• АНЕКСІЇ

    АНЕКСІЇ

    • Слайдер
    • 14/05/2014
    Мало хто із західних лідерів не наголосив на важливості суверенітету, територіальної цілісності та принципу верховенства права, коли Росія вдалася до анексії Криму 18 березня. У питанні про суверенітет треба звертатися до конституційних засобів та міжнародного права, як сказав Обама своїм союзникам з НАТО в Брюсселі, аби великі держави не могли просто залякувати малі. Кемерон був непохитний у твердженні, що країни не можуть нехтувати міжнародними правилами, не накликаючи на себе наслідків своїх дій, і присягнувся протистояти агресії. Меркель висловила жаль з приводу того факту, що принцип «хто сильніший, той і правий» взяв гору над силою права. Лідери G7 хором нагадували, що міжнародне право забороняє приєднання території іншої держави із застосуванням сили. Шрьодер розмірковував, що коли він як канцлер приєднався до решти НАТО в бомбардуванні суверенної країни Югославїі без підтримки Ради Безпеки ООН, його вилаяв — «присоромив» — його наступник; Партія Зелених у Європарламенті намагалася прийняти резолюцію, котра заборонила би йому висловлюватися з цього питання. Але годі про заяви. Що свідчать історичні факти? Далее
  • «Проголосуй заради Мандели»: АНК двадцять років після апартеїду

    «Проголосуй заради Мандели»: АНК двадцять років після апартеїду

    • Слайдер
    • 12/05/2014

    Рік тому в неформальному поселенні Мотсоаледі у Совето небо було чорним від підпалених покришок, місцеве кафе KFC розгромлене і спалене дотла, а вулиці забарикадовані, щоб не підпустити поліції. Обурені мешканці, що живуть тут уже двадцять років, вимагали від уряду забезпечити їх електрикою та водопроводом і погрожували, що бойкотуватимуть вибори. Але сьогодні, в день виборів, до тимчасової виборчої дільниці вже з самого ранку вишикувалася черга. 

    Далее
  • КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    • Слайдер
    • 08/05/2014
    Пропонуємо вашій увазі серію радіопередач «Конструювання свободи». Ці лекції прочитав у 1973 році Ентоні Стаффорд Бір — знаменитий кібернетик, який займався розробкою проекту «Кіберсін» у Чилі за часів правління Сальвадора Альєнде. Це був утопічний проект управління економікою як динамічною системою за допомогою сучасних — тобто початку сімдесятих. Проект не вдалося втілити через військовий переворот 1973 року. Однак теоретичні і практичні розробки, про які розповідає Стаффорд Бір у цій серії лекцій, наочно показують, яким може бути демократичне управління великими системами — і доводять, що насправді комуністичний проект не такий уже й утопічний, а навпаки, цілком здійсненний. Уявіть, що ви сидите під яблунею, і тут вам на голову падає яблуко. Яка сила, на вашу думку, спричинила цю подію? Може, на яблуні сидить мавпа і жбурляється яблуками? Звісно, ні: задіяна тут сила — це сила тяжіння. Ми розуміємо, що ця сила всюдисуща на планеті — тому нам не треба щоразу проводити експеримент, щоб дізнатися, що станеться, якщо випустити з рук склянку води, чи що трапиться з літаком, у якого раптово відмовлять двигуни. Ми вважаємо, ніби знаємо, що станеться. Однак поняття сили, що діє на кожен об’єкт на планеті — і діє однаковою мірою (тобто кілограм пір’я поводиться так само, як кілограм свинцю, за умови рівного опору повітря) — є безумовно дуже складним поняттям. Як може існувати сила, що діє на все, але яку при цьому не можна безпосередньо відчути, а лише виразити мовою математики, і яка (цілком контрінтуїтивно) однаково діє на пір’я і на свинець? Та годі, скажете ви, досить вдавати дикуна й неука. Навіть дитина може відповісти на ці питання. До того ж, силу тяжіння можна безпосередньо відчути, адже саме цю силу заміряє ваше тіло, коли відчуває вагу. На це я спитаю: як гадаєте, чи відповіли би ви так само, якби були сусідом Ісаака Ньютона і жили в 1687 році. У нашої культури було майже триста років, щоб зрозуміти проблеми ньютонівської фізики. У неї було більш ніж півстоліття, щоб осягнути теорію відносності та другий закон термодинаміки, — знаючи, що принаймні можливо висувати загальні твердження про фізику всесвіту. Не всі ми, наважуся припустити, змогли би відповісти на елементарні питання про ці дві речі, хоча, здавалося б, культура вже мала би всотати це знання. На цьому прикладі ми наочно переконуємося, що потрібно багато, дуже багато часу, щоб культура чогось навчилася. Ми також переконуємося, що люди з усієї сили опираються змінам у картині світу, наданій їм через культуру. Далее
  • Граждане Украины и мира: нет войне в Украине!

    Граждане Украины и мира: нет войне в Украине!

    • Слайдер
    • 06/05/2014

    Для Украины. Срочное письмо моей стране для его подписания, распространения и дополнения. И вдруг наша страна, Украина, превратилась в неизвестную мне планету. При этом сначала мне кажется, что единственное, что я понимаю, это язык, но потом, прислушавшись внимательнее, становится ясно, что язык не понятен тоже, потому что одни и те же слова оказались вовсе невечными и между вчера и сегодня означают совершенно разные вещи. Кроме проблем правительства, и сил, стоящих за властью, Украина изменилась еще и из-за того, что изменились ее люди. Моя любовь к друзьям и родным остается той же, но я уже не знаю как это выразить. Еще вчера мы могли вместе смеяться над нашими политическими различиями. Сейчас мне уже не удастся собрать моих ближайших друзей за одним столом. И я никогда не предполагал, что услышу от них то, что слышу сегодня. Что с нами случилось?

    Далее
  • ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    • Слайдер
    • 29/04/2014
    Щоб уявити реальні утопії, соціологам спочатку слід зрозуміти наявні сюрреалістичні антиутопії: чому ініціативи, започатковані спеціально для сприяння соціальним змінам шляхом «створення прообразу емансипативних альтернатив», можуть натомість (як це не парадоксально) закінчитися відтворенням репресивних соціальних відносин? Ця стаття розглядає суперечності та дилеми нещодавніх інноваційних практик у міжнародних інституціях з питань біженців. Спираючись на особистий наративний аналіз та інституційну етнографію програми допомоги біженцям в Україні, ця стаття ставить питання: як політика, практика та інтереси міжнародних інституцій, що борються за права людини, впливають на життя та можливості змін на краще для отримувачів допомоги. Йдеться про висвітлення глибинних парадоксів професійної міжнародної індустрії гуманітарної допомоги, яке уможливить переосмислення прав людини. Сьогодні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) – ключовий агент у плеяді керівних організацій з питань міграції, поруч із більш контроверсійними організаціями на кшталт Міжнародної організації з питань міграції (International Organization of Migration – IOM)[ref]Цікаво, що УВКБ ООН як конкурує, так і все більше співпрацює з IOM. Відповідальна за «сприяння» міжнародному «управлінню міграцією» IOM має суперечливу репутацію спостерігача при порушенні прав людини у центрах утримання іммігрантів з глобального Півдня від імені країн-донорів глобальної Півночі, що виступають за обмежувальну політику допуску (напр., Georgi 2010). Тоді як значна частина критики спрямована на IOM як на осередок влади у сфері глобальної міграції, роль УВКБ ООН в обговоренні та відтворенні підпорядкування біженців, що мігрують, значною мірою ігнорується.[/ref]. Поряд із західноєвропейськими політичними «фабриками думки», режим контролю над біженцями продукує широкий спектр прикладних знань, які випливають зі способу розуміння державами та міжнародною громадськістю поняття «біженець» та соціальних проблем прав людини, пов’язаних із депортованими та політичними вигнанцями (напр., UNHCR 2010). Далее
  • РУСИФІКАЦІЯ ЧОРНОБИЛЯ В БІЛОРУСЬКОМУ, УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ КІНО

    РУСИФІКАЦІЯ ЧОРНОБИЛЯ В БІЛОРУСЬКОМУ, УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ КІНО

    • Слайдер
    • 26/04/2014
    Слово «русифікація» сьогодні зустрінеш не часто, хоча сама проблема нікуди не зникла. Найбільш чітко в сучасній лівій думці її сформулював Захар Попович у статті «Український капіталізм і русифікація» (2008), приходячи до висновку, що за капіталізму українська культура продовжує зазнавати русифікаторського тиску. Ця тенденція проявляється й щодо екранного Чорнобиля, який — незалежно від того, звідки він: з Білорусі, України чи Росії — артикулюється з російською ідентичністю. Якщо ставити питання ширше, то це процес націоналізації культурної травми за обставин, у яких російська версія домінує над іншими — білоруською й українською. Це те, що є спільним для всіх національних варіантів. Далее