аргентине и организовавших протест в результате кризиса 2001 года, от которых и получил советы по организации собраний. Во-первых, следует позаботиться о том, чтобы эти собрания были с самого начала признаны постоянными структурами. Во-вторых, важно сформулировать свою долгосрочную программу, а не только реагировать на события. В районе Пуант-сен-Шарль организаторы вдохновлялись либертарным, антиавторитарным видением общества. Некоторые организаторы раньше уже знали работы Букчина и его концепцию либертарного муниципализма, системы ротации и прямой демократии. Три человека при помощи других активистов из Pointe Libertaire опубликовали в июне манифест на тему прямой демократии. По подсчетам Николя ван Калуна (одного из главных авторов текста), около 30 тысяч человек прочитали этот манифест (счетчик на веб-странице показывает, что пост был просмотрен 20 411 раз). Из бесед с активистами других районов он сделал вывод, что этот документ вдохновил многих на организацию районных собраний. Например, в одном из районов манифест в начале первого собрания зачитали вслух. Следует обратить внимание на этот случай, так как он представляет собой редкий пример попытки воплотить в жизнь прямую демократию, которая по-прежнему остается скорее теорией, нежели практикой. Далее
  • Чи може цивілізація вижити за капіталізму?

    Чи може цивілізація вижити за капіталізму?

    • Слайдер
    • 22/04/2013

    Отже, можна узагальнити: у всьому світі корінні народи борються за те, що вони іноді називають «правами природи», тоді як цивілізовані і розвинуті суспільства насміхаються над цими дурницями. Усе це прямо протилежне тому, що нам підказує розум, — якщо, це, звісно, не той спотворений розум, що проходить крізь фільтри реально існуючої капіталістичної демократії.

    Далее
  • Інформаційний капітал, власність і робоча сила

    Інформаційний капітал, власність і робоча сила

    • Классовая эксплуатация
    • 19/04/2013

    У більшості відгуків на зміни інформаційного суспільства такий брак інтересу до становища робочої сили як правило подібний до ситуації, що складається у сьогодні у кіберпросторі. З моменту появи Інтернету його також розглядали як новий ідеальний форум для масової діяльності, зокрема й політичної, та як простір для побудови якісно нових спільнот (про що я говоритиму у дальшій главі), але, на жаль, організацій та груп, що займаються проблемами класу, робітничої сили чи умов праці, на сьогодні тут практично не існує.

    Далее
  • ПО ТОЙ БІК ПЛАГІАТУ

    ПО ТОЙ БІК ПЛАГІАТУ

    • Образование, наука, знание
    • 19/03/2013
    Воістину, боротьба проти плагіату схожа на іншу, не менш популярну донкіхотську боротьбу в сучукрсуспільстві — «проти гомосексуалізму та інших сексуальних збочень». Наведений в епіграфі витяг дуже нагадує недавні політичні заклики деяких ентузіастів «забирати батьківські права в сексуальних збоченців». І там, і там ідеться про непримириму (праведну!) війну проти глибинно деструктивних тенденцій загрозливого розпаду суспільства. Однак і там, і там під прискіпливим поглядом ультраправильних інквізиторів винним може виявитись майже кожен — адже у всіх у шафі затаївся якийсь скелет… Звичайно, повністю знімати відповідальність з таких тенденцій теж не варто. Безперечно, вони (особливо у комерціалізованій формі) мають загрозливі вияви: комерційний плагіат дискредитує академічне середовище, руйнуючи дискурс всередині нього, а комерційні «збочення» атомізують суспільство, спрощуючи його до рівня «споживацтва». Проте замість того, щоб поносити їх у моралізаторських гротескних формах чи забороняти у новітніх версіях «закону про три колоски», ця стаття пропонує дещо інше. Ні, не адвокатуру — вона нічим не краща, ніж ультраправильність. Радше, ця стаття пропонує аналіз плагіату та адекватні висновки. Банально? Але чомусь поважні соціологи (такі прозорливі у своїх дослідженнях складних суспільних явищ) поза «емпіричною реальністю» в тих питаннях, що заторкують їх не науково, а буденно, залишаються цілком слабозорими (ба, навіть реакційними!), коли від них потрібен просто глибинний аналіз. Глибинний аналіз, який дозволить опинитися по той бік плагіату і зрозуміти, що будь-які його заборони є лише боротьбою з млинами, позаяк в основі лежать причини набагато серйозніші, ніж банальна студентська лінь. Спробу такого аналізу ми тут і запропонуємо. Далее
  • БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

    • Слайдер
    • 27/02/2013
    Сірі бетонні стіни й підлога; вузенькі віконця, цілодобова задушлива спека й один поламаний вентилятор на кімнатку площею 20 кв.м; а ще ящірки й павуки на стінах і дерев’яні меблі… Так виглядає не тюрма й не концтабір, а одна із приватних шкіл у найбагатшому штаті на північному заході Індії. Утім, не все так страшно: кабінетам фізики, хімії й інформатики позаздрять найбільші київські гімназії. Робити ж «євроремонт» у звичайних класних кімнатах тут не прийнято — мовляв, однаково все поламають і рознесуть. Ця думка небезпідставна. У школі навчається більше трьох тисяч дітей — а це всього-на-всього сорок-п’ятдесят чоловік у класі і п’ять хвилин на перекличку за номерами в журналі: «Перший», — «Є, мем!». «Другий», — «Присутній, мем!» Щоб учителька запам’ятала твоє ім’я, тут треба бути дуже видатною особистістю. Наприклад, сваритися із сусідами по парті, кидатися папірцями, запізнюватися на ранкові молитви. До речі, молитва вже давно почалася, а учні все заходять і заходять до класу. Вони швидко зрозуміли, що я нікого не каратиму й не битиму за спізнення. Так-так, за найменші порушення дисципліни в індійських школах б’ють — боляче, з усієї сили, по щоках, а то й книжкою по голові. Фізичні покарання, за які будь-де у світі на вчителя давно подали б до суду, тут нікого особливо не бентежать. Директор школи, якому я першого робочого дня побігла скаржитись на небачену жорстокість, навіть не зрозумів, що мені не подобається; самі ж батьки й діти сприймають такий стан справ як належний і справедливий — вчителька завжди права, її авторитет незаперечний, отже, якщо когось і вдарила, то було за що. Далее