Статьи

ОФІСНИЙ ПЛАНКТОН - ПРОЛЕТАРІАТ МЕГАПОЛІСІВ

• Статьи
• 27/07/2009

Артем ЧАПАЙ

Сучасний капіталізм потребує витрати значних ресурсів на керування як власне бізнесом, так і масами. У зв"язку з цим утворюється великий клас людей, які займаються відносно простими функціями адміністрування або створення "пролетарського корму". Це дозволяє ефективніше умиротворити як тих, хто безпосередньо займається виробництвом або розповсюдженням виробленого - так і власне тих, хто має формально вищу освіту і займається управлінням у широкому розумінні цього слова. Ці останні шістки капіталізму, через схильність системи до централізації, найбільш поширені у великих містах. У пост-радянських країнах їх - вас - уже з десяток років називають офісним планктоном. Ці люди - ви - часто схильні погоджуватись із фразою професора Преображенського "я не люблю пролетаріат", хоча самі є лише його специфічною частиною. Оскільки ви читаєте цю статтю в робочий час - скоріш за все, вона про вас.

КЛАСС, КОТОРОГО НЕТ

• Статьи
• 25/07/2009

Старый и новый средний класс

Заводя речь о «среднем классе», следует понимать, что это очень противоречивое понятие, хотя и часто используемое. Под одним термином объединяются довольно разные группы и даже классы (в более строгом значении этого слова). Прежде всего, выделяют «старый» и «новый» средний класс. «Старый средний класс» - это мелкие торговцы, лавочники, ремесленники, фермеры, то есть традиционная мелкая буржуазия, сами себе хозяева, которые не нанимаются ни к какому работодателю. Но и сами они чаще всего не имеют наемных работников, работая своими руками либо используя труд членов семьи, помогающих семейному предприятию или хозяйству.

Карл Маркс предсказывал, что с развитием капитализма мелкая буржуазия будет сокращаться: меньшая ее часть перейдет в крупные собственники, а большая часть, не выдерживая конкуренции с более эффективными крупными предприятиями, пополнит ряды пролетариата. В общих чертах этот прогноз оправдался. В странах Первого мира доля самозанятых в обществе неуклонно сокращалась, в особенности после Второй мировой войны и вплоть до последней четверти ХХ века. (Возобновившийся рост числа «старого среднего класса» после неолиберального поворота 1970-х гг. – результат, прежде всего, массового применения аутсорсинговых схем, по которым наемных работников переводили на положение самозанятых. Лишенная социальных гарантий и защиты профсоюзов эта «мелкая буржуазия» в некоторых отношениях оказывается даже более угнетенной, чем рабочий класс).

Бачили очі, що купували?

• Статьи
• 21/07/2009

Після усіх статей та обговорень (публічних і приватних), присвячених "Поглядам", писати коментар суто про виставку дуже складно. Тому не обмежуватимусь експозицією - цей текст також і про дискусійне поле проекту, про зміст та характер окремих реплік щодо нього.

Один мій приятель-"постмодерніст" вважає, що в творчості уже не можна сказати нічого нового, можна лише маніпулювати цитатами та алюзіями. Така позиція розглядає мистецтво як відлучений від суспільства об'єкт, який може бути інтелектуально "цікавим" чи "не цікавим"[1] і зводить його у ранг декору чи специфічної розваги, відмовляючи у політичності. У категорію цієї критики потрапляють усілякі "на Заході це вже пройшли", "ідеї/форма не нова", "не красиво", "твори зроблені нашвидкуруч", "художник - конструктор об'єктів"[2] тощо. Ця позиція вочевидь парадоксальна - з одного боку, заперечується сама можливість "новизни", з другого - художників звинувачують у плагіаті та вимагають якості. Переважно йдеться про неординарність і технічну досконалість виконання. Іншими словами, мистецтво (коли вже воно представлене в галереї) має виглядати як коштовна річ - в сенсі ціни використаних матеріалів, затраченого часу, віртуозної майстерності, оригінальності.

Тексти у просторі експозиції, екскурсії, дискусії були покликані подолати такий фетишизм (а не "легітимувати" твори, які нібито не зрозумілі без пояснення). Однак роботи, представлені у проекті, не є лише закликами чи гаслами, тому деякі "якісні" зауваження стосовно взаємозв'язку форми та змісту, кураторських рішень при монтажі експозиції доречні.

Break out the wall. Зачем сносят заборы в Крыму

• Статьи
• 20/07/2009

Дмитрий КОЛЕСНИК

Стены, заборы, заборы, стены. Дорога к благодатному морю на ЮБК зачастую превращается в длительный марш-бросок на выживание. Петляя зигзагами под палящим солнцем, вы идете вдоль сплошных стен, направляющих вас лишь по одному заданному пути.

Есть в этом что-то тоталитарное a-la the Wall – все потоки передвижения граждан могут происходить лишь по строго установленному маршруту. Жесткий вариант диктатур предполагает запрет на шаг влево. Он потенциально возможен, но за него расплачиваются кровью.

Мягкий либеральный вариант предполагает скорее физическую или техническую невозможность такого шага. Владельцы дач, окруженных заборами, на ЮБК – это совершенно различные люди. Но вместе, каждый преследуя собственные интересы, они, тем не менее, делают общее дело - возводят новый "железный занавес".

Саморефлексия сообщества или апология гетто?

• Статьи
• 16/07/2009

Анна ЗАЙЦЕВА

Ольга Аксютина. «Если я не могу танцевать, это не моя революция!» DIY панк/хардкор сцена в России. Москва, «Нота-Р», 2008.

Эта давно ожидавшаяся книга – безусловно, первое столь подробное и хорошо иллюстрированное произведение про самоорганизующуюся DIY (do it yourself – «сделай сам») панк/хардкор сцену в России и на пост-советском пространстве. Она написана активной участницей описываемых практик и сообществ и представляет собой слегка дополненную и исправленную кандидатскую диссертацию по культурологии. Отдав во введении дань формальным признакам научности (разбор терминов, историографический обзор, методологическая база), автор искренне признается, что «участие в сцене» для нее важнее, чем ее изучение, а далее между делом оговаривается: «Я описываю, в общем, идеальную ситуацию». Эти две констатации во многом определяют содержание ее работы, теоретическую упаковку, способ подачи и отбора материала. Они же обусловливают и трудность в выборе подхода к ее оценке.

В книге нет ни слова ни о том, кому она адресована, ни какова позиция автора в научном сообществе и цели публикации этой работы. Мы очень мало узнаем и об отношениях автора с изучаемыми практиками и представленными людьми. Складывается впечатление, что автор намеренно избежала самопозиционирования и саморефлексии. Как мне кажется, это замалчивание объясняется пропагандистской программой, заложенной в книге : 1) доказать всему окружающему миру (в том числе, академическому, в котором представлялась диссертация и написанные по той же теме статьи и выступления), что панки – это не только вульгарный стереотип нигилистских грязных и пьяных подростков, у которых «нет будущего», панки бывают еще и вот какими (политически сознательными, без вредных привычек, создающими, а не разрушающими, подающими «пример», самоорганизующимися, борющимися с фашизмом, и т.п.); 2) следуя «политике примера», описываемыми образцами позитивных панков обеспечить приток в среду молодой крови, в частности, из числа «типа панков».

Право на місто чи креативна економіка? Випадок аеропорту Берлін-Темпельгоф

• Статьи
• 12/07/2009

Apelianer

Місто стало осердям активного життя людини не одне тисячоліття тому. Від міського оточення залежить, що люди думають, відчувають і роблять – але думки, дії та почуття людини теж впливають на те, як виглядає простір навколо її помешкання. Можливість визначати вигляд міста і способи використання публічного простору є, отже, однією з найважливіших умов справді самостійного життя. Тому соціальні теоретики говорять про особливе «право на місто».

Щоправда, сьогодні це право в мешканців міст дедалі частіше забирають – частково через мізерний зв'язок між владою та громадянами, частково через вплив на життєсвіт ринкової економіки, яка розвивається за своїми власними законами. За переможного всесвітнього маршу неоліберальної політики, якому активно сприяють уряди, система влади та система грошей діють заодно, посилюючи одна одну. Влада стає інструментом отримання прибутку, гроші стають засобом боротьби за владу, застосування влади та її втримання. Разом вони змінюють наші життєві обставини значно сильніше, ніж коли діють поодинці, складаючи одне одному противагу.

Визначний приклад того – стрімкі зміни великих міст по всьому світові: посеред історичних пам’яток, як гриби, під грошовим дощем виростають однакові в Києві, Шанхаї та Франкфурті хмарочоси; трущоби в передмістях «компенсуються» елітними будинками в центрах. Нині подібні зміни можна спостерігати навіть у тих містах, яким досі вдалося зберегти придатний для гідного життя людини вигляд. З цього погляду просто-таки симптоматичною виглядає боротьба за майбутнє колишнього аеропорту Берлін-Темпельгоф і близьких до нього районів. Він знаходиться майже в центрі Берліна й займає площу десь у 525 футбольних полів. До появи тут аеропорту 1923 року це було улюблене місце відпочинку мешканців. Минулого року, 31 жовтня, аеропорт остаточно вивели з користування. Рішення ухвалювали за підтримки плебісциту, адже мешканці прилеглих районів, страждали від шуму й почувалися в небезпеці. Сьогодні, однак, ця величезна ділянка опинилася в центрі запеклої суперечки.