Статьи

Пригадуючи Третю хвилю

• Статьи
• 04/10/2010

Леслі ВАЙНФІЛД

У статті розповідається про експеримент у Вищій школі м. Каберлі (Каліфорнія) у 1967 р., коли вчитель створив прото-фашистський рух, який вийшов із-під контролю. Цей випадок був екранізований у фільмі 2008 року «Хвиля».

Хоча привид відродження фашизму видається майже забутим на тлі ейфорії з приводу возз’єднання Німеччини, він може не так вже й глибоко ховатися під мирною оболонкою цієї нації, чи, відверто кажучи, будь-якої іншої. Навіть нібито найбільш вільні та відкриті суспільства не мають імунітету від принад фашизму – включаючи такі місця, як Пало Альто.

Те, що пізніше стало відомим, як «Третя хвиля», почалося у Вищій школі м. Каберлі у Пало Альто у якості гри без будь-якого прямого стосунку до нацистської Німеччини, – розповідає Рон Джонс, який тільки-но взявся за викладацьку діяльність у 1966-67 академічному році. Коли учень із суспільствознавства запитав про відповідальність німецької громадськості за постання Третього Рейху, Джонс вирішив спробувати відтворити те, що трапилося в Німеччині, запропонувавши учням «просто слідувати інструкціям» протягом одного дня.

Але один день перетворився на п’ять, а те, що сталося наприкінці шкільного тижня, породило кілька документальних фільмів, досліджень та подібних соціальних експериментів з метою висвітлення темної сторони людської природи та головної слабкості державної освіти.

«СОБАЧЬЕ СЕРДЦЕ», или Кое-что о фашизации сознания

• Статьи
• 01/10/2010

Александр ДЮКОВ

Произведения М.А. Булгакова в настоящее время настолько хорошо изучены, что представляется весьма проблематичным сказать что-нибудь новое. Так кажется на первый взгляд, однако при внимательном рассмотрении мы можем увидеть, что подавляющее большинство статей о творчестве писателя носит ярко выраженный идеологический характер. Пожалуй, особенно этот идеологический характер понимания характерен для повести «Собачье сердце».

«Повесть «Собачье сердце» отличается предельно ясной авторской идеей, - пишет Виктор Лосев. – Коротко ее можно сформулировать так: свершившаяся в России революция явилась не результатом естественного социально-экономического развития общества, а безответственным и преждевременным экспериментом; а посему необходимо страну возвратить, по возможности, в ее прежнее состояние» [1]. Это писалось в перестроечные годы, поэтому простим литературоведу мысль о том, что революция может явиться «результатом естественного социально-экономического развития общества», главное здесь другое: «вернуть в прежнее состояние». Остальное – для приличия. Эти приличия не сдерживают уже Всеволода Ревича: «Анализ в «Собачьем сердце» проведен не только художественный, но, если угодно – и классовый. Деклассированные пролетарии, которым в окружающей жизни ничего не дорого, не свято, с патологической злобой уничтожали себе подобных… Прохвоста удалось вернуть в естественное для него четвероногое состояние». Кому как, а мне от такой ненависти к собственным предкам становится не по себе. Не знаю, как предки Лосева и Ревича, а мои до революции были безземельными крестьянами, жили на 16 рублей в месяц ввосьмером, и если бы не революция, не было бы у меня в роду не военных, ни режиссеров, ни журналистов, ни вообще людей с высшим образованием. Возможно, моего рода вовсе бы и не было. Возвратить в естественное четвероногое состояние! Если перед нами не социальный расизм в самой явной и откровенной форме, то что тогда социальный расизм?

БОРОТЬБА – ЦЕ ШКОЛА: постання руху мешканців нетрів у Дурбані, Південна Африка

• Статьи
• 29/09/2010

Здавалось би, що спільного можуть мати проблеми українських міст з проблемами мешканців нетрів у Південній Африці? В Україні ще нема проблеми «6 туалетів для 6 тисяч людей», діти не змушені полювати на черв'яків в екскрементах та й самих класичних нетрів тропічних країн немає. Хоча й у нас сміття уже вивозять далеко не завжди вчасно і регулярно, а все зростаюча кількість будинків у аварійному стані, з яких ніхто й не збирається переселяти мешканців навіть у столиці, є хорошим претендентом на зародок нетрів у холодній країні. А ще спільною є неоліберальна система, в якій прибутки стоять вище за людей, а зрадливі «народні обранці» готові віддавати перспективні ділянки для елітних забудов, залишаючи місцевих мешканців напризволяще. Чи будемо ми захищати свої права, настільки ж завзято як південноафриканці?