Статьи

Капіталізм — це расизм

• Статьи
• 03/11/2010

Передмова до книжки Кирила Ткаченка «Від конкретного до загального: історія американського в'язня»

Расизм у США – що може бути більш затасканою і малоцікавою темою для мешканця Східної Європи? В нашому регіоні світу «лінчування негрів» давно стало іронічним мемом, що позначає якусь надуману, неіснуючу або неважливу і нерелевантну проблему, якою намагаються підмінити «справжню суть».

Далее

Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

• Статьи
• 31/10/2010

Шрами війни у моїй країні, Хорватії, є сильними та явними навіть через 15 років після того, як вона закінчилася. Насилля та ненависть знищили міжетнічну довіру, породивши страх та почуття образи, і для їхнього подолання потрібні десятки років. Післявоєнна нормалізація була обмеженою та відносною, значній меншості населення Хорватії та Сербії вдалося її уникнути.

Далее

КОНЕЦ МОДЕЛИ... ИЛИ РОЖДЕНИЕ НОВОГО?

• Статьи
• 30/10/2010

После тридцати лет почти непрерывного высокого роста Китай столкнулся с большими проблемами, поскольку глобальный экономический кризис тяжело отразился на экспорте Китая. Доведя торговлю до почти 70% ВВП, экспортоориентированная модель роста себя практически исчерпала. Китайская Коммунистическая партия (КПК) знает об этом. Ещё в апреле 2008 г. Президент Ху Цзиньтао говорил о необходимости смены модели роста с экпортоориентированной на внутреннеориентированную, путём расширения внутреннего спроса. В ноябре последовал комплекс мер по спасению на 4 триллиона юаней. Экономика замедляется, и цель комплекса мер по спасению “Бао ба” ("Сохранить восемь", т.е. удержать темп роста 8%) труднодостижима. Однако и более низкие темпы роста в 5-6%, к которым склоняется большинство экспертов, на фоне погружения США и ЕС в глубокую рецессию, все равно выдающиеся. Глобальный спад с одной стороны, и относительная крепость Китая в сдерживании кризиса, с другой, делают тему "возвышение Китая" более актуальной, чем когда-либо. Далее

ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

• Статьи
• 27/10/2010

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Коли українсько-голландсько-німецький фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була озадачена – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав із свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу його фільм потрапив на підставі чорнового монтажу). Саме «Хрустальов, машину!», а не «Вантаж 200», постійно згадуваний в контексті «Щастя мого», може слугувати контрапунктом до цього фільму – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному посланню фільмів Лозниці та Ґєрмана, яке треба збирати по крихтах із їх розрізнених епізодів. Далее

ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

• Статьи
• 25/10/2010

[:uk]

Тамара ЗЛОБІНА

22 вересня у Києві відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», у рамках IV Національного конгресу з біоетики, за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ця подія та резолюція, ухвалена Симпозіумом (у якій йдеться про законодавчу заборону абортів і заохочення дошлюбної стриманості) спровокувала серію обурених публічних виступів. Епатажний прото-феміністський рух «Фемен» зірвав урочисте відкриття Конгресу,  альтернативна точка зору була представлена інформаційними стендами від представництва фонду ім.Генріха Бьолля і ГО «Інсайт» з інформацією про репродуктивні і сексуальні права жінок та ЛГБТ. 23 вересня провели мирну демонстрацію на підтримку права жінки на вільний вибір і контроль над власним тілом. Постфактум критичні відгуки опублікували у «Дзеркалі тижня» Катерина Щоткіна та Галина Ярманова, на «Політкомі» уміщено аналіз Олени Світлицької. Однак застережливі голоси і апеляція до здорового глузду тонуть у хвилі консервативної реакції з пафосними гаслами, яка напрочуд швидко огортає українське суспільство. У ціннісної істерії кілька мотто – «тут тобі неєвропа», «гендер-гей = геноцид», «духовність та релігійність українського народу», «головне у житті жінки – діти». Перед загрозою демографічної кризи і старіння населення саме жінки стають основною мішенню святош – це їх «неправильні» життєві орієнтири і «небажання» мати дітей в усьому винні. Тому жінок слід «перевиховувати», «повертати у сім’ю», дбати про їх «духовне і фізичне здоров’я». Розмова, яка відбувається у квазі-моральній площині, з апеляцією до вигаданих «споконвічних цінностей» і за державні гроші, у перспективі веде до створення двох паралельних реальностей – добропорядно-лицемірного публічного дискурсу з «жінкою-матір’ю» на п’єдесталі і непривабливою буденністю (усе більш емансипованих) українських жінок, замкнутих поміж гендерними ідеалами національної «Берегині» і комодифікованої «Барбі», привалених тягарем домашньої роботи, виховання дітей та дискримінації (від прихованої до очевидної) у всіх сферах життя.

Заборона абортів з моральних міркувань напрочуд вигідна державі як корпорації, яка дбає про власні інтереси (накопичення і розподіл ресурсів між провладних еліт), а не про ефективне управління в інтересах усього суспільства. Риторика резолюції Симпозіуму симптоматична для неоконсерватизму, сексизму і клерикалізму сьогоднішньої влади. Українкам наразі не кажуть що «обов’язок кожної жінки – подарувати фюреру дитину» (нацистська пропаганда), однак про кухню як жіноче місце і реформи як не жіночу справу ми вже чули від Президента та Прем’єр-міністра. Ці тенденції вимагають не лише негайної критики, але й формування радикальних супротивних вимог. Однак спочатку про саму подію від очевидиць. Далее

ГЕНЕТИКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ЛІВАЦЬКУ НАУКУ

• Статьи
• 23/10/2010

Науковий оглядач «Ґардіан» Олівер Джеймс пише, що генетика, яка в СРСР вважалася лженаукою, перетворюється на лженауку в очах капіталістів Заходу. Тому що праві політики не хочуть визнавати, що деякі хвороби спричинені не генетичною спадковістю, а економічними проблемами.

У 2001-ому, коли був анонсований проект розшифровки людського геному, психіатри покладали на нього неабиякі сподівання. Точне визначення функцій усіх генів остаточно доведе на молекулярному рівні той факт, що основна причина психіатричних захворювань – генетична спадковість. Ось про що мріяли психіатри.

А фармацевтичні компанії тим часом облизувалися, уявляючи, які гігантські доходи вони отримають від продажів унікальних панацей для кожної з ідіосинкразій.

Але пройшло десять років – і проект з розшифровки геному, непомітно для медіа, не знайшов підтвердження сподіванням психіатрів. Навпаки, тепер ми знаємо, що гени відіграють зовсім незначну роль у тому, що одна родина, соціальний клас чи етнічна група схильні страждати на психічні проблеми більше за інших.

Такий результат ще раніше передбачив Крейґ Вентер, один із чільних дослідників у проекті. Коли опублікували карту геному, він сказав: «Оскільки в людини тільки біля 25 тисяч генів, психологічні відмінності не можуть визначатися цими генами. Ключовим є середовище, у якому перебуває людина».

Далее