Статьи

СИМФЕРОПОЛЬ ПРОТИВ «796»: провинциальный протест национального значения

• Статьи
• 14/10/2010

За неделю до многотысячного всеукраинского студенческого протеста 12 октября полтысячи симферопольских студентов первыми выступили против одиозного постановления Кабмина № 796, вводящего платные услуги в университетах.

Перед тем как принять какое-либо непопулярное решение власти часто проводят его апробацию в одном из регионов. Исключение не составило нашумевшее введение платных услуг в вузах, решение о котором принял Кабмин 27 августа. В роли «подопытного кролика» чиновниками МОН был избран Таврический национальный университет – крупнейший вуз Крыма. Один из симферопольских студенческих активистов сравнил эту ситуацию с игрой в морской бой. Власти наугад поставили крестик в игровом поле… и нарвались на мину.

В пути с товарищами: Арундати Рой об индийских маоистах

• Статьи
• 13/10/2010

За рекой Индравати лежит местность, контролируемая маоистами, полицейские называют её «Пакистаном». Деревни там пусты, а лес полон людей. Дети, которые должны ходить в школу, предоставлены сами себе. В идиллических лесных поселениях бетонные здания школ либо взорваны и лежат в руинах, либо заполнены полицейскими. Разворачивающаяся в джунглях смертоносная война — это война, которой правительство Индии гордится — и в то же время стесняется.

ГУСИ І РЕВОЛЮЦІЯ

• Статьи
• 11/10/2010

Анастасія РЯБЧУК

«Звідки ти така взялася?» - питають мене бабусі на автобусній зупинці села Матіївка коло Батурина. Я посміхаюся - трохи дивно бути об’єктом цікавості, адже я ніколи не жила у справжньому селі, де усі все про всіх знають, а звикла до анонімності великого міста. Але мені ця цікавість подобається і я весело розповідаю, що приїхала в гості до Кості Москальця. «А, це той, шо поет?» Знову посміхаюся - у гостях у поета я теж ніколи не була! І відчуваю, що мені тут подобається: бо я в селі, де живе поет.

Це відчуття мене дивує. Взагалі я ніколи не любила ані сільської ідилії, ані поезії. Слідом за Марксом я більш схильна говорити про «ідіотизм» сільського життя, згадуючи шкільні канікули у бабусиному селищі біля руїн збанкрутілого шкірзаводу, колишні робітники якого один за одним спивалися і помирали, а молодь цілими днями нудилася, лузала «сємєчки» і грала в карти, чекаючи вечора, щоб вирядитися у «модний» одяг і піти «в центр» на дискотеку.

Там же «на селі» у мене виробилася алергія до поезії. Малою я любила римувати і писала про все на світі. Якось, на замовлення бабусі сіла писати про нашу річку Трубіж для районної газети. «Напиши про Трубайло, це ж древня річка, її і Шевченко в “Гайдамаках” оспівав!» І я написала – правда, під впливом не «Гайдамаків», а уроку з ботаніки:

Я купалась у Трубайлі Найпростіших там без меж І амеб, і інфузорій, І евглен зелених теж.

Але хоч я і не люблю села і поезії, я люблю селян і поетів.

БЮРОКРАТИЯ КАК СОЦИАЛЬНЫЙ ПАРАЗИТ

• Статьи
• 08/10/2010

Александр ТАРАСОВ

В классовом обществе все привилегированные классы, социальные группы и слои в силу самого факта своей привилегированности оказываются классами, группами и слоями общественно паразитическими – и речь может идти лишь об их большей или меньшей паразитичности, о соотношением между размером их общественной полезности и общественной же паразитичности.

Бюрократия, разумеется, не является исключением. Специальная общественно полезная функция бюрократа – управленческая функция – не упраздняет паразитизм бюрократии. Более того, чем больше численность и влияние бюрократии, тем больше привилегий (де-факто или даже де-юре) бюрократия присваивает себе, то есть тем более паразитической она становится. Это общее правило, распространяющееся на любую бюрократию вообще – с момента возникновения бюрократии как общественного феномена. Джон Уилсон, например, обнаруживает абсолютно ту же картину в столь архаичном обществе, как древнеегипетское: "…должности множатся, далеко выходя за пределы личной подотчетности, целью становится синекура, обеспечивающая потенциально высокие доходы"[1].

Всякая бюрократия сколько-то успешно функционирует только потому, что перекладывает собственно работу со всех своих членов вообще на меньшинство аппарата – на трудоголиков и "рабочих лошадок", которые, конечно, встречаются на всех ступеньках бюрократической лестницы, но чем выше – тем реже и реже. То есть почти весь объем необходимой работы (не действительно необходимой, а необходимой по внутренним, извращенным бюрократическим представлениям) все более перекладывается на "простых исполнителей", на бюрократические низы, то есть, как правило, на людей, обладающих ограниченным опытом (в том числе и ограниченным опытом функционирования внутри бюрократической системы), ограниченными знаниями, ограниченными способностями. По сути, бюрократические низы – это "средние слои" ("средний класс"), то есть малопривилегированные (хотя и привилегированные все-таки) служащие, для которых статус, образ жизни (более паразитический, чем их собственный) и привилегии бюрократических верхов становятся предметом вожделения.

ПОЯСНЮЮЧИ КРИЗУ

• Статьи
• 06/10/2010

Інтерв'ю з Девідом ГАРВІ

Девід Гарві є почесним професором антропології і географії в аспірантурі Міського університету Нью-Йорка, директором університетського Центру із простору, культури і політики, а також автором багатьох книг. Він викладав «Капітал» Карла Маркса впродовж майже сорока років. Гектор Агредано розмовляв із ним про його щойно опубліковану книгу «Загадка капіталу» («The Enigma of Capital»), економічну кризу і відповідь на неї зліва.

У «Загадці капіталу» ви критикуєте мейнстрімних економістів за їхню неспроможність передбачити кризу. Чи не могли б ви розказати, чому буржуазні економісти пропустили настання кризи, в той час як багато марксистів її передбачали? Якими в цьому випадку є переваги марксизму над буржуазною економічною теорією?

На мій погляд, центральною ідеєю в марксизмі, звичайно ж, є ідея суперечності.  Капіталістична система розглядається як така, що в самій своїй основі містить набір суперечностей, які стикаються одна з одною і таким чином витворюють суспільство, завжди засноване на різного роду суперечностях (tensions). Наприклад, суперечність між капіталом і працею, очевидна для будь-якого марксиста, створює основу для класової боротьби. Але існують і інші види суперечностей – між виробництвом і споживанням, між споживчою вартістю і міновою вартістю. Всі ці суперечності мають місце.

Яким є призначення будинку? Люди можуть в ньому жити, то чи є його вартість споживчою чи міновою? Під час недавньої кризи ми побачили наочний приклад того, як суперечність між споживчою вартістю і міновою вартістю переростає в загальну кризу. Отож, на погляд марксистів, суперечності існують завжди. Таким чином, єдиним цікавим питанням із марксистської точки зору є той момент, коли ці суперечності переростають у велику кризу нестабільності і мають бути вирішені за допомогою винайдення іншої конфігурації капіталістичних сил (якщо кризу буде подолано в межах капіталізму).

Є такий жарт про марксистів, про те що вони правильно передбачили дванадцять криз із останніх трьох. Так що завжди треба бути обережним, кажучи  про те, що суперечність визріє у фатальну кризу. Але теорія Маркса наголошує на тому, що такого явища, як стабільний капіталізм, не існує. Так що коли економісти, починаючи від Бена Бернанке і закінчуючи Полом Кругманом, починають говорити про 1990-ті як про період «великого спокою» («great moderation»), чи коли вони починають говорити, що кризові тенденції подолано – з марксистської точки зору очевидно, що такого ніколи не буде.

Пригадуючи Третю хвилю

• Статьи
• 04/10/2010

Леслі ВАЙНФІЛД

У статті розповідається про експеримент у Вищій школі м. Каберлі (Каліфорнія) у 1967 р., коли вчитель створив прото-фашистський рух, який вийшов із-під контролю. Цей випадок був екранізований у фільмі 2008 року «Хвиля».

Хоча привид відродження фашизму видається майже забутим на тлі ейфорії з приводу возз’єднання Німеччини, він може не так вже й глибоко ховатися під мирною оболонкою цієї нації, чи, відверто кажучи, будь-якої іншої. Навіть нібито найбільш вільні та відкриті суспільства не мають імунітету від принад фашизму – включаючи такі місця, як Пало Альто.

Те, що пізніше стало відомим, як «Третя хвиля», почалося у Вищій школі м. Каберлі у Пало Альто у якості гри без будь-якого прямого стосунку до нацистської Німеччини, – розповідає Рон Джонс, який тільки-но взявся за викладацьку діяльність у 1966-67 академічному році. Коли учень із суспільствознавства запитав про відповідальність німецької громадськості за постання Третього Рейху, Джонс вирішив спробувати відтворити те, що трапилося в Німеччині, запропонувавши учням «просто слідувати інструкціям» протягом одного дня.

Але один день перетворився на п’ять, а те, що сталося наприкінці шкільного тижня, породило кілька документальних фільмів, досліджень та подібних соціальних експериментів з метою висвітлення темної сторони людської природи та головної слабкості державної освіти.