Інтерв'ю з Девідом ГАРВІ
Девід Гарві є почесним професором антропології і географії в аспірантурі Міського університету Нью-Йорка, директором університетського Центру із простору, культури і політики, а також автором багатьох книг. Він викладав «Капітал» Карла Маркса впродовж майже сорока років. Гектор Агредано розмовляв із ним про його щойно опубліковану книгу «Загадка капіталу» («The Enigma of Capital»), економічну кризу і відповідь на неї зліва.
У «Загадці капіталу» ви критикуєте мейнстрімних економістів за їхню неспроможність передбачити кризу. Чи не могли б ви розказати, чому буржуазні економісти пропустили настання кризи, в той час як багато марксистів її передбачали? Якими в цьому випадку є переваги марксизму над буржуазною економічною теорією?
На мій погляд, центральною ідеєю в марксизмі, звичайно ж, є ідея суперечності. Капіталістична система розглядається як така, що в самій своїй основі містить набір суперечностей, які стикаються одна з одною і таким чином витворюють суспільство, завжди засноване на різного роду суперечностях (tensions). Наприклад, суперечність між капіталом і працею, очевидна для будь-якого марксиста, створює основу для класової боротьби. Але існують і інші види суперечностей – між виробництвом і споживанням, між споживчою вартістю і міновою вартістю. Всі ці суперечності мають місце.
Яким є призначення будинку? Люди можуть в ньому жити, то чи є його вартість споживчою чи міновою? Під час недавньої кризи ми побачили наочний приклад того, як суперечність між споживчою вартістю і міновою вартістю переростає в загальну кризу. Отож, на погляд марксистів, суперечності існують завжди. Таким чином, єдиним цікавим питанням із марксистської точки зору є той момент, коли ці суперечності переростають у велику кризу нестабільності і мають бути вирішені за допомогою винайдення іншої конфігурації капіталістичних сил (якщо кризу буде подолано в межах капіталізму).
Є такий жарт про марксистів, про те що вони правильно передбачили дванадцять криз із останніх трьох. Так що завжди треба бути обережним, кажучи про те, що суперечність визріє у фатальну кризу. Але теорія Маркса наголошує на тому, що такого явища, як стабільний капіталізм, не існує. Так що коли економісти, починаючи від Бена Бернанке і закінчуючи Полом Кругманом, починають говорити про 1990-ті як про період «великого спокою» («great moderation»), чи коли вони починають говорити, що кризові тенденції подолано – з марксистської точки зору очевидно, що такого ніколи не буде.
Далее