Тамара ЗЛОБІНА
"Сучасні художники бурхливі, епатажні, – як сталось, що премію отримали Ви, така тиха …?"
(запитання лауреатці премії Малевича-2008 Алевтині Кахідзе)
На фоні економічних та суспільних змін останніх років мистецтво в Україні усе більше зводиться до позиції "товару", сприймається як розвага, прикраса чи статусний атрибут, навіть якщо мова йде про концептуальні сучмистецькі твори (характерним прикладом може бути специфіка ПінчукАртЦентру як іміджевої інституції українського олігарха). Премія Малевича, заснована Польським інститутом у Києві, покликана зупинити ці загрозливі тенденції та привернути увагу до критичних, вдумливих і не "видовищних" проектів. Вона присуджується за особисті досягнення, претенденти висуваються культурними установами, а великий фінансовий приз легітимує подію в очах (обивательського?) суспільства. Премія також передбачає зворотній зв’язок – художник має витратити певну її частину на реалізацію проекту, спрямувавши ці гроші на спільну користь. Така альтернативна стратегія дуже на часі, адже більшість українських галерей орієнтуються на "продавабельне" мистецтво та не мають звички платити гонорари художникам і кураторам, навпаки, часто вимагають "орендну" плату за приміщення, позиціонуючи авторів як виробників, а виставки – як спосіб продати/рекламувати свій товар (а не як можливість озвучити/критикувати певні суспільні проблеми). В цьому контексті перемога Алевтини Кахідзе не випадкова: художниця вважає, що мистецтво товаром не є, що митці – це "соціальні робітники", які допомагають суспільству осмислювати себе, а не працюють заради збагачення. Її послідовна проектна творчість (про яку нижче), а також критична, редакторська, кураторська робота покликана компенсувати недоліки сучасної мистецької інфраструктури.
Далее