Русский
Українська
Английский
Наступні статті були надруковані у газеті "Вперед" №7-8 за 1952 р. Ця робітнича газета видавалася емігрантською Українською революційною демократичною партією і представляла собою крайній лівий фланг української діаспори аж до 1959 р. Статті, що пропонуються вашій увазі, були заборонені в СРСР протягом майже всього його існування. Вступ написаний редактором "Вперед" українським марксистським економістом Всеволодом Голубничим.
Далее
Дмитрий КРАЛЕЧКИН
"Дубаи во мне" Христиана фон Борриса - это фильм о самом инновационном городе планеты, о том будущем, которое осуществляется уже сейчас. И это будущее не имеет ничего общего с инспирированными советской фантастикой "наукоградами" или древними "городами Солнца". Реальность будущего выглядит совершенно иначе и, в то же время, тривиальнее некуда.
Дубаи - это буквально проект построения сверх-технологичного города в условиях, которые максимально противятся городской организации пространства. Он построен так, словно бы его уже строили на Марсе - собственно, строить города на Луне и на Марсе можно будет только по такой же методе, а вовсе не в рамках мифического "международного сотрудничества". В Дубаи такое сотрудничество тоже налицо, но носит совершенно иной характер.
Дубаи является весьма условным городом, скорее это манифестация "творческой активности" капитала, осуществляемой государством ОАЭ, то есть правящей семьей и лично шейхом. Это буквальная реализация идеи распада, разведения "пустыни реального" и "воображаемого": поддерживаемое государственным капиталом воображаемое выстроено именно в пространстве полного запустения, и именно потому производит столь мощный эффект. Главное условие построения ультрасовременного города - это сосредоточение политической и финансовой власти в руках вполне просвещенной, но авторитарной власти. Более того, условием является неразличение бизнес-процессов, публичных процессов и политических. Дубаи является чистой манифестацией мощи капитала - потому здесь все должно быть самое дорогое и самое современное. В перспективе истощения запасов нефти ОАЭ Дубаи должны, соответственно, стать сверхсовременным финансовым центром, то есть со временем, как предполагает шейх, нефтяной капитал должен мутировать в финансовый, поэтому Дубаи выступает одновременно в качестве мутагена и того, что образуется в результате мутации.
Далее
Сформировавшееся в постсоветских гендерных исследованиях описанное разделение является в определенном смысле классовым
Далее
Щороку десятки тисяч людей - 90 відсотків із них із Центральної Америки - перетинають усю Мексику в надії досягти Сполучених Штатів. Вони подорожують пішки, поїздами, машинами, автобусами та вантажівками. В дорозі цим людям доводиться стикатися з ризиком викрадення, шантажу, зґвалтування, хвороби, голоду та смерті.
Фотограф із Еквадору Феліпе Хакоме Марчан проїхав разом із мігрантами цією небезпечною дорогою, документуючи випробування та небезпеки подорожі на північ.
Усе тільки погіршилося після того, як Мексика посилила війну з наркокартелями: тепер у пошуках легких прибутків злочинні синдикати почали захоплювати мігрантів, вимагаючи від їхніх і так небагатих родичів викупу.
В результаті збільшення ризиків, у квітні цього року Міжнародна Амністія назвала шлях мігрантів "одним із найнебезпечніших у світі". Хакоме провів 5 місяців, живучи в наметах і хибарах уздовж цього шляху, документуючи постійний потік мігрантів із Центральної Америки, що стали на довгий шлях до кращого життя.
Анастасія РЯБЧУК
«Столичний мер Леонід Черновецький оголосив 2008 рік Роком доброчинності в Києві», – читаємо на офіційному сайті Київської міської ради. «Безумовно, нинішня міська влада та Леонід Черновецький особисто й без того роблять чимало доброчинних справ. Але ми хочемо долучити до них якомога більше самих киян, насамперед заможних», – розповіла журналістам Ірена Кільчицька, голова організаційного комітету «з підготовки та проведення відповідних заходів» [1]. Насправді ж, українські олігархи («заможні кияни») і без ініціативи Черновецького вже давно навчилися грати у «проведення відповідних заходів», тому «рік доброчинності» просто більш чітко окреслює невтішні тенденції суспільної легітимації такого роду діяльності. Населення схвально сприймає щорічні акції «Благодійник року», численні статті про «відродження традицій меценатства» (скільки разів я зустрічала у пресі цю фразу-кліше) і навіть виявляє свою солідарність, висилаючи на благодійні фонди смс-ки чи перераховуючи останні копійки з пенсії. Ніби всі розуміють, що тому ж Пінчукові важливіший позитивний імідж на Заході серед інших капіталістів-благодійників, щоб його сприймали як легітимного «європейського» гравця (а не як напівдикого капіталіста з Третього світу), ніж якісь «духовні цінності» царської аристократії позаминулого століття. А втім ніхто не наважується написати «олігархи відроджують традиції меценатства», а пишуть у безособовій формі «відроджуються» (отак самі собою, невідомо як і з якого дива!) або з займенником «ми» – ніби ми всі маємо допомагати олігархам їх «відроджувати».
Критичне ставлення до подібних проявів «доброчинності» зовсім не означає байдужості до соціальних проблем. Найпоширенішою реакцією на мої зауваження з цього приводу зазвичай є: «це краще, ніж якби вони нічого не робили» або «принаймні вони усвідомили необхідність соціальної відповідальності бізнесу» (обурені співрозмовники не раз представляли мене ледь чи не бездушним тираном, який радше дозволить хворим дітям померти, аніж визнає можливість «позитивного внеску» олігархів чи мультинаціональних корпорацій у придбання необхідного медичного обладнання чи ліків). Потрібно дуже чітко показати, що одне зовсім не випливає з іншого, радше навпаки – саме «байдужість» до соціальних проблем дозволяє нам так некритично сприймати «відродження традицій меценатства» олігархами. Соціологічне розуміння витоків такого сплеску благодійних поривів серед вітчизняних економічних і політичних «еліт» видається мені доброю точкою відліку.
Далее
Жан-Поль САРТР
Лекция первая. Кто есть интеллектуал?
1. Положение интеллектуала
Должно быть, интеллектуалы в чем-то очень сильно провинились, раз к ним обращаются только с упреками. Впечатляет, что эти упреки везде одинаковы. Например, в Японии, когда я прочитал некоторые японские газетные и журнальные статьи, переведенные для западного мира на английский, мне показалось, что после эпохи Мейдзи произошел раскол между политическими силами и интеллектуалами; но после войны, особенно между 1945 и 1950 годами, интеллектуалы будто бы пришли к власти и совершили много зла. Если читать нашу прессу того же периода, может показаться, что они правили во Франции и привели страну к катастрофам: у нас так же, как и у вас, после военного разгрома (мы называем его победой, вы — поражением) наступил период ремилитаризации населения для участия в холодной войне. В этом процессе интеллектуалы, кажется, ничего не поняли. Здесь, так же, как и у нас, им выдвигают жестокие и противоречивые обвинения. Вы говорите, что их задача — сохранять и передавать культуру, то есть, что их роль консервативная, но что они ошиблись с выбором сферы деятельности и с определением своей роли, стали критичны и негативны, что, без конца нападая на власти, они видели в истории своей страны только горе. Следовательно, они ошиблись во всем, это еще могло и не быть и не так важно, если бы они не подводили народ в ответственные моменты.
Подвести, обмануть народ! Это значит: добиться, чтобы он отказался от своих собственных интересов. Получается, что интеллектуалы обладают определенной властью, наравне с правительством? Нет, как только они отклоняются от культурного консерватизма, который определяет их деятельность и их обязанности, их сразу же обвиняют в бессилии: кто их станет слушать? Впрочем, они слабы от природы: они не производят и живут лишь на свою зарплату, что лишает их всякой возможности защищаться в гражданском, равно как и в политическом, обществе. Вот они, бездеятельные и изменчивые; в отсутствие экономической или социальной власти, они считают себя элитой, призванной быть всему судьей, но они ею не являются. Отсюда их морализм и идеализм (они рассуждают так, словно живут в отдаленном будущем, и судят наше время с абстрактной точки зрения будущего).
ДалееМи вітаємо відтворення матеріалів сайту (повністю або частково), якщо в них не внесено жодних змін чи доповнень за умови гіперпосилання на сторінку оригінальної публікації. Використовувати матеріали з комерційною метою заборонено. Думка редакції може не поділяти думку автора(ки).
